Покальчук: Тимошенко „віддувається” за всіх жінок

Висловлювання президента і голови уряду України про роль жінок у владі коментують не лише в Україні, а й за її межами. Слова Віктора Януковича про те, що місце жінки – на кухні, а Миколи Азарова – що проведення реформ це не жіноча справа, цитують і у закордонній пресі.

Image caption Активістки організації Femen у Києві протестують проти висловлювань керівника уряду під Кабміном

Речниця з питань України фракції "зелених" у Бундестазі Віола фон Крамон-Таубадель вважає, що заяви українських політиків про те, що жінкам не місце в уряді, неприпустимі:

"З ними не можна миритися. Такі висловлювання неприпустимі не тільки з моєї точки зору, як представниці партії "зелених", але й з моєї точки зору як жінки. Для цивілізованого суспільства – це просто удар в обличчя".

Форум: жінки і українська політика

Утім, речники президента і прем’єр-міністра пояснюють, що їхні слова були неправильно передані журналістами. І що Віктор Янукович не мав на увазі усіх жінок, а лише пропозицію Юлії Тимошенко про теледебати, а Микола Азаров, мовляв, турбувався про великі навантаження у роботі урядовців, які жінкам не під силу.

Однак, соціальний психолог Олег Покальчук, котрий консультував багатьох українських політиків, каже, що не все так просто у сприйнятті жінки – і не лише чоловіками в українській владі, а й загалом у суспільстві.

Бі-Бі-Сі: Чи не виглядають ці заяви передусім як рефлекс на попередню діяльність Юлії Тимошенко, якій тривалий час нинішні керівники країни опонували?

Олег Покальчук: Безумовно, це рефлекс. І Тимошенко, фактично, „віддувається” за всіх жінок. Але це, звичайно, накладається і на бекграунд гендерного сприйняття в українському суспільстві, яке полягає в архаїчному поділі ролей, на прецедентах ще радянської системи, коли жінкам відводилася роль політичного аксесуару, їх жодним чином не наділяли потенційною можливістю брати участь у державному управлінні.

Бі-Бі-Сі: Чи багато чоловіків в Україні думають так, як Янукович і Азаров?

Олег Покальчук: Українському суспільству це притаманно. Я скажу більше, це притаманно усім суспільствам за визначенням. Кожна зі статей, залежно від епохи і політичної ситуації, у тій чи іншій формі декларує свою пріоритетність. Війну статей ніхто не скасовував, вона виникла з появою людства і триватиме доти, доки воно існує.

Інша форма - коли війна замінюється дипломатією або вмі

Image caption Покальчук: Тимошенко "віддувається" за всіх жінок

нням домовлятися заради взаємної вигоди, коли у цивілізованому суспільстві конфліктність заміняється діалогом. В українському суспільстві, яке є архаїчним і консервативним за своїми вподобаннями, це все зберігається на рівні в кращому випадку 19 століття.

А окремі люди, які змушені політкоректно себе поводити, це, власне, той тип поведінки, який не обумовлений внутрішніми переконаннями. Крім того, українське суспільство старе за віком, в ньому 18 мільйонів пенсіонерів, і ми, звичайно, можемо говорити про те, що молодь поводиться і вважає інакше, а старші люди завжди консервативніші і ретроградніші. Але сукупно, якщо говорити про тих людей, які впливають на суспільні процеси, то я думаю, що все ж таки домінує не так переконання, як певний тренд поведінки. І, зрештою, жінки небагато роблять, щоб цьому щось протиставити, крім, звичайно, гасел і заяв - в основному із західних країн.

Бі-Бі-Сі: Але слідуючи цій логіці можна прийти до висновку про те, що в Україні жінка не може посісти найвищу посаду, і що це була одна з причин того, чому Юлія Тимошенко не стала президентом?

Олег Покальчук: У Юлії Тимошенко була певна еволюція. Спочатку вона категорично заперечувала, що вона жінка, і що в політиці не буває жінок і чоловіків, і що вона просто державний діяч. Хоча ми, і я в тому числі, намагалися їй підказати, що гендерні ознаки – це плюс, і це можна використати в політичній дискусії. Потім, коли решта аргументів девальвувалися, вона взяла свою жіночність на озброєння. Це спрацювало, хоча я думаю, що це працює, швидше, як екзотичний приклад, а не як тип поведінки.

Українські жінки, зрештою, не так вже й хочуть обіймати високі державні посади, тому що це відповідальність. Враховуючи невизначеність українського юридичного простору, зрозуміло, що у випадку, коли жінка посідає якусь посаду, вона нестиме подвійну відповідальність за всіх довкола себе, і ще й за свою стать. Тому жінки не намагаються бути начальниками, а швидше, заступницями, помічницями. Вони відповідають стереотипові сприйняття, і в разі чого можуть сказати: „Я просто допомагала, а рішення не я ухвалювала”.

Бі-Бі-Сі: Але повертаючись до висловлювань Віктора Януковича і Миколи Азарова – чи можете ви сказати: йдеться про підсвідоме ось саме таке розуміння жінки у суспільстві чи радше слід вести мову про рівень культури українських політиків?

Олег Покальчук: Це у першу чергу! Я - людина теж достатньо консервативних поглядів, але проблема виховання і освіти – це катастрофа для України. На Заході є люди, які напевне вважають так само, як і нинішні керівники України, але вони розуміють, що є певні рамки висловлювань. У нас цих правил ніколи не було і, очевидно їх створення, не передбачається найближчим часом. На жаль, я не бачу якихось ознак появи етики політичної поведінки в Україні.