Чоловік, який документує кожну хвилину свого життя

Морріс Віллароель – реєстратор життя. Останні шість років він документує своє життя до дрібниць за допомогою паперових щоденників, фотокамери і фітнес-браслета. Навіщо він це робить?

Щодня Морріс Віллароель знімає 1200 фотографій. Більшість з них надзвичайно нудні.

Ось кількадесят знімків автомобільного керма. Кілька фотографій тоста, який він їсть на сніданок. Одна – вміст кухонної шафки, де він зберігає цибулю.

Ніщо з цього не видаляється, адже це – втілення плану автора, який задумав зафіксувати всі події свого життя, хоч визначні, хоч буденні.

"Це спало мені на думку, коли мені виповнилось сорок, – розповідає він. – Я оглядався на своє життя й думав: а що лишилось після всіх цих років?"

"Мені захотілося, щоб наступні сорок років лишили по собі більший слід".

Копирайт изображения MORRIS VILLARROEL

Від 2010 року він веде хроніку всього, що з ним трапляється. "Я записую, коли я встав, що їв, що робив", – розповідає він.

А 14 квітня 2014 пан Віллароель почав використовувати міні-камеру, яку прикріпляє до одежі на рівні грудей і яка автоматично робить знімки щопівхвилини. Наразі він має вже понад мільйон світлин, зроблених нею.

"Більшість з них я ніколи не переглядав. Це майже неможливо, – каже він. – Камера знімає те, що прямо переді мною".

Його дружина Ерін "ставиться до цього нормально, хіба що не любить, коли я знімаю якісь інтимні моменти".

"Але в спальні та інших таких ситуаціях я нічого й не знімаю".

Пан Віллароель живе в Мадриді та викладає зоологію, захист тварин і аквакультуру. Крім камери, він також носить фітнес-браслет, який фіксує його пересування.

Копирайт изображения MORRIS VILLARROEL

Минулого року він списав 37 зошитів описами своїх дій, зауважень та ідей, наприклад:

"Прокинувся о 5:45 у шведському готелі. Дещо боліли м’язи ніг".

"На перерві за кавою говорив з колегами про спостереження за птахами".

"Цікаво було б дізнатися, чому бігуни часто відчувають потребу чогось торкнутися (наприклад, стіни), коли пробігають половину дистанції".

Віллароель приписує подіям зі своїх щоденників категорії та ключові слова. Ці дані зведені у таблицю, і якщо співвіднести їх з даними фітнес-браслета і фотографіями, можна скласти уявлення про те, що він робив будь-якої миті в нещодавньому минулому.

Копирайт изображения MORRIS VILLARROEL

Наприклад о 12:22 7 грудня 2014 пан Віллароель завмер і не рухався 60 хвилин. Знімки за цей час частково затулені лікарняним халатом, з-за якого проглядається інтер’єр палати.

Саме тоді помер його батько.

Або інший момент: о 16:36 4 листопада 2014 року народився його син Ліам.

Копирайт изображения MORRIS VILLARROEL

Більшість батьків у таких день роблять кількадесят фотопортретів новонародженого з мамою. Але Віллароель записав увесь день, від початку переймів і до того, як акушерки пішли, лишивши їх у родинному колі.

"Насправді мої записи мені мало що говорять, – зізнається він. – Важко закарбувати інтенсивність почуттів".

Та він сподівається, що його синові буде цікаво передивлятись його світлини та записи. "Можливо, коли йому буде вісімдесят років, він подумає: цікаво, як виглядала моя мати, коли була вагітна? І що я робив на п’ятий день життя?"

Його діти теж не заперечують проти його проекту, каже він. 15-річна Джун "любить проглядати мої щоденники. Цікаво ж бачити, який шлях ми пройшли", – розповідає пан Віллароель.

Копирайт изображения MORRIS VILLARROEL

Збереження й каталогізація такого величезного масиву даних – уже непросте завдання.

Він виробив ранкову звичку: встати зрання, написати 750 слів спостережень за собою й за тим, як він витрачає час, потім підготувати усі свої пристрої. Разом це забирає близько години.

"У такий час доби я все одно не міг би робити нічого іншого, то ж використовую його на справи, важливі для мене", – каже він.

Наприкінці кожного тижня, місяця та року він пише короткий огляд цього періоду часу: "Знову ж таки, це процес самоспостереження – він не лише нагадує, що я маю зробити, але й допомагає оцінювати події, а також планувати майбутнє".

Копирайт изображения MORRIS VILLARROEL
Image caption Графік 1. Кількість кроків упродовж дня, коли народився мій син (пологи відбулися вдома)

Багатьом людям його звичка все документувати видається цілковито безглуздою. Він і сам визнає, що зробив більше фотографій, ніж колись зможе переглянути.

Та запис усього на своєму шляху часом приносить практичну користь, стверджує він.

Наприклад, одного дня пан Віллароель згубив свій щоденник. Минуло два тижні, а той усе не знаходився. Тоді він передивився власні фото і виявив, де його залишив.

Перш ніж їхати туди, де він уже бував раніше, він перевіряє у записах, як він туди доїхав, скільки часу забрала дорога, де він паркував авто, як довго тривали його справи і що він зробив потім (наприклад, одного разу записи нагадали, що за рогом можна купити дуже смачний хліб).

Також його звичка може надати йому алібі, каже він: якби хтось казав, що бачив його на місці злочину, він мав би цілу низку фото, щоб довести свою непричетність. Утім, такої потреби ще ніколи не виникало.

Нарешті, він зрозумів, скільки йому треба рухатись. Показники з фітнес-браслета Fitbit спонукали його їздити на роботу громадським транспортом замість власного автомобіля (його мета – проходити 10 тисяч кроків на день). Він також дізнався, що наприкінці кожного семестру ходить більше, ніж на початку.

"Ми – заручники наших звичок, але не всі звички корисні, – каже він. – Відстежуючи свої звички, я можу їх покращувати, а поганих – позбавлятися". Часом йому здається, що він мало чого досягнув за день, – або й за тиждень, – але, передивляючись щоденник, він бачить, що насправді це не так.

Пан Віллароель не планує припиняти свій проект. Такі докладні записи про кожен день п’яти років життя допомогли йому по-новому оцінити час і події.

Копирайт изображения MORRIS VILLARROEL

"Можна озирнутися і спитати себе: що нового я дізнався? Чи є якийсь прогрес? Як я почуваюся? І, залежно від відповідей: чи хотів би я щось змінити? Чи моє життя мене влаштовує?" – міркує він.

Новини на цю ж тему