Оглядач FT: ЄС завинив перед Україною

газета
Image caption Оглядач FT вважає результат виборів перемогою ідеалів Помаранчевої революції

Перемогу Віктора Януковича на президентських виборах в Україні -- хоча офіційних результатів ЦВК ще не оприлюднила -- багато хто в світі сприйняв як торжество демократії, адже опозиціонер перемагає на вибрах, які міжнародна спільнота вважає демократичними. Пана Януковича вже привітали багато світових лідерів включно з президентами Грузії, США, Польщі, керівництвом ЄС тощо.

І в цьому є одна з заслуг Помаранчевої революції, не дивлячись на той факт, що перемогу отримав політик, який 5 років тому вважався анти-помаранчевим уособленням.

Як українська новітня історія вписується в світовий контекст? На цю тему редактор Української служби Бі-Бі-Сі Ростислав Хотин розмовляв із провідним коментатором газети Financial Times Ґідеоном Рахманом і попросив його насамперед вписати українську демократію в світову історію останніх десятиліть.

Ґідеон Рахман: Один із найбільших світових трендів останніх 30 років - широке поширення демократії у світі. Легко забути, скільки країн, які ми навіть не уявляємо без демократії, насправді демократичними не були. В Західній Європі Іспанія, Португалія та Греція стали демократіями лише в 1970-ті роки. Потім у 1989-му році впав Берлінський мур. Була ціла хвиля демократизації в Латинській Америці у 1980-ті роки. І ця хвиля продовжувалась. Впала диктатура Сухарто в Індонезії в 1990-х роках, упав режим апартеїду в Південній Африці. Я гадаю, якщо подивитися в ширшому історичному контексті, те, що було в Україні, і ті кольорові революції, які відбулися, були частиною ширшої демократичної хвилі, яка прокотилася світом.

Бі-Бі-Сі: Але після кольорових революцій у Грузії, Україні та Киргизстані чи часткової демократизації в деяких країнах Близького Сходу, в останні роки щось новий виток демократизації не заполонив світ. Навіть хтось може сказати про певний незначний відкат, чи не так?

Ґідеон Рахман: Так, люди, які ведуть підрахунки, які до дрібниць відстежують, що відбувається в світі, наприклад, Freedom House у США, і вони кажуть, що за останні чотири роки -- тобто рік після помаранчевої революції в Україні - у світі спостерігається зменшення кількості країн, які можна зарахувати до демократичних або частково демократичних. Той же Киргизстан, який після революції тюльпанів вважався демократичним, нині зараховується Freedom House до не вільних країн.

Бі-Бі-Сі: Але Україна, де лідер опозиції може виграти президентські вибори, не відноситься до числа тих, які здають демократичні позиції, чи не так?

Ґідеон Рахман: Так, я згоден. Я гадаю, що багато людей на Заході, які не дуже уважно стежили за подіями, перше, що, можливо, спало їм на думку, було - ого, Янукович виграв, а він же ж був тим "поганим хлорпцем" у 2004-му році і асоціювався з антидемократичними силами. І, мовляв, якщо він нині виграв вибори, то це погано для української демократії. Але насправді люди, які стежили за виборами, і спостерігачі кажуть, що вибори були чесними. І перемога Януковича відображає волю виборців. І що важливо для української демократії -- виглядає на те, що буде мирна передача влади від одного президента іншому, і це вже буде третя мирна передача влади в Україні з 1991-го року. Це ознака того, що навіть у такій поділеній країні, як Україна, демократія вкорінилася і залишатиметься сильною.

Бі-БІ-Сі: П'ять років тому, після Помаранчевої революції, в Україні лунали заклики ледь не подавати заявку на вступ до Євросоюзу. Але цього не було зроблено. Чи то була помилка, чи Євросоюзу все одного було не до України?

Ґідеон Рахман: Гадаю, що вина тут - на боці ЄС, а не на боці Ющенка. Ющенкові не було дано жодного заохочення з боку Брюсселя. Він би, може, і подав би заявку, але сигнали з ЄС надходили такі: не треба подавати заявку, аби не ставити ЄС у незручне становище. Особисто я вважаю, що то була історична помилка. Я розумію, чому припустилися тієї помилки: бо європейська Конституція була тоді відхилена на референдумах у Франції та Нідерландах. Європейські лідери, ймовірно, думали, що ЄС міняється занадто швидкими темпами, Десь там було було відчуття, що розширення ЄС є причиною відхилення Конституції, бо ЄС виріс з 12 до 27 членів з 1995 по 2007 роки. Ось чому ніхто не волів бачити Україну в ЄС. Але насправді не треба було Україну приймати швидко: все, що треба було, це сказати, що Україна може прагнути членства у Європейському Союзі; так, Україна може подати заявку на членство у ЄС. І всім же зрозуміло, що набуття членства - це дуже повільний процес. Бо українцям потрібне таке заохочення. Зрештою, мова в підсумку йде про те, чи буде Україна, умовно кажучи, Росією чи Польщею. ЄС мав би захочувати Україну обрати європейський шлях.

Бі-Бі-Сі: В своїй статі про Україну днями Ви писали, що через те, що Україні та Грузії ЄС нічого не обіцяв, ці дві країни, не маючи виходу, почали натомість занадто напирати на членстві в НАТО...

Ґідеон Рахман: Ці країни потребували членсва у якомусь західному клубі. Вони прагнули цього. І той факт, що членство в НАТО для деяких країн - як, скажімо, Польща - стало реальністю раніше, аніж членство в ЄС. До того ж американці принаймні готові були розглянути тему членства України та Грузії в НАТО і винести це на обговорення союзників. І через те, що двері в ЄС все одно були закриті, ці країни дещо зациклились на членстві в НАТО, що у свою чергу, дратувало Росію. Особливо небезпечного повороту це набуло з Грузією.