Дружба Путіна й Трампа зайшла в глухий кут - іноземна преса

Графіті з Трампом і Путіним Копирайт изображения Sean Gallup
Image caption Те, що раніше називали обнадійливою дружбою між Трампом і Путіним, дедалі більше схоже на глухий кут, пише Foreign Policy

Розвіяні ілюзії про перезавантаження відносин США і Росії, "звичний сценарій" нападу в Швеції та шанси французького кандидата в президенти здолати привидів минулого - в огляді західної преси.

Втрачені надії

Про зникнення "останніх ілюзій" Росії щодо теплих відносин зі США пише Economist.

"Були часи, коли російська влада покладала великі надії на відносини з Дональдом Трампом. В останні тижні ці надії були втрачені, адже дружня риторика Трампа під час президентської кампанії зникла після американських розслідувань про втручання Кремля у вибори. Рішення Трампа завдати удару по сирійській авіабазі 7 квітня розвіяло останні ілюзії", - пише тижневик.

Видання підкреслює, що реакція Москви була "передбачувано сердитою".

"В очах Москви ця атака означає повернення до американської політики втручання і "змін режиму", яку Росія вважає причиною хаосу на Близькому Сході", - пише Economist.

Автор статті наголошує на тому, що симпатія Росії до Трампа з самого початку пояснювалася тим, що він нібито хотів зменшити роль Америки у глобальній політиці.

"Якщо удари в п'ятницю свідчать про бажання відігравати більш значну роль на Близькому Сході, то вони можуть загрожувати нещодавнім здобуткам Путіна в регіоні", - припускає видання.

Economist звертає увагу на те, що поки що реакцією Москви на удари США по Сирії була лише жорстка риторика. Видання цитує експерта Марка Галеотті, який заявив, що російська система ПРО у Сирії навіть не була активована у зв'язку з авіаударом.

"Путін - прагматик. Він не має бажання вступати у прямий конфлікт з Америкою", - пише тижневик. І додає, що тепер уся увага буде прикута до візиту держсекретаря США до Москви.

Дружба зайшла в глухий кут

Схожий аналіз подій пропонує своїм читачам видання Foreign Policy.

На думку автора статті, щоб зруйнувати перезавантаження російсько-американських відносин, знадобилося декілька десятків ракет Tomahawk і лекція про права людини. Видання пише, що менш ніж за 12 годин, протягом яких стався ракетний обстріл і було озвучено реакцію Москви, було завдано "вирішального удару по дедалі слабшій перспективі перезавантаження відносин між США та Росією".

Foreign Policy наводить цитату з допису на Facebook прем'єр-міністра Росії Дмитра Медведєва. "Усе. Залишки передвиборчого туману розсіялись", - написав очільник уряду.

На думку автора статті, те, що раніше оглядачі називали обнадійливою дружбою між Трампом і Путіним, дедалі більше схоже на глухий кут.

Видання пише, що до авіаудару Росія пишалася своєю роллю головного зовнішнього гравця у Сирії.

Копирайт изображения Reuters
Image caption Підставою для авіаудару США стали звинувачення проти сирійської армії в тому, що вона використала хімічну зброю в нападі на власних громадян

"З моменту втягування у сирійський конфлікт в жовтні 2015 року росіяни переважно вважали його своєю війною. Перемоги сирійської армії над повстанцями й угрупованням "Ісламська держава", особливо у східному Алеппо, російські посадовці святкували із захопленням. Звільнення територій від "Ісламської держави" просочилося у російське культурне життя і свідомість, давши поштовх появі героїчних новел, відеоігор, пісень і шкільних постановок", - відзначає Foreign Policy.

Ніщо не віщувало, що ситуація зміниться, адже Вашингтон надсилав сигнали про те, що приймає статус-кво у Сирії, пише видання. Але все швидко змінилося після повідомлень про хімічну атаку. Жорстка риторика Трампа на адресу сирійської влади перетворилася на "повноцінне військове втручання", зазначає Foreign Policy. На думку автора, тепер постало питання про те, який наступний крок зробить Росія.

Стокгольм: звичний сценарій

"Надто звичний сценарій". Так французька газета Monde описує напад у Стокгольмі, де вантажівка виїхала на пішохідну вулицю і врізалася у вітрину торгового центру, вбивши чотирьох людей. Сценарій дуже схожий на ті, що вже траплялися у Франції та Німеччині.

Як пише Monde, донині Швеція залишалася осторонь подібних нападів. У 2010 році швед іракського походження підірвав себе біля торгового центру Ahlens, але тоді лише декілька людей отримали легкі поранення.

Копирайт изображения Michael Campanella
Image caption Цього разу Швеція. Раніше схожі напади з використанням автомобілів ставалися у Британії, Франції і Німеччині

У п'ятницю шведська поліція затримала у Стокгольмі чоловіка, якого підозрюють у цілеспрямованому нападі на торговий центр. За повідомленнями шведського радіо, чоловік може бути вихідцем з Узбекистану, пише Monde.

Видання звертає увагу на те, що на початку року антитерористичний центр попереджував про ризик подібних нападів у Швеції. Однак експерти не могли точно встановити ймовірність і місце нападу.

Monde також підкреслює, що в соціальних мережах піднялася хвиля солідарності. Під хештегом #openstockholm (#ВідкритийСтокгольм) користувачі пропонували прихисток тим, хто застряг у центрі столиці після часткової зупинки громадського транспорту в перші години після нападу. Французьке видання цитує шведську щоденну газету Svenska Dagbladet, яка написала, що такий рівень солідарності є "очікуваним, але все одно до цього неможливо бути емоційно готовим".

"Це ще й нагадування про те, що Швеція існує у світі. А світ - у Швеції. Вони нерозривно пов'язані одне з одним. Це наше вразливе місце і одночасно наша сила", - цитує Monde редакційну статтю місцевої газети.

Франція: привиди минулого

Guardian тим часом занурюється у лабіринти французької політики, аби проаналізувати, що може дати Франції колишній міністр економіки Еммануель Макрон, якщо переможе на президентських виборах цієї весни.

На думку оглядача Наталі Нугеред, 39-річний Макрон - це "ковток свіжого повітря у французькій політиці". Однак наразі неясно, чи переконає він достатньо виборців у тому, що спроможний вести Францію "у XXI сторіччя відкритості".

Авторка зазначає, що оптимісти порівнюють Макрона із канадським прем'єр-міністром Джастіном Трюдо і ранніми роками Тоні Блера. На її думку, він і справді має дещо від цих політиків, але ані Трюдо, ані Блер не стикалися з глибоко вкоріненим праворадикальним рухом, яким у Франції є Національний Фронт. Лідеркою цієї партії є Марін Ле Пен, яка має значні шанси опинитися у другому турі президентських перегонів.

Копирайт изображения DAMIEN MEYER
Image caption Еммануеля Макрона порівнюють з Джастіном Трюдо і називають "ковтком свіжого повітря" у французькій політиці

"Є одна схожа особливість, що заслуговує на увагу. Так само, як Трюдо і Блер, Макрон хоче розбудовувати політику на основі різноманітності й залучення (всього суспільства - Ред.). В нинішню еру популізму, що процвітає завдяки політиці ідентичності й відторгненню іноземців, у час, коли Франція досі не відійшла від серії нападів, вчинених доморощеними терористами, це означає, що він (Макрон - Ред.) має справу з сильними зустрічними вітрами", - пише Нугеред.

Вона звертає увагу на те, що питання національної ідентичності й колоніального минулого Франції не є новими для країни, але вийшли на передній план у виборчій кампанії.

"Саме тут порівняння Макрона з Трюдо і Блером наштовхується на глуху стіну. У Канади немає колоніальної історії. Британія мала справу з деколонізацією не так, як Франція, яка в той час вела війни. І здається, Франція не готова відкрити музей, де були б перелічені злочини колоніалізму", - відзначає авторка статті.

На її думку, Макрон мав рацію, коли заявив, що його країні варто вибачитися за колоніалізм. Але тим самим він відчинив скриньку Пандори.

"Чи зможе він врятувати Францію від її політичних привидів - окреме питання", - вважає Нугеред.

Огляд підготував Юрій Мартиненко

Служба моніторингу BBC

Новини на цю ж тему