Затиснуті: токійське метро у годину пік

Міхаель Вольф протягом кількох років знімав пасажирів у токійському метро в години пік. Оглядачка BBC Culture поспілкувалась з німецьким фотографом про проект, окремі світлини якого вже давно стали вірусними в інтернеті.

Tokyo Compression # 70, 2010 рік Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Tokyo Compression # 70, 2010 рік

Неприродні пози, в яких фотограф закарбував пасажирів токійської підземки, нагадують застиглих у попелі мешканців Помпеїв. Незручно зігнені руки, відкриті роти, від подиху яких запотіло скло.

Однак проект Tokyo Compression ("Тиснява в токійському метро") - це не поставлені фотографії, вони зображують повсякденну реальність метрополітену в японській столиці.

Після того як у 2010 році М отримав нагороду World Press Photo за одну зі своїх світлин, він прийшов з альбомом фотографій до токійського видавництва.

"Головний редактор погортав портфоліо 30 секунд і спитав "то й що?", - розповідає Міхаель Вольф, виставка робіт якого відкривається в лондонській Flowers Gallery.

Tokyo Compression # 75, 2011 рік Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Tokyo Compression # 75, 2011 рік

"Хіба це не жах?" - здивувався я, а він відповів: "Ну який там жах, я так щодня їжджу на роботу вже 40 років".

Ця буденність набуває певної поетичності в зображеннях Вольфа. Притиснуті до вікон потягу або інших пасажирів, люди стоять із заплющеними очима. Вони заглибилися в свій внутрішній світ, ніби поринувши в своєрідний транс.

"Ви не можете змінити ситуацію, тож єдине, що залишається, змиритися з нею, сховати її десь у глибинах свого мозку, поринути в забуття", - пояснює Вольф.

Майкл Вульф Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Цю світлину Міхаель Вольф зробив 1995 року, коли працював фотожурналістом Stern

"Ви повинні пройти через це вранці і перетерпіти ввечері на зворотному шляху, і нічого з цим не поробиш, отже, краще - про це взагалі не думати".

Остання редакція фотоальбому Tokyo Compression щойно вийшла друком, поставивши крапку в проекті, який розпочався понад 20 років тому.

"Після терактів 1995 року, коли в токійському метро розпилили отруйний газ зарин, журнал Stern, де я тоді працював, відрядив мене до Японії", - розповідає Вольф.

Майкл Вульф Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Цей знімок, зроблений ще в 1995 році, пролежав в архівах фотографа 15 років

"Одного разу я прибув на станцію метро, на якій пізніше й були зроблені всі знімки. На цій станції - тільки одна колія, а платформа з протилежного боку прямо прилягає до неї, і таким чином ви можете бачити вікна вагонів зблизька".

"Я був там десь хвилин 10 і зробив п'ять чи шість знімків пасажирів, яких притиснуло до вікон. Вони виглядали досить жалюгідно, хоча це навіть не була година пік".

За кілька тижнів він побачив ці знімки і вирішив зберегти їх на майбутнє. "2010 року я переглядав старі фотографії в себе на комп'ютері і натрапив на ці п'ять світлин. Мені стало цікаво, що тепер відбувається на тій станції і як можна використати ці фотографії?".

Tokyo Compression #17, 2010 рік Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Tokyo Compression #17, 2010 рік

Утім, це виявилося не так просто. "Я не пам'ятав, де розташована станція, а на знімках не було її назви", - розповідає фотограф.

Довелося звернутися по допомогу, і фахівці змогли визначити лінію метрополітену за позначками на дверях вагонів.

"Всі лінії в токійському метро належать різним компаніям, і кожна з них ставить свій логотип на двері потягу. Отже, це мала бути лінія залізничного оператора "Одакю".

"Тоді я полетів до Токіо, сів на потяг цієї лінії і виходив на кожній станції, поки врешті-решт не знайшов свою".

З 2010 до 2013 року фотограф щороку навідувався до станції Сімо-Кітацава.

Tokyo Compression # 164, 2010 рік Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Tokyo Compression # 164, 2010 рік

"Я приїжджав на станцію впродовж чотирьох тижнів, і знімки щоразу ставали дедалі напруженішими. Зазвичай я фотографував людей у годину пік з 7.45 до 8.50 ранку, коли потяг прибуває кожні 80 секунд. У мене були лише 30 секунд, щоб зробити знімок".

Незабаром фотограф розробив чітку стратегію зйомки. "Крізь видошукач камери я міг побачити лише одну секцію вагону, я не міг охопити весь потяг за 30 секунд, тому щоразу наводив об'єктив на три вікна кожного вагону. Я одразу бачив, чи було у вікні щось цікаве, а якщо - ні, вирушав далі".

Остання серія світлин називається The Final Cut, тому що цієї станції більше не існує - 25 березня 2013 року всю лінію перебудували і зробили підземною.

Tokyo Compression # 1, 2010 рік Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Tokyo Compression # 1, 2010 рік

Проект Tokyo Compression концептуально зв'язаний з іншою серією фотографій Вольфа - величезними знімками гонконгівських висоток. Фотограф переїхав до Гонконгу в 1994 році. Обидва альбоми викликають відчуття клаустрофобії.

"Мені завжди подобалось створювати такі світлини, які не дозволили би глядачу втекти від зображеного", - заявив фотограф у 2014 році.

Ця емоційна напруженість сюжетів принесла Вольфу низку нагород і зробила його роботи дуже популярними. Серію Tokyo Compression номінували на престижну міжнародну премію Prix Pictet 2017.

Tokyo Compression # 66, 2010 рік Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Tokyo Compression # 66, 2010 рік

Окремі світлини фотоальбому постійно стають вірусними в інтернеті. "Який-небудь блогер вивудить їх, і потім всі починають поширювати зображення "жахів токійського метро", поки інтерес не згасне. А через деякий час фотографії знову спливають в іншому місці", - зазначає Міхаель Вольф.

Така популярність насправді не дивує. "Ці люди викликають співчуття. Коли на них дивишся, дуже добре розумієш, що вони відчувають, адже одразу згадуєш усі недоліки й свого життя в місті".

Саме завдяки цьому портрети Вольфа не здаються знущанням.

Tokyo Compression # 55, 2011 рік Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Tokyo Compression # 55, 2011 рік

"Мене часто запитують: "Як ви вважаєте, що відчувають люди, яких ви фотографуєте? Ви ж не отримали їхнього дозволу?" Звісно, я не міг у них нічого спитати, адже нас розділяло скло. Отже, мені нічого не залишалось - або робити ці знімки, або ні", - каже фотограф.

Це - не експлуатація і не викриття, це - зображення надзвичайно інтимної ситуації. Автор передмови в останній книжці Вольфа розмірковує про цю вимушену близькість з незнайомими людьми.

"У жодному місці ми не буваємо так близько до незнайомих людей, як у метро, - пише Крістіан Шуле. - Тут стиснуті до високої концентрації всі людські почуття: тривога, скорбота, біль, божевілля, лють".

Міхаель Вольф Tokyo Compression # 84, 2009 рік Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Міхаель Вольф Tokyo Compression # 84, 2009 рік

Конденсація на вікнах потягу є наочним свідченням цього міцного стиснення. "Хтось мав би зібрати ці краплі і зробити з них парфуми "Аромат великого міста", - жартує Вольф. - Демієн Герст міг би це зробити і продати їх за шалені гроші. Концентрат поту мільйонів пасажирів в одному маленькому флаконі".

"На деяких фото я схопив момент, коли пасажир протирає долонею скло вікна. У такий момент мені завжди здавалось, ніби людина пише на склі заклик про допомогу - "врятуйте мене, потяг уносить мене, я у пастці, покличте поліцію".

Tokyo Compression # 162, 2010 рік Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Tokyo Compression # 162, 2010 рік

Втім, багато пасажирів виглядають на подив спокійно. Ніби вони зовсім й не страждають, а досягли якогось внутрішнього умиротворення.

"Під час медитації людина часто з'єднує вказівний і великий пальці, так само роблять пасажири на деяких знімках", - відзначає Вольф.

Tokyo Compression # 9, 2010 рік Копирайт изображения Michael Wolf, Courtesy of Flowers Gallery
Image caption Tokyo Compression # 9, 2010 рік

"В них заплющені очі, пальці в положенні "ом". Гадаю, вони просто відключаються від зовнішнього світу. А як інакше пережити цю годину в метро?".

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Новини на цю ж тему