Спогади британки, яка пережила напад у Парижі

Нещодавно я отримала нову ідентичність. Я та, хто "вижив".

13 листопада 2015 року терористи намагалися вбити мене. Незважаючи на те, що їм не вдалося забрати моє життя, воно змінилося назавжди.

Я була у Батаклані.

Життя після Парижа - складне. Стільки людей не зможуть жити далі, і це жахає! Кожного дня.

Попри те, що мені пощастило вижити, мене час від часу охоплюють печаль, гнів і відчуття провини.

Мені сумно через тих, хто втратив своє життя, серджусь на тих, хто несе відповідальність, і я відчуваю себе винною, бо я вижила, а інші - ні.

А ще мені страшно.

Моє нове життя - це уникання, оцінка ризику й запитання "А що, якщо?", "Що це за шум?", "Де виходи?", "Де я б могла сховатися?"

Уже рік у мене посттравматичний стресовий розлад і депресія, яку можна подолати за допомогою ліків і психологічних методів лікування.

Я хочу почуватись "нормальною" й бути в змозі насолоджуватися речами, які я робила раніше. Спілкування, жива музика й подорожі, але знаю, що це займе якийсь час.

Я хочу стати кращою, але іноді мені цікаво, чи я заслуговую на це.

Чим ближче дата "роковин", я усвідомлюю, що завжди буду пам'ятати 13 листопада 2015 року, але сподіваюся, що час лікує, а почуття будуть зникати.

Мої думки будуть з усіма, хто постраждав від тероризму, завжди.

Новини на цю ж тему