Обманювати треба з дитинства?

Канадські вчені дійшли висновку, що діти, які рано і вправно навчилися говорити неправду, стають успішнішими у подальшому житті. Попри це фахівці закликають батьків пояснювати дітям, до яких поганих наслідків може призвести обман.

Image caption Маленьких вигадників чекає велике майбутнє?

Чимало батьків, вперше зустрівшись із дитячою брехнею, починають панікувати. Заспокоїти їх мають висновки вчених з канадського Інституту вивчення дітей. Тамтешні вчені твердять, що дитяча брехня – не привід для занепокоєння, а доказ того, що малюк добре і швидко адаптується до світу.

Вчені припускають, що ті, хто краще навчився брехати, стають успішнішими у житті. Адже казати неправду – зовсім нелегка операція для дитячого мозку, яка вимагає одночасно і осмислювати інформацію, і маніпулювати нею.

Втім, навіть попри ці висновки, директор канадського інституту Кенг Лі наголошує на тому, що батьки мають говорити з дитиною про те, як важливо бути чесним і як погано брехати.

Київський дитячий психолог Марина Римська згодна не з усіма висновками канадських колег. Зокрема, фахівець не вважає здатність дитини переконливо обманювати свідченням її розвитку.

Фахівець називає будь-яку брехню деструктивною і застерігає: "Якщо дитина дуже багато буде брехати, то вона може сама заплутатися і не відрізняти, де реальність, а де – вигаданий світ, і тоді може буде неадекватна поведінка, агресивні реакції".

Пані Марина розповідає, що її непокоїть навіть найменший обман, до якого вдається її власна дитина: "Моя дитина, наприклад, може про цукерки сказати: "Мама, мені тато не дав цукерки!", а я знаю точно, що дав, і я їй кажу: "Доця, це негарно!" Тобто я звертаю увагу на будь-яку брехню, тому що з маленької починається велика".

Пік "Піноккіо"

Канадські вчені визначили, що у чотири роки кажуть неправду дев’яносто відсотків усіх дітей. Часто це зовсім дрібний обман. Наприклад, киянка Юлія, мама чотирирічної Римми, розповіла, що з серйозною неправдою своєї дитини не стикалася, і змогла пригадати лише один побутовий випадок: "Я запитую: "Ти прибрала в своїй кімнаті?" Вона каже - так, я приходжу, а вона ще не прибрала, тоді беру разом із нею контролюю, щоб вона це зробила і щоб все було добре".

Канадські психологи встановили, що батькам найважче боротися із брехнею, коли їхнім дітям виповнюється сім років. Тоді вони переживають так званий "пік Піноккіо", починаючи з цього періоду дуже складно визначити, коли дитина каже неправду. Пік назвали на честь героя мультфільму, чий ніс збільшувався із кожною брехнею.

Як відрізнити правду від обману?

Image caption З'ясувати, чи бреше дитина, можна за кількома ознаками

Вивести дитину на чисту воду можна за зовнішніми ознаками. Пані Марина розповідає про опущені очі, погляд, що бігає, чи ніжку, якою дитина колупає землю.

Канадці розробили ще один прийом: запитати щось і подивитися, у якій бік дивитиметься дитина. Якщо вправо, то працює та півкуля мозку, яка відповідає за творчість, а отже – дитина, ймовірно, вигадує. Якщо вліво – то спрацьовує пам’ять і дитина щиро намагається пригадати. Але і ці прийоми часто безсилі.

Людмила Бондаренко багато років працювала у дитячому садочку; каже, що дорослі навіть не усвідомлюють, на які вигадки здатні їхні діти. Вивести їх на чисту воду інколи допомагає лише випадок.

Наприклад, хтось із вихованців пані Людмили довгий час бруднив інших дітей, але не зізнавався. Спіймали його лише, коли дитина вибруднила однолітка зеленкою: порушника визначили за характерними плямами на руках. Пізніше з’ясували, що дитина бешкетувала і брехала для того, "щоб його побачили, щоб на нього звернули більше уваги".

Діти обманюють через дорослих

Як розповіла Бі-Бі-Сі психолог Марина Римська, дитяча брехня – це завжди реакція на щось навколо. Це можуть бути конфлікти в родині, якісь сварки, або ж перші тижні у школі чи в дитячому садочку, ще один випадок – це страх покарання або ж надмірні заборони батьків.

Сама психолог завжди намагається з’ясувати причину, через яку дитина каже неправду, і зрозуміти її. Фахівці і в Україні, і в Канаді одностайно закликають говорити з дитиною і пояснювати їй наслідки брехні. Пані Марина в таких випадках радить проводити рольові ігри і на прикладі ляльок чи іграшок пояснювати, як обман засмучує інших.

У багатьох випадках у дитячій брехні винні самі батьки. Дитячий психолог розповіла Бі-Бі-Сі, що коли тато чи мама приводять дитину до неї на консультацію, то зазвичай розпочинати потрібно саме із розмови з батьками.

Класичний випадок, за словами пані Марини, це, коли мама сама просить свою дитину про щось не говорити тату: "І мама каже, доцю, синок, давай ми тату не скажемо, де ми були, це буде наш маленький секрет. Це не брехня, це, розумієш, іноді дорослі отак кажуть… Виходить, що сама мама вчить дитину брехати".

Деякі висновки канадських учених звучать для батьків песимістично, як-от те, що час від часу брешуть всі діти, але головне набратися терпіння і сил, поки дитині виповниться шістнадцять. Як заявляють науковці із Торонто, з цього віку діти брешуть дедалі рідше, бо стають відповідальнішими. А ті з них, хто в дитинстві переконливіше обманював, роблять кращу кар’єру в бізнесі.