Путівник дорогами сучасності

Читацька рецензія на збірку Олександра Бойченка "50 відсотків рації".

Збірки публіцистичних есе завжди викликали в мене недовіру, бо як іще ставитися до книжки, яка являє собою суцільну "безперервну" репортажну оповідь? Проте Олександр Бойченко і його збірка "50 відсотків рації" змінила моє уявлення про журналістські замітки в періодичних виданнях. Себто той, хто готує себе до чогось серйозного і глибоко-просвітницького має кілька разів подумати, перше ніж сідати за книжку.

Сам автор твердить, що його тексти – це така собі сюжетна публіцистика. Із цим твердженням не можу не погодитися, бо як іще пояснити часто повторювані звернення до читача і малий обсяг оповідань? Цікаво й те, що історії мають певне смислове навантаження, навіть якщо йдеться про звичайну розмову, яку автор випадково підслухав. На перший погляд, здається, що кожне есе має логічне завершення, але насправді воно виражається лише формально, оскільки короткий текст у півтори сторінки змушує читача замислюватися над проблемами сьогодення.

Особливим є те, що автор не нав’язує свою точку зору, хоча й ставиться дуже гостро до багатьох суспільних проблем. Але ця "гострота" виражається в іронії й сарказмі, що власне й надає збірці легкого й гумористичного звучання. Життєві історії зближують письменника й читача, що дозволяє створити теплу невимушену атмосферу.

Дуже промовистою є назва збірки. Як наголошує сам автор: "Відтак представлені в цих текстах постаті строго на 50 відсотків є реальними, а на 50 – вигаданими. Те саме з розказаними тут історіями: на 50 відсотків вони є літературними, а на 50 – журналістськими, на 50 – комічними, а на 50 – не дуже".

У збірці тісно переплітаються спогади письменника, його власні судження, позиції інших людей, деякі цікаві факти з історії та інше. Тексти змушують усміхнутися чи задуматися, а деякі тези, висунуті письменником, можна використовувати під час відкритих дискусій чи для творів-роздумів у вищій школі (тут, напевно, студенти й зрадіють).

Як стверджують видавці "книжка розрахована на 50 відсотків читачів". Вміло перефразовуючи назву збірки, видавництво відсікло добрячу половину жителів країни, ще й надало книжці таємничості. Хоча як на мене, збірка "50 відсотків рації" - це своєрідний путівник дорогами сучасності й прочитати його мають усі, кому небайдуже до проблем сьогодення. Хоча, може й насправді, це всього лиш 50% відсотків населення й видавництво справжні пророки?

Судячи з рецензії, може здатися, що збірка – це суцільний репортаж про всеохопну біду, яка проникає у всі закриті двері. Але це не так. Книжку можна також сприймати як автобіографічний роман, оскільки всі есе в ньому розташовані у відносно хронологічному порядку. Це з одного боку. З іншого боку, збірку можна сприймати як цілісний художній твір, оскільки він має одного й того самого оповідача, себто як кажуть філологи "ліричного героя", й пронизаний єдиною ідеєю.

Репортажна оповідь оприявнює себе лише тоді, коли автор дослівно передає розмову пересічних людей. Тут тобі й діалекти на всі смаки, тут тобі й жаргони, й сленг, й ненормативна лексика. Коротше кажучи, повний комплект барвистого життя. Ласий шматочок для досліджень на рівні лексики, чудовий прийом для підсилення ефекту "тут і зараз". Впізнаєш героїв, чуєш "рідні" слова й думаєш: "Так, цю бабцю я точно знаю. Десь я її бачив". Реальність органічно переплітається з уявою письменника. Настільки органічно, що ти ніколи не відчуєш різниці.

А в цілому, читається збірка легко й з настроєм. Гарно мати таку у себе під рукою, щоб в необхідний момент відкрити будь-яку сторінку й зітхнути с полегшенням: "Все якось не так, але ми вистоїмо. Так думає Бойченко, так думаю і я".

Новини на цю ж тему