Інститут мозку вивчатиме коми, аутизм і залежність

В Україні створюватимуть Інститут мозку за ідеєю українського нейрохірурга, професора Андрія Слюсарчука, та за підтримки президента Віктора Ющенка, який видав відповідний указ.

Професор Слюсарчук планує в цьому інституті займатися хворими, які перебувають у комі, людьми з різними видами залежності, дітьми з аутизмом та літніми людьми з хворобою Альцгеймера. Він сподівається, що, зібравши навколо себе молодих неординарних учених, знайде можливість допомогти багатьом людям. Останніми роками у молодого професора - йому ще немає й 40 років - не складалися стосунки з офіційною наукою, і часто йому навіть не було де приймати пацієнтів.

Сам Андрій Слюсарчук відомий як геній. Ця людина у 9 років закінчила загальноосвітню школу, а у 12 – вступила до медичного інституту в Москві. Він демонструє надзвичайні можливості своєї пам'яті, приміром, поставивши рекорд на запам'ятовування тридцяти мільйонів цифр числа Пі. Андрій Слюсарчук розповів Бі-Бі-Сі про плани щодо створення інституту та про те, що його цікавить у людському мозку.

А. Слюсарчук: Ми хотіли би в цьому інституті вивчати, що таке людина, як вона напрацьовує індивідуальний досвід і працює з ним по життю, які фільтри і чому в неї виникають, що таке залежність у всіх її ракурсах – це наркотична залежність, алкогольна, емоційна, а також залежність від засобів масової інформації.

Бі-Бі-Сі: Ви думаєте, це сьогодні актуально?

А. Слюсарчук: Так, дуже актуально. Адже людині рано чи пізно доведеться від цього захищатися. Людина вже сьогодні перевантажена тим, що її оточує.

Бі-Бі-Сі: А як багато кроків ще треба зробити для того, щоб реалізувати це? Як з фінансуванням, відповідними фахівцями і т.ін.?

А. Слюсарчук: На щастя, безперечно, вже є наказ. Він народжувався практично протягом двох років. Ми вже вибудували повністю систему, цілу архітектуру щодо створення інституту: яким він має бути, які питання будуть поставлені в рішення цього закладу. Але економічно це ще не обраховувалось. Тому що я не економіст, і не хотів робити даремної роботи. Перше, що я буду реалізовувати, це дуже важливі проекти.

Бі-Бі-Сі: Які проекти?

А. Слюсарчук: Наприклад, я буду реалізовувати проект, дуже важливий для нашої держави: це створення відділення, що буде займатися хворими з ураженнями мозку, які знаходяться на грані життя і смерті.

Бі-Бі-Сі: Тобто це безпосередньо ті люди, які потребують створення цього інституту?

А. Слюсарчук: Так, це пацієнти, які перебувають у комах, і їх вважають безнадійними. В цьому інституті ми спробуємо створити всі умови, щоб зберегти кожен день життя таких пацієнтів.

Бі-Бі-Сі: Але чи зможе така людина, на ваш погляд, повернутися до повноцінного життя?

А. Слюсарчук: Так, і до речі, хочу сказати, що в Америці нещодавно був цьому яскравий приклад. Людину вважали, вибачте, шматком м’яса, вегетатиком, тобто тим, хто вже не осмислює своє існування, а як вийшло через 22 роки? Людина не просто не була вегетатиком, вона все розуміла, дуже добре осмислювала себе, але через ушкодження рухових і моторних функцій мозку вона не могла про це сказати.

Бі-Бі-Сі: Для кого ще поява Інституту мозку буде знахідкою?

А. Слюсарчук: Наступна категорія – це діти-аутисти. Я буду вивчати їх. Я дуже довго займався такими дітьми і маю дуже непогані напрацювання в цій сфері. І ще одна категорія – це люди, у яких з тих чи інших причин ушкоджується пам’ять. Адже ви знаєте, що я є фахівець у галузі пам’яті. Я буду розробляти технології, як сьогодні ефективно використовувати цю функцію.

Бі-Бі-Сі: Пам’ять?

А. Слюсарчук: Так. Тобто, що це за функція, як її ефективно використати, як навчити мозок правильно й ефективно запам’ятовувати…

Бі-Бі-Сі: А коли вже пізно починати працювати над пам’яттю?

А. Слюсарчук: Нема такого поняття, розумієте? Пам’ять не тренується, пам’яті треба навчатися. І в інституті буде детальне вивчення того, що вже в якійсь мірі відкрито мені. Знаєте, до мене часто телефонують люди і ображаються, що я сьогодні не можу і не набираю ніяких курсів, не навчаю, не передаю навики. Але я додержуюсь відомого правила "Не нашкодь!"

Коли я чогось не знаю або не розумію до кінця, що відбувається, переді мною стає величезна проблема: а що відбудеться? Добре, якщо мені щось від природи біологічно дано, а якщо я візьму і закладу цим мірилом цілу націю, що відбудеться з мозком через 10 років, через 20? А якщо через 10 років піде таке перенавантаження, яке викличе тяжкі психічні наслідки? Хто буде за це відповідати? Сьогодні хтось кричить: "Я готовий, я плачу гроші, я буду вчити мову, давайте!", а якщо через 5-6 років в нього будуть тяжкі наслідки – зміна поведінки, важкіша депресія і т.ін.?

Бі-Бі-Сі: Внаслідок адаптування цієї методики?

А. Слюсарчук: Так. Тобто, можливо природою це не дано. Інститут дасть можливість відповісти на ці запитання дуже швидко, ефективно і якісно. І передати ці знання в клініку, де є в них потреби. Наприклад, це хворі з патологією Альцгеймера. Таким чином ми відстрочимо глибоку інвалідність цих пацієнтів. А оскільки хвороба Альцгеймера - це є патологія людей з віком, то можливо, сьогодні це для них надія. Вони хоча б, врешті-решт, зможуть пам’ятати, хто вони, як себе обійти та ін.

І остання категорія пацієнтів (яка мені, як вченого, дуже хвилює, і в яку я більшість свого життя теж вкладав свої зусилля) – це пацієнти з різними видами залежностей. Інститут буде займатися тими, в кого вже реалізовані і неефективні всі загальні клінічні можливості. В інституті буде етичний комітет, який буде дозволяти ввозити сюди нові технології, експериментальні моделі технологій. І будуть використовуватися всі засоби для того, щоб спробувати врятувати того чи іншого хворого.

Бі-Бі-Сі: Останнє питання про ваших учнів. Я знаю, що у вас їх було четверо, і двоє з них поїхали. Ви продовжуєте роботу?

А. Слюсарчук: Ви знаєте, ні. Цілий рік я воював з китами нейронауки, були непорозуміння, я ходив по Хрещатику, будучи таким фахівцем і при цьому нічим не займаючись.

В мене й досі немає умов для прийняття пацієнтів, які бажають до мене попасти. А я кажу: "Перепрошую, не маю місця". І коли вже дуже припруть, то я йду до Міністерства охорони здоров’я, і в кабінеті, де приймають громадян, сідаю, дивлюся цих пацієнтів, розписую їм лікування і… мене це вбиває. Що ж до учнів – це дуже велика втрата. Були чотири людини, які вже сьогодні є дуже цікавими унікальними моделями, тобто, їх сьогодні вивчити, і вони вже дадуть відповідь на багато запитань. Двоє з них виїхали з країни на заробітки, один до Італії, другий – до Португалії. А двоє залишилися.

Скажу відверто, я поміняю моделі набирання кадрів. Кину клич до всіх молодих науковців – медиків, психологів, нейрофізіологів, фізиків, математиків, які захочуть працювати, вивчаючи людський мозок, і вони зможуть уже починати активно включатися в роботу і надсилати мені свої резюме. Я до свого інституту залучу усіх молодих. Я зроблю це з великим задоволенням. І якщо на якихось рівнях тому чи іншому молодому вченому не давали зробити крок, то в цьому інституті я дозволю не просто робити кроки, а фантазувати в повній мірі, давати нам з вами надію на те, що не все так погано в нашому житті. Про мене кажуть, що я не такий, як всі.

От я і хочу через призму такої несхожості створити щось таке, що змусить, врешті-решт, дати кожному з нас сьогодні великий ресурс. Я розумію, що в цьому дуже потрібна підтримка держави. Навіть потрібен захист мене від бюрократичних моделей. А взагалі-то держава повинна захищати своє, якщо вона хоче бути першою в цій стороні.