Психологічні прийоми, які допомогли перемогти в Другій світовій війні

Пропаганда Копирайт изображения British Library Board

Чому навчився британський уряд завдяки книжці Гітлера "Моя боротьба"? І як він боровся з нацистами та "внутрішнім ворогом"?

Журналістка BBC Culture познайомилась із ґрунтовним дослідженням, присвяченим британській пропаганді в роки Другої світової війни.

Шпигуни і таємниці

Копирайт изображения British Library Board

Слово "пропаганда", на перший погляд, передбачає введення в оману, проте для підтримки бойового духу населення під час Другої світової війни уряду Великої Британії доводилося поєднувати цілий арсенал психологічних прийомів із створенням максимально правдивої картини.

"Одразу після закінчення Першої світової війни міністерство інформації було скасовано, оскільки офіційну пропаганду почали надто тісно асоціюватися з брехнею і нещирістю", - розповідає BBC Culture історик Девід Велч, автор книжки "Як переконати народ: Британська пропаганда під час Другої світової війни" (Persuading the People: British Propaganda in World War II).

"Коли під час Другої світової війни міністерство інформації відновили, його керівництво вирішило бути чесним, за винятком тих випадків, коли правда видавалася надто неймовірною або шкідливою".

Гасла

Копирайт изображения British Library Board

У 1940 році міністром інформації став колишній генеральний директор Британської телерадіомовної корпорації (BBC) Джон Рейт. "Він визначив дві головні аксіоми для досягнення переваги у воєнних діях: новини - це "ударні війська пропаганди", і в галузі пропаганди треба говорити "правду, нічого, крім правди, і, наскільки можливо, повну правду", - пояснює Велч.

Утім, це не завадило міністерству інформації звернутися до старих випробуваних методів маніпулювання громадською думкою. У доповіді, підготовленій 1939 року на замовлення британського аналітичного центру Chatham House, виклали 86 основних прикладів такого маніпулювання.

Серед них, приміром, було таке: "пропаганда повинна відповідати упередженим поглядам суспільства, наприклад: китайці вважають кожного іноземця підступною людиною, яка тримає камінь за пазухою на випадок, якщо хитрість не спрацює".

Як зазначає Велч, згідно з цими правилами, укладачі секретного документа були знайомі з концепцією пропаганди, яку Гітлер виклав у своїй книжці "Моя боротьба" (Mein Kampf).

Ба більше, вони, мабуть, поділяли деякі принципи гітлерівської пропаганди. Наприклад, у документі рекомендують апелювати до інстинктів натовпу, а не до розуму, а також підкреслюють важливість гасел і їхнього постійного повторення".

Лють проти системи

Копирайт изображения British Library Board

Плакати, буклети та фільми, описані в книжці "Як переконати народ", свідчать про низку прийомів, які використовувало міністерство інформації протягом усієї Другої світової війни. Один із них мав назву "Кампанія гніву".

"Спочатку міністерство інформації вирішило, що головним знаряддям боротьби з ворогом у суспільній свідомості має стати "правда", - пише Велч. - Однак після гірких і страшних подій улітку та восени 1940 року (бомбардування Великої Британії у відповідь на її відмову укласти перемир'я з фашистською Німеччиною. - Ред.), міністерство запустило "Кампанію гніву". Британська пропаганда почала активно підкреслювати надзвичайну жорстокість фашистського режиму".

Мета "Кампанії гніву" полягала в тому, щоб шокувати населення і пробити стіну "небезпечної поблажливості", як називали в міністерстві досить байдуже ставлення простого народу до наслідків перемоги нацистів. Змінити таке ставлення намагались, приміром, за допомогою таких рядків: "Біля наших дверей стоять гуни. Вони лютуватимуть і знищуватимуть. Вони вбиватимуть жінок і дітей".

Сарафанне радіо

Копирайт изображения British Library Board

"Важке випробування великою війною, навіть більше - тотальною війною, передбачало масову участь цивільного населення в бойових діях (з можливими втратами)", - розповідає Велч BBC Culture.

"Бойовий дух почали визнавати основою військової могутності, і пропаганда стала необхідним інструментом підтримки обороноздатності країни. Друга світова війна стала першою в історії дійсно "народною війною", яка не поступалася важливістю боям на передовій лінії фронту".

Частково ця діяльність полягала в тому, щоб попереджати людей про те, що поруч з ними можуть виявитися шпигуни. За словами Велча, поразка Франції і евакуація з Дюнкерка "дали привід вважати, що в авангарді німецької армії йде "п'ята колона".

Кампанія міністерства інформації "Необережні слова можуть коштувати життя" привертала увагу до ідеї "внутрішнього ворога" і закликала людей до обережності.

"У крайньому випадку громадян просили інформувати поліцію про занадто балакучих персонажів", - пише Велч.

V - символ перемоги

Копирайт изображения British Library Board

Одну з найуспішніших кампаній, "V - символ перемоги", організувала BBC в липні 1941 року.

"Надихнув її Віктор де Лавеле, колишній міністр юстиції Бельгії і керівник бельгійського франкомовного відділу Британської корпорації. Він закликав своїх співвітчизників використовувати літеру V в якості "символу, який єднає", оскільки саме з неї починається французьке слово victoire ("перемога"), голландське слово vrijheid ("свобода") і, звичайно, англійське слово victory, яке теж означає "перемога". Так, "V" стала інтернаціональним символом солідарності", - пояснює Велч.

Радіослухачів, які перебували на території окупованої фашистами Європи, закликали "демонструвати свою підтримку союзним військам, зображуючи літеру V всюди, де можна".

Універсальна мова

Копирайт изображения British Library Board

Позначення літери V в азбуці Морзе (точка-точка-точка-тире) збіглося з першими чотирма нотами П'ятої симфонії Бетховена. І тоді директор редакції європейського мовлення BBC Дуглас Рітчі використовував їх в якості музичних позивних для своєї програми.

"Радіослухачі почали повторювати ці звуки всіма можливими способами в знак підтримки руху опору, - пише Велч. - По всій окупованій Європі люди малювали літеру V і вистукували її "морзянкою", демонструючи солідарність".

19 липня 1941 року Вінстон Черчілль схвалив кампанію в своїй промові і почав зображувати символ V пальцями".

Сміх - безжальна зброя

Копирайт изображения British Library Board

Під час Першої світової війни уряд зосередився на викритті жорстокості, "розповідаючи про звірства ворога - особливо про численні напади німців на цивільне населення", - пояснює Велч.

Однак така тактика мала зворотний ефект. "У період між війнами британці дійшли висновку, що ці історії було вигадано або перебільшено".

Тому, описавши звірства фашистів у рамках "Кампанії гніву", британський уряд змінив зброю на сатиру. "Британська пропаганда в Другу світову війну почала глузувати над ворогом".

Велч згадує такі комедійні радіопередачі, як програма англійського актора-коміка Томмі Гендлі "Знову ця людина!". В ній Гендлі виступав в ролі Міністра загострення ситуації і напускання таємничості в Канцелярії пройдисвітів.

"Ця передача знайшла відгук в серцях людей, тому що в ній висміювалася помпезність", - додає історик.

Пасквіль на ворога

Копирайт изображения British Library Board

Велч описує один прийом, який міг би бути цілком доречним у сучасних соціальних мережах. "1941 року кінорежисер Чарльз Рідлі зробив для міністерства інформації дотепний монтаж.

Він взяв кадри з фільму Лені Ріфеншталь "Тріумф волі" про з'їзд Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини 1934 року, на яких нацисти марширують у Нюрнберзі, і наклав на них популярний танцювальний мотивчик із мюзиклу "Я і моя дівчина". Сюжет показали в кіножурналі під назвою "Німеччина кличе".

"Прискорене перемотування плівки створювало комічний ефект, послаблюючи відчуття загрози, - пише Велч. - Глузування зі страхітливого ворога, як-от на цій карикатурі з Гітлером є дієвим психологічним прийомом здобути владу над ворогом".

Звернення до вірян

Копирайт изображения British Library Board

"Міністерство інформації ще за часів Першої світової війни порівнювало німців із варварами, щоби створити "образ агресора", - розповідає Велч в інтерв'ю BBC Culture. - Під час Другої світової війни вони розповідали, як фашисти поводилися з неарійцями, як руйнували систему освіти для досягнення ідеологічних цілей і нав'язували своє ставлення до релігії".

Міністерство інформації викривало переслідування німецьких священників, які не підтримували нацистський режим, як-от єпископ Мюнстерський граф Клеменс Август фон Гален, що викривав у своїх проповідях беззаконня гестапівців.

Льотчики Королівських військово-повітряних сил Великої Британії розкидали з літаків по всьому рейху листівки з його проповіддю, забороненою у фашистській Німеччині. Її текст також було відтворено в публікації під назвою "Гестапо проти християнства" (Gestapo v. Christianity).

Це зображення з фашистської пропагандистської брошури "Молодь навколо Гітлера" (Jugend Um Hitler) використали в памфлеті "Вони хочуть зруйнувати Храм Божий" (They Would Destroy the Church of God).

Поруч із шокуючими ілюстраціями був текст, в якому фашистів звинувачували в язичництві, поклонінні фюреру і в збочених методах виховання дітей.

"Пропаганда робила акцент на тому, що фашистська Німеччина проводить антихристиянську ідеологічну обробку суспільства, - розповідає Велч. - Поняття свободи віросповідання в британському суспільстві було тісно пов'язане зі свободою думки".

Як зробити союзника з противника

Копирайт изображения British Library Board

Якщо в одних своїх кампаніях міністерство інформації грало на стереотипах, в інших був потрібен нестандартний підхід.

"У випадку з Радянським Союзом (противником, який перетворився на союзника) стереотипи працювали не на руку пропаганді, - пояснює Велч. - Міністерство інформації вирішило проблему, намагаючись менше говорити про радянську ідеологію і більше - про "товариські стосунки" і боротьбу зі спільним ворогом (" Їхня боротьба - це наша боротьба")".

Після того, як в лютому 1943 року радянські війська звільнили Сталінград, міністерство інформації організувало в лондонському концертному залі "Альберт-хол" урочистий вечір за участю британських акторів Лоренса Олів'є і Джона Гілгуда.

Уряд проголосив День Радянської армії, який відзначили в англійських містах святковими парадами та музичними виступами.

"Йосип Сталін, якого раніше зображували в британській пропаганді брехливим і віроломним диктатором, раптово перетворився на добродушного "дядечка Джо", - пише Велч.

"Вихваляючи мужність і бойовий дух російського народу і зображуючи Сталіна борцем за свободу своєї батьківщини, британські пропагандисти зуміли згладити всі гострі кути, пов'язані з різкою зміною ставлення до Радянського Союзу в порівнянні з довоєнної добою".

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Новини на цю ж тему