Хейтвотчинг: чому ми дивимось фільми, які нам не подобаються

50 відтінків сірого Копирайт изображения Universal Pictures

Є певне задоволення в перегляді фільму, серіалу або відеокліпу, який ми відверто зневажаємо. І як не дивно, ненависть часто сприяє успіху, вважає оглядачка BBC Culture.

Коли я минулого року дізналась, що на HBO виходить серіал "Вініл", мене охопило радісне очікування. Це - телевізійна драма про музичну індустрію 1970-х років, створена Міком Джаггером і Мартіном Скорсезе.

В головних ролях - три мої улюблені актори: Боббі Каннавале, Олівія Вайлд і Рей Романо. Історія про вигаданих музикантів в оточенні реальних культових постатей епохи - Роберта Планта, Енді Воргола та Карен Карпентер. Мрія, а не серіал!

І потім я подивилась.

Пілотна серія - ще так-сяк: ім'я Скорсезе та келих вина зробили свою справу.

Але потім почався справжній жах. Що це - чергова історія про вбивство та мафіозні оборудки? І, господи, як детективний сюжет може бути таким нудним? Як такий багатонадійний серіал міг виявитися настільки провальним?

Але попри це, я продовжувала дивитись, кожну хвилину всіх 10 серій до самого кінця, сповнена гірким розчаруванням.

Копирайт изображения HBO
Image caption Компанія HBO була впевнена, що "Вініл" матиме такий само успіх, як "Клан Сопрано" або "Прослуховування" (The Wire), але серіал провалився

Таке марнування часу для багатьох вже перетворилося на звичку. "Хейтвотчинг" (англ. "дивитися щось ненависне") стає сучасною хворобою.

Величезний вибір серіалів і спокуса залишити саркастичний пост у соцмережах, змушують нас копатися в недоліках сюжету або "смакувати" жахливу акторську гру, замість того, щоб насолоджуватися дійсно якісними фільмами.

У 1990-х роках неймовірний успіх мав комедійний серіал Mystery Science Theater 3000. Його герої займались, на перший погляд, дуже дивною справою. Вони переглядали низькопробну наукову фантастику, а потім змагалися в уїдливих коментарях до неї.

Нещодавно Netflix відновив це телевізійне шоу - дуже символічно для нашої доби захоплення телесеріалами.

Тепер глядачі з усього світу спілкуються в інтернеті - цьому гігантському Mystery Science Theatre - намагаючись перевершити одне в одного в найдотепнішому розгромі популярного серіалу.

На гострий язичок розлючених критиків нерідко потрапляють "Новини" (The Newsroom), "Успіх" (Smash), "Хор" (Glee), "Нешвілл" (Nashville) та десятки інших.

Копирайт изображения Apple Music
Image caption Тейлор Свіфт зробила досить кмітливий рекламний хід, знявшись у ролику для Apple Music, який сподобається навіть її злостивцям. У ньому співачка падає ниць на біговій доріжці

Цікаво, що "хейтвотчери" поводяться як найзавзятіші фанати. Вони не пропускають жодної серії і обговорюють найдрібніші деталі шоу. При цьому ненавидять його з кожним разом дедалі більше.

Схоже поводяться й злостивці в інших жанрах. Вони смакують "жахливі" тексти пісень Тейлор Свіфт і не можуть втриматися, аби не запостити в соцмережах найгірший виступ Брітні Спірс. Загальний улюбленець хейтвотчерів, безперечно, "П'ятдесят відтінків сірого" (хоч фільм, хоч книжка).

Завдяки цим цинікам, нікому не відомий фільм "Кімната" (The Room) 2003 року, визнаний найгіршим в історії, перетворився на справжній культ, а про його зйомки навіть вийшла книжка "Горе-творець" (The Disaster Artist).

Її однойменна екранізація, створена режисером Джеймсом Франко цього року, вже отримала схвальні відгуки кінокритиків. Ласкаво просимо в Добу ненависті!

Хейтвотчинг відрізняється від інших видів любові-ненависті. Задоволення з почуттям провини, або "гілті плежер", приміром, виникає тоді, коли ви чудово усвідомлюєте, що твір є далеким від високого мистецтва, але він все одно вам подобається. Наприклад, дурна романтична комедія, яку ви обожнюєте передивлятись.

Проте, ви не дивитесь її в пориві чистого єхидства або вуайєризму, з якими ми вмикаємо "Родину Кардаш'ян" чи будь-яке інше примітивне реаліті-шоу.

Хейтвотчер продовжує дивитися ненависну програму знову і знову, ніби намагаючись з'ясувати, чому вона йому так не подобається. Це може бути жанр або режисер, які зазвичай приносять задоволення, але чомусь цього разу виявилися такими поганими.

Хейтвотчинг, таким чином, виявляється просунутою формою вшанування в добу, коли фанатство, популярність і "лайки" визначають усе.

Копирайт изображения Netflix
Image caption Серіал Mystery Science Theater 3000, герої якого глузували з низькопробних науково-фантастичних фільмів, перетворив хейтвотчинг у справжнє мистецтво

"Це - форма експертної думки, так само, як будь який фанат стає експертом з творчості свого куміра, - вважає Джолі Єнсен, професорка з Університету Талса, яка досліджує сучасні медіа. - Ви отримуєте задоволення від спроб з'ясувати, чому це не приносить вам задоволення".

А оскільки в рейтингах погані відгуки враховуються так само як і захоплені, серіали набувають популярності. Виходить, аби програма стала хітом, її має досить сильно ненавидіти досить велика кількість людей.

Ненависть, як вид вшанування

Утім, ненависть, як форма вшанування, має довшу історію, ніж саме телебачення. Приміром цього може бути американська співачка Флоренс Фостер Дженкінс, яка завоювала славу завдяки повній відсутності музичного слуху та голосу.

На її концерти в Нью-Йорку в 1920-40-х роках збирались натовпи шанувальників, серед яких, приміром, були композитор Коул Портер і поет Вільям Мередит.

Мередит, зокрема, писав, що "виступи Дженкінс ніколи не були естетичним досвідом, якщо тільки можна вважати естетикою християнську проповідь для левів. Проповідника завжди в кінці зжирають, так само як і Мадам Дженкінс".

Копирайт изображения Penguin
Image caption Британська антипремія Bad Sex in Fiction "Найгірший опис сексуальної сцени в художній літературі", без сумніву, є прикладом хейтрідінга (читання з ненавистю). Премію нещодавно отримав роман музиканта Морріссі "Список загублених"

Можливо, Дженкінс й зжирали в кінці, але вона безперечно стала першою в цьому дивному культі шанування-ненависті. А Меріл Стріп, яка зіграла співачку в байопіку 2016 року, за цю роль була номінована на "Оскар".

З часів Дженкінс величезна кількість артистів і творів поп-культури викликали ненависть шанувальників, хоча, вочевидь, початком нинішньої доби хейтвотчингу слід вважати 2006 рік. Тоді американський трилер "Зміїний політ" спричинив величезний розголос в інтернет-форумах, де блогери глузували з фільму та його назви.

Фільм ще до свого виходу став таким популярним, що кіностудія New Line вирішила перезняти деякі сцени, врахувавши коментарі критиків. Вони сподівались, що фільм завоює славу, хоча б й погану, але він виявився просто поганим.

Проте суспільний резонанс навколо трилера символізував початок нової доби, в якій завзяте глузування може стати кращою рекламою, ніж позитивні відгуки.

Копирайт изображения A24
Image caption Вшанування-ненависть зробила з невідомого трилера "Кімната" 2003 року справжній хіт, про зйомки якого навіть вийшла книжка і однойменний фільм "Горе-творець"

Шаленому поширенню вшанування-ненависті сьогодні, як ніколи раніше, сприяють соцмережі.

Так, 2011 року аматорська поп-співачка Ребекка Блек миттєво злетіла на вершину слави, коли її саморобний кліп на пісню Friday став вірусним в інтернеті. Цьому чимало посприяв комедійний актор Майкл Джей Нельсон, який написав про кліп у своєму Твіттері, що "він є найгіршим в історії".

"А найжахливішою в історії картиною" вважають відреставровану фреску із зображенням Ісуса в іспанській церкві, яка 2012 року стала всесвітньою сенсацією.

Копирайт изображения Wikipedia
Image caption Жахливий голос і відсутність музичного слуху не завадили співачці Флоренс Фостер Дженкінс

Класичним прикладом вшанування-ненависті є роман і фільм "П'ятдесят відтінків сірого", які, попри шквал глузування і обурення, а, можливо, саме завдяки йому, стали неймовірно популярними.

Від глузування до слави

2012 року феномен вшанування-ненависті, насамперед на телебаченні, набув такої поширеності, що виникла потреба в його назві. Вважають, що термін "хейтвотчинг" вигадала оглядачка New Yorker Емілі Нуссбаум у статті 2012 року про серіал "Успіх" (Smash).

Авторка визнає, що продовжує дивитися серіал про залаштункове життя Бродвею, хоча вже давно усвідомила, що її просто нудить від нього.

Обговорюючи залежність від серіалу з іншими його шанувальниками на Twitter, вона пише: "Чому я боюся пропустити хоча б одну серію фільму, від якого я просто скаженію? Вочевидь, я отримую від цього певне задоволення".

Копирайт изображения Elías García Martínez/Cecilia Jimenez
Image caption Невдало відреставрована фреска Ісуса відома набагато більше за її оригінал

Сьогодні в кожного шанувальника серіалів обов'язково є один-два об'єкти хейтвотчингу. І це на додаток до кількох гілті плежерс та вуайєристських задоволень.

Невеличке опитування, яке я провела на Facebook серед моїх американських друзів, фанатів телесеріалів, визначило кілька головних причин хейтвотчингу.

Часто ми просто зберігаємо вірність серіалу, який спочатку нам подобався. Як віддані коханці, ми віримо, що криза пройде і настануть кращі часи, а також не припиняємо з'ясовувати, що ж пішло не так.

Для когось хейтвотчинг перетворюється в захопливу гру - аж раптом у серіалі виявиться хоч щось непогане.

Копирайт изображения Alamy
Image caption 2,6 мільйонам користувачів YouTube кліп Friday американської співачки Ребекки Блек не сподобався, але відео набрало понад 100 мільйонів переглядів

"Сьогоднішня медіа культура ґрунтується на постійному оцінюванні, глузуванні та цинізмі", - каже Джолі Єнсен.

"Соціальні медіа всіх нас зробили у певному сенсі творцями, тому ми вважаємо, що можемо висміювати кожного, хто не відповідає нашим високим стандартам. Ми впевнені в своєму праві судити та критикувати", - додає професорка.

Якби ми тільки знали, що від ненависті до любові - лише один крок.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Новини на цю ж тему