Професор Снайдер: проголошення героями - радянська ідея

Cтепан Бандера
Image caption Cтепан Бандера

Важко згадати іншу, окрім Степана Бандери, постать з української історії, ім’я якої було б згадане у резолюції європейських депутатів у Брюсселі.

Виправдано чи не виправдано, але фактично Степан Бандера став таким потужним символом боротьби за незалежність України, що подробиці з його життя для багатьох людей у політичних суперечках зараз не мають вирішального значення.

Форум: Яке діло Європі до Бандери?

Про постать Степана Бандери та суперечки довкола неї УС Бі-Бі-Сі розмовляла з професором історії Єльського Університету у США Тімоті Снайдером - автором чисельних книжок про історію України і Східної Європи і одним з найбільших авторитетів на Заході з історії регіону.

Професор Снайдер каже, що Східна Європа - особлива.

Image caption Професор Тімоті Снайдер

Т. Снайдер: Східноєвропейські держави досі оцінюють спадщину комунізму - режиму, про який західні європейці, звичайно ж, значною мірою нічого не знають. А згадують вони про це у надзвичайно національний спосіб, бо кінець комунізму означав створення понад десятка нових незалежних країн. Такі постаті як Бандера в різних новонезалежних державах розглядаються по-різному.

Бі-Бі-Сі: Чи погодилися би ви, що Степан Бандера походить з часів, коли застосування зброї і насильства у політичній боротьбі було більш загальноприйнятним, а ідеї, які він проголошував, були набагато більш поширеними у Європі того часу, проте в наш час більшість із них неприйнятні?

Т. Снайдер: Я вважаю це ключовим зауваженням. Бандера був не лише одним із тих, хто висловлювався за застосування насильства. Бандера також у 20-х і 30-х роках за ідеологією був фашистом. Але це було в часи, коли багато європейців були фашистами. Французькі письменники були фашистами, румунські філософи були фашистами, італійський уряд був фашистський. І фашизм, безумовно, справив великий вплив на націонал-соціалізм.

Тобто це були часи, коли насильство вважалося виправданою формою політики. Такі принципи сповідували, як я сказав, не лише фашисти, але й націонал-соціалісти і комуністи. Що стосується Бандери, топроголошуючи його героєм, фактично, неможливо зробити це без пов'язування себе не лише з людиною, але і з тими часами.

Багато європейців і зокрема поляків захоплювалися Помаранчевою революцією не лише тому, що вона символізувала утвердження демократії, але й ідеї, що політична діяльність повинна відповідати законам і принципам ненасильства. І саме тому ототожнення з постаттю не лише з інших часів, але й постаттю, що репрезентує збройну боротьбу і політику сили з минулих часів, так турбує інших європейців.

Треба пам'ятати, що є чимало інших українських діячів тих часів, які не схвалювали насильство. Більшість українських політиків того часу не були фашистами і не були терористами. Вони сповідували зовсім інші політичні ідеї.

Бі-Бі-Сі: То на вашу думку, хто повинен мати повноваження оцінювати історичні події та постаті в таких державах як Україна? Часто доводиться чути, що політики не повинні мати право втручатися в історію.

Хто ж тоді мав би мати таке право і вирішувати, яка історична постать повинна бути відзначена чи, навпаки, засуджена, наприклад, у шкільних підручниках історії?

Т. Снайдер: Це надзвичайно важливе питання. Дозвольте мені відповісти на нього у три різні способи. Перше, ідея проголошення певних людей героями - це дуже радянська ідея, і я думаю, що люди, які схвалюють діяльність Бандери і підтримують проголошення його і зокрема Шухевича героєм, повинні на хвилину задуматися над тим фактом, що запровадження звання героя запозичене від Радянського Союзу. І фашисти, і комуністи дотримувалися думки, що особистості можуть бути героями.

Я вважаю, що про цю спільність у поглядах треба подумати. І саме це звело їх у смертельних обіймах. Люди сперечаються стосовно того, хто має бути проголошений героєм, але ніхто не висловлює сумнівів стосовно того, чи взагалі повинне бути таке звання. На мою думку, саме це потребує запитань. Це друга частина моєї відповіді.

Я вважаю, що держава, очевидно, повинна нести відповідальність за освіту і викладання історії в школах - щодо цього немає сумнівів.

Я також вважаю, що держава повинна пропонувати певну національну історію, це також виправдано. Але щодо повноважень… Я вважаю, що такого найвищого права не повинен мати ніхто. Бо, проголошуючи когось героєм… Я, наприклад, думаю тут про проголошення відповідальною за геноцид людини, яка давно померла і не може висловитися на свій захист.

Такі проголошення послаблюють історію, перетворюючи її на щось непорушне. А практично кожен історик сказав би, що історія - це постійна дискусія, яка залежить від обґрунтувань і доступу до джерел. І це - третя частина моєї відповіді.

Для української держави у галузі історії найважливіше - це відкрити архіви, тримати їх відкритими. Вже зараз в Україні історикам працювати легше, ніж, наприклад, у Росії. Але я боюсь, що тенденції зараз не обов'язково у кращому напрямку. Якщо українські політики дійсно хочуть, щоб українці, росіяни і європейці розуміли українську історію, їм треба відкрити архіви.

Саме архіви дадуть нам справжню картину і голоду, і терору в часи Другої світової війни, і інших питань, які важливі для українців. Намагання контролювати оцінки історії, перетворюючи історію на юридичні положення, створюючи історію.

З професором Снайдером розмовляв Богдан Цюпин.

Інтерв'ю Бі-Бі-Сі з Тімоті Снайдером про його книжку "Червоний принц."

Новини на цю ж тему