Кравчук про інавгурацію: це я придумав такий атрибут

Леонід Кравчук складає присягу Президента України 5 грудня 1991 р.
Image caption Леонід Кравчук складає присягу Президента України 5 грудня 1991 р.

Що відчуваєш, коли проголошуєш присягу? Перший президент України розповів Бі-Бі-Сі, що відчуває український президент. Якою побачив церемонію інавгурації пан Кравчук і чому, власне, він сам не прийшов до Верховної Ради?

Л. Кравчук: Тому, що там якогось протоколу, яким керується штаб, що проводить інавгурацію, не існує. Тому це власне бажання. Мають бути присутні народні депутати тому, що так за Конституцією – президент складає присягу на урочистому засіданні Верховної Ради. Значить, засідання Верховної Ради має відбуватись. Хоча його не було у повному складі. А відносно того, чи бути там колишньому президенту – чи першому, чи другому, чи третьому, – це визначає сам президент. Ющенко також не був.

Бі-Бі-Сі: Ви кажете, ідеться скоріше про бажання президента. У вас не було такого бажання? Чому?

Image caption Пересопницьке Євангеліє

Л. Кравчук: У мене не було бажання тому, що я не бачив там своєї ролі. Ну, скажімо, аби було передбачено, що всі президенти, яких вже історія України зафіксувала, відіграють у цій інавгурації якусь функцію, то я обов’язково прийшов би. Тому, що мені потрібно було б, чи сказати якісь слова, чи якісь побажання, чи підкреслити передачу влади, традиції якісь передати. І це нормально було б для суспільства, що от президент Ющенко безпосередньо передає владу, президент Кучма це підтримує, президент Кравчук також. Тобто, закладаються якісь традиції передачі влади. То я б прийшов обов’язково.

Бі-Бі-Сі: Наскільки я зрозумів, ви дивилися церемонію по телевізору. Що сподобалось, що ні?

Л. Кравчук: Знаєте, я до інавгурацій ставлюсь прагматично. Не як до шоу. Тому, що інавгурація є ні що інше, як складання присяги президентом, після якої він стає до виконання своїх конституційних повноважень. Або, скажімо, змагаються – скільки приїхало, скільки запросило… Ну, по-перше, ніхто сам не приїжджає. Всіх запрошують. А у міжнародних відносинах внутрішнє незапрошення це є неповага. Так от скільки запросили, стільки й приїхало. Уявіть собі, що сьогодні раптом приїхали би Обама, Медвєдєв… Оце було би зойку стільки, що вистачило би на п’ять різних передач! А знову ж таки – це нічого особливого для стосунків між країнами не дає тому, що стосунки будуються через двосторонні, багатосторонні угоди. Тобто, є речі, які називаються «театралізоване дійство». Воно не заважає, не перешкоджає, але нічого не додає. Хто хоче, хай робить.

Бі-Бі-Сі: А от коли ви сьогодні дивилися церемонію інавгурації і дивилися на нового українського президента Віктора Януковича, чи ви уявляли собі, що він відчуває в цей момент?

Л. Кравчук: Бачите, є люди різні за своєю душею, ментальністю. Є м’які, є дуже вразливі люди. Вони мовчазні, але вразливі. Інколи дивишся на обличчя, а воно стає блідим. Є люди, які зовні ефектно подають свою вразливість. Я не так добре знаю Віктора Федоровича, щоб точно сказати. Так з усього бачу, що він людина (ну так ззовні, те, що я знаю) віруюча. Думаю, що для нього це було певне випробування, скажімо, на його нерви, на його емоції…

Бі-Бі-Сі: … у сам момент інавгурації, так?

Л. Кравчук: Так, у сам момент. Присяга сама. Покласти руку на Пересопницьке Євангеліє і говорити неправду, ви знаєте, це божа кара. Це навіть не Конституція. Це Книга книг. Це при мені… Це я придумав такий атрибут участі в інавгурації – присутності і участі, я б сказав, святої книги.

Бі-Бі-Сі: Чому ви так придумали?

Л. Кравчук: Я так придумав тому, що тоді не було Конституції. Коли я робив інавгурацію, у нас не було української Конституції, і ми думали, чим замінити, яку атрибутику, силу покласти, щоб президент відчув відповідальність. І от Лубківський (тоді був народний депутат зі Львівської області) запропонував цю книгу – Пересопницьке Євангеліє – з моєї батьківщини. Вона там писалася, там зберігалася. Її привезли звідти після інавгурації вже до Києва, де вона і стала зберігатись. А відтоді всі президенти тепер так складають присягу – поряд з Конституцією кладуть Пересопницьке Євангеліє. Тобто, я думаю, що людина не може не відчувати той момент, коли перед богом, перед людьми і так публічно… А потім на другий день, скажімо, нехтувати цими речами – це або амнезія у людини, або вона неповноцінна.