Чи вмирає українське село?

Чернігівська область займає 5% території України, але при цьому має всього 2% населення від загальної кількості. Цей регіон знаходиться на одному з перших місць по вимиранню. В середньому за рік на Чернігівщині помирає від 10 до 15 тисяч людей.

Згідно із офіційною статистикою, за останні 7-8 років кількість населення працездатного віку в регіоні зменшилася на 4%, а дітей до 15 років в області лише 7%. Поступово в регіоні зникають цілі села. Старі люди помирають, а молодь тікає в міста, де є заробіток.

Одне з таких сіл – Вікторівка Чернігівського району - яскравий приклад вимираючого українського села. Тут живе трохи більше сотні людей, здебільшого пенсіонери. На все село тільки один школярик. Його щодня мати возить до школи у сусіднє село за кілька кілометрів. Молодь з Вікторівки втекла вже давно, і повертатися не збирається, бо роботи тут давно немає.

А колись це село славилося своєю фермою. Тільки корів там було близько двох сотень. Сьогодні в селі є тільки п‘ять корів, та й тих випасати нема кому – кажуть селяни:

«Мо” б хто і держав, дак нема де пасти. Паші то хватає, а от пасти. Ну шо, будеш кожний п‘ятий день пасти? Той год ще пасли, бо було 10 корів, а сей год вже не пасли, держали дома.»

З благ цивілізації в селі є тільки магазин, та й той працює лише чотири години на день. Втім, селяни не скаржаться. Кажуть, їм цього часу вистачає. В магазині є все необхідне. Чого немає – привезуть на замовлення, каже продавець сільмагу:

«Ну есть же все – і сахар есть, і ковбаса … ну всі продукти. Спиртного нам не возять, сигарет не возять. Хліб нам завозять через день. За хліб вже їм спасібо. Хліб возять там з хлібзавода. Це ще літом дак привозять пиво розливне. Літом в основном морожено, вода, пиво розливне. Да і на літо багато дачників приїжджає. Літом багато народу. А щас … як утром хліб завозять, дак наче повно людей, а после обід може прийти два-три чоловіка.»

Сьогодні в магазині з штатних працівників є тільки продавщиця Людмила. Раніше тут також працював охоронцем її чоловік. Але через кризу власник крамниці скоротив його.

Ані фельдшера, ані аптеки в селі немає. За ліками, втім як і за медичною допомогою, мешканці Вікторівки їдуть або до Чернігова, або до сусідніх, більших сел. Поштарка навідується сюди тричі на тиждень. Дільничого взагалі бачать вкрай рідко. Люди кажуть, що село у них спокійне, тож міліцію і не турбують.

Вікторівка – село хоч і вимираюче, але пустих, нічийних хат тут фактично і немає. Жителі кажуть, що садиби викуповують приїжджі:

«Ну … були дві тисячі доларів, дві з половиною … оце в такому … от тисячі до трьох були хати …Ну а це щось одну були забрали дак аж з Германії, дак там уже 5 тисяч доларів дали. Ну там ловка хатка … там на углу. Ну а так забирають дачники. Кияни тільки дві забрали, а так забирають чернігівці под дачі, щоб приїхать отдихать.»

Від Чернігова до Вікторівки лише година їзди. Автобус ходить сюди щодня, окрім понеділка. І хоча в селі є навіть газ, на постійне місто проживання молодь сюди не поспішає. Але чи означає це, що через певний час село зникне з мапи України, бо смертність тут на 100% переважає народжуваність? Люди хвилюються, що скоро нікому буде хоронити померлих:

«Колись ми хоронили тут у нас сосідку мою, так санчатами тягли на собі. Нікому було дороги прочистить. Отак ще було. Так хоронили.»

Цвинтар у Вікторівці є, а от священника немає. Його запрошують у разі потреби із сусіднього села – Слободи. Там же розташована і сільська рада, до якої відноситься населений пункт.

Незважаючи на всі негаразди та незручності, селяни у Вікторівці на життя особливо не скаржаться. Отримують пенсії та потроху пораються по господарству.

«У нас все своє – кури, город, картошка – все своє практично. Там коли вже жінка принесе з магазину пельменів якихось чи ковбаси. Бо таке ж надо куплять.»

«А що – город є, картопля є. В селі ще можна помалу жить. Як то кажуть – своє все. Хто тупає ще … Пенсію кожний місяць дають.

Да в мене пенсія ловка. Я ж дояркою 40 год продоїла. Дак 42 роки стажу. А то мама злягла, дак я ухажувала за маткою, ферму покинула. Дак 1150 гривень я получаю пенсію. В мене два ордена ж.»

Про далеке майбутнє у Вікторівці не замислюються. А вже за місяць планують всім селом піти у сусідню Слободу на вибори президента. Кажуть, із кандидатурою майбутнього керманича держави вже визначились, залишилося тільки дійти до виборчої дільниці – все ж таки 5 кілометрів по зимовій дорозі не кожній бабусі до снаги подолати.