Католицька церква і сексуальні скандали

Священики
Image caption Чи повязаний целібат священиків з випадками педофілії?

Папа римський Венедикт прийняв відставку римо-католицького єпископа в Ірландії, якого звинуватили в бездіяльності підчас скандалу зі звинуваченнями двох священників його діоцезії у статевій нарузі над дітьми. Єпископ Клонський став уже другим ірландським єпископом, який пішов у відставку в наслідок низки скандалів, пов’язаних із статевою наругою, але на цьому справа не закінчилася.

Українська Служба Бі-Бі-Сі розмовляла з ректором Українського католицького університету, отцем Борисом Гудзяком і запитвала його наскільки серйозно б’є по репутації католицької церкви ця хвиля скандалів щодо наруги над дітьми з боку священиків?

Борис Гудзяк: Очевидно, для церкви, яка не лише ставить високі стандарти, але їх зберігає в різних секторах протягом довгого часу, це є неприємний момент. Чому такі здивування і чому така гостра критика? Тому що церква звичайно зберігає дуже високі стандарти. І кожного разу, коли вона виявляє неспроможність згідно зі своїми стандартами жити, це викликає дуже великі хвилювання.

Бі-Бі-Сі: Наскільки такі скандали впливають на репутацію українських католицьких церков? Адже зараз новини про звинувачення в нарузі і в США, і в Ірландії, і в Німеччині, і в інших країнах повідомляються в Україні. Наскільки це заважає?

Image caption Ректор Українського католицького університету Борис Гудзяком

Борис Гудзяк: Я думаю, що мало. Я поки що не чув якихось таких особливих впливів. Взагалі слід розуміти, що це не означає, що в Україні нема і це не означає, що ці скандали раптом появилися наприкінці 20 століття – на початку 21. Зараз на Заході є загострена увага як до цієї теми, так і до католицької церкви. Мені здається, що в католицьких священиків процент штрафників на цьому полі є все ж таки дуже маленький. І різні опитування тепер показують, що в інших конфесіях не менші проблеми є. Я думаю, що у нас в Україні також є дуже поважні проблеми. Ми всі, зокрема, ми всі християни, не повинні бути свідомі, що людина є слабою, в тому числі, і в статевому вимірі. І людина постійно потребує каяття, навернення, зцілення. І в тому контексті ці події є одночасно скандальними, а з другого боку, вони є виявами такої слабості, яка нас ранить, і яка ослаблює пильноту, ослаблює довіру до душпастира, яку треба викорінювати, яку треба зцілювати.

Бі-Бі-Сі: Багато хто кажуть, що саме через католицьких священиків західного зразка дуже багато людей, які саме в цьому гріху повинні, і багато, хто каже, що причиною цього є целібат, тобто, те, що католицькі священики західного зразка (не греко-католицькі) не можуть вступати в шлюб і не можуть мати статеве життя ніби легально в очах церкви. Наскільки, ви вважаєте, ці дві речі пов’язані між собою?

Борис Гудзяк: Я мушу визнати, що я не якийсь експерт, і цього питання не досліджував. Знаєте, щоб остаточно робить якісь статистичні порівняння, треба провести свої дослідження. Я просто базуюся на тому, що я читав, скажімо, з північноамериканської літератури. Я сам є неодружений священик, целібс, як це кажуть у греко-католицькій традиції. Тобто, я прийняв стан целібату. Чи целібси є схильними до сексуальних огріхів, не знаю. Я надіюся, я хотів би в своїх одружених братів бачити якнайбільш цілісне, духовне і душпастирське життя, і я дуже підтримую цю традицію, яку ми маємо. Серед моїх братів у священстві більшість є одружені священики в нашому Українському католицькому університеті, і більшість ієреїв, які працюють, є одруженими. Але одночасно унікальне свідчення неодружених і ця, так би сказати, пророча праця, і такі особистості, як мати Тереза, і сотні монахів і монахинь, які виконують працю в жалюгідних умовах, в бідності «третього світу», де є всякі смертоносні недуги, проказа, малярія, це є люди, які прийняли на себе цей поклик не лише до неодруженого стану, а до такого служіння, яке, мабуть, і неможливе, коли ти маєш відповідальність супроти родини, дітей, дружини.

Бі-Бі-Сі: Чому б Ватикану не дозволити, скажімо, мати вибір, такий як існує в греко-католицькій церкві та в деяких інших невеликих східних католицьких церквах: чи бути у вищій церковній ієрархії або бути ченцем чи чорницею неодруженими, чи створити родину і далі собі служити Богові, так би мовити, на професійному ґрунті?

Борис Гудзяк: Неодружений стан є, по-перше, пов’язаний з вищим чином. Неодружений стан і у православних, і у католиків є передумовою до єпископського служіння, але не є гарантом цього і не повинен бути вибраний через якісь кар’єрні амбіції. Я думаю, щодо римо-католиків, це слід їм визначатися. Ще один аргумент є, що брак священиків на Заході можна би заповнити, власне, якщо би священики могли одружуватися. Але статистика показує, що таки ні. Напевно, було би більше кандидатів, якщо був би дозволений одружений стан, але причина браку покликань є фактично ширшого порядку. Це колоризація, нове ставлення до матеріальних вартостей і демографія. Тобто, дуже мало родиться дітей в католицьких родинах, скажімо, в Іспанії, в Італії. Може, трошки більше у Франції, але все одно не так, як це було колись. Я думаю, що пов’язання целібату прямо з педофілією є дуже спрощений і, мабуть, помилковий погляд.