Як житиме суспільство, де пануватимуть "вищі істоти"

Image caption Ярослав Мельник. Маша, або Постафашизм. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.

Читацька рецензія на книгу Ярослава Мельника "Маша, або Постфашизм".

"-Істина, від якої ти дурієш, яка зруйнувала все твоє життя.

-Тому що це життя, яке стояло на сліпоті й самообмані. На брехні.

-А буває інше життя? - запитав я".

Абсурд — перше, що приходить в голову, коли читаєш цей твір. Постають чудернацькі образи "реальності", такі незвичні для нашого сприйняття. Читаєш і не можеш повірити, що отак, справді, так виглядає людина, її дії, мислення, усе життя. Не дивно, що у читача виникає таке сум’яття, адже перед ним - книга сюрреалістична.

Поряд із незвичним, шокуючим, обурливим зображенням подій стоять філософські роздуми автора книги Ярослава Мельника, спроба дати відповіді на питання, які нечасто ставлять у суспільстві, а ще рідше на які відповідають. Зазвичай ми аналізуємо теперішнє відірвано від минулого і майбутнього. І якщо історики дають нам відповіді про причини якихось явищ, то ми рідко заходимо у своїх роздумах до питання "а що якщо?".

Письменник Ярослав Мельник пішов далі. Йому вдалося знайти слабкі місця багатьох ідеологій. Він спробував уявити ситуацію, де панують ідеї фашизму, комунізму про відсутність насильства людини над людиною, де особистість має необмежену свободу: пересування, світогляду, віросповідання, власної думки і слова.

Такі ось рефлексії на тему, як житиме суспільство, коли в ньому будуть панувати лише вищі представники живих істот, де нема місцю хворим, кволим, нерозумним, недосконалим. Суцільний "плюс" завжди і всюди. Адже Третій Рейх четвертого тисячоліття - планетарна держава. Нарешті, вікові задуми ідеалістів отримали перемогу і світ було очищено від "деструктивних" елементів. Але чому ж тоді цей твір виявився антиутопією???

"Маша, або Постфашизм" - це твір про людськість і людяність. Про людину та гуманізм. Письменник стурбований тим, який занепад переживає гуманізм у наш час в результаті розмитості моральних принципів сучасності. Це одне з пояснень, чому людям 21-го століття колись вдалося перетворити частину людства на тварин.

Ярослав Мельник аналізує роль мови, ідеологічні засади вчення, шляхи досягнення мети в процесі цього перетворення. Мова визначає нашу поведінку. Пам’ятаєте знамените "як корабель назвеш, так він і попливе"? А тепер спробуйте застосувати це до понять "вища раса", "нижча раса", "паразити суспільства".

Далі бачимо сцени, які ілюструють вплив на людину умов середовища та ставлення до неї. Людську гідність та людську поведінку можна як заохотити, так і знівелювати - основний висновок після споглядання цих картин. Відразу задумуєшся, чому в нашому теперішньому світі із тюрем, місць "виховних", виходять рецидивісти, люди із зламаною долею, скаліченою психікою і чому важливо забезпечувати людину достойним одягом, їжею, житловими умовами.

Копирайт изображения Svitlana.Pyrkalo
Image caption Ярослав Мельник уже отримував премію Книга року BBC

Автор стверджує, що метою літератури є чесно показати жорстокість світу. Книжка, справді, - наче гостро соціальний фільм, який важко дивитися, але який зачіпає речі, про які варто думати, адже всі ми стаємо перед вибором підтримувати або протистояти злочинам проти Людини, тобто себе.

"Ви живете в суспільстві, яке дуже доброї про себе думки",- устами одного з героя твору говорить автор. Справді, часто речники наших громад намагаються переконати, що ми гуманні і справедливі, щоби приспати нашу совість, заглушити докори за несправедливі вчинки. Відтак ми стаємо нечутливі до закликів про допомогу, безжальні й байдужі до зловживань проти людини і людської гідності.

Письменник стурбований ставленням людини до природи, тобто всього живого на землі, та роллю техніки. Описуючи робітників м’ясокомбінату в Третьому Рейсі, він зазначає про них наступне: "Жодних почуттів, жодних думок, цілковита зосередженість на операціях". Після того, як вдається громадянина переконати у "правильності" його вчинків, навіть тоді коли йдеться про злочини проти живого на Землі, зокрема людської істоти (згадайте аргументи на користь доцільності знищення "нижчої раси"), людина просто перетворюється на звичайний інструмент вбивства, прямий або непрямий.

Це важко вкладається в голові. Важко повірити, що ми через свою некритичність стаємо злочинцями. Але правда є саме такою. Власне, події твору розгортаються довкола ситуації, коли група людей Третього Рейху стикається з цією правдою і вже не може жити далі так, як раніше, так, як те диктує їм їхня "ідеальна" держава. Але більшість у суспільстві проти змін, навіть перед обличчям очевидних фактів. Ніхто не хоче руйнувати свого комфортного життя, визнати себе "людожером".

Ярослав Мельник підводить нас до наступного положення – життя як компроміс. Так, ми люди, тобто ми розумні і наділені свідомістю, почуттями. Але так, ми - люди і ми ті ж самі м’ясо- і травоїдні тварини, з інстинктами та прагненням вижити понад усе. Ідеал Людини нам недосяжний. Він неможливий. Але прагнення до його досягнення повинне бути завжди. Бо саме це прагнення досягти ідеалу є джерелом Людського життя.

Можемо простежити два головні заклики автора. Перший – вірити в людину, її людяність. Ярослав Мельник каже, що експерименти фашистів не вдалися тому, що в суспільстві були ще дуже сильні уявлення про людину як вінець творіння Бога. Але якщо ми і надалі будемо нівелювати культуру й духовні потреби людини, то перетворимося на бездушні елементи природи.

Прагнення до матеріального накопичення призведе просто до неймовірного дисбалансу у світі, виходом з якого у майбутньому будуть злочини, страшні злочини проти людства. У творі знаходимо роздуми над тим, які страждання може переживати суспільство, позбавлене людської культури. "Було нічим дихати. Багатовіковий застій у сфері ідей". Зверніть увагу, в Третьому Рейсі існує свобода переконань та їх вільного виявлення, але ідеї не народжуються. Чому?

Другий заклик прагне донести ідею про потребу співчуття. Ті суспільства, які мали так звану подвійну мораль, тобто виправдовували насильство людини над людиною, завжди у своїй ідеології підносили нечутливість до людських страждань до рангу чесноти. Серед них чимало імперій, які ми тепер прославляємо, звертаючи увагу на їх територіальні масштаби, одночасно забуваючи про ціну кожної перемоги.

Але, як і кожен мислитель, Ярослав Мельник і ми з ним у своїх роздумах доходимо до тієї точки, де зупиняємося і ставимо риторичне питання. Людину зробила людиною культура. Остання, своєю чергою, вимагає дозвілля, яке можна досягти тільки тоді, коли одна людина змусить іншу виробляти матеріальні блага для них обох. І прагнучи до розвитку культури (визначальної риси людини) ми продовжуємо закликати до рівності та справедливості. "Хто ж тоді буде тягти плуга?"

Новини на цю ж тему