Японське мистецтво (не) спати

Японці не сплять. Так говорять усі, а найчастіше - самі японці. Авжеж, це не правда. Проте з погляду культуролога і соціолога це твердження дуже цікаве.

Копирайт изображения Adrian Storey/Uchujin

Таке незвичне ставлення до сну я вперше помітила наприкінці 1980-х років, під час першої поїздки до Японії. У той час економіка країни саме переживала пік "фінансової бульбашки", як згодом назвуть це явище, - стадію надзвичайного, але ризикованого буму.

Щоденне життя було бурхливим і погано впорядкованим. Люди намагались якомога більше працювати й розважатися, тож часу на сон практично не залишалося.

Атмосферу тієї доби вдало передає шалено популярне гасло з реклами енергетичного напою. "Ви спроможні не спати 24 години? / Бізнесмен! Бізнесмен! Японський бізнесмен!"

Втім, часто лунали й скарги: "Ми, японці, працюємо, як ненормальні!" Але в цих наріканнях відчувалися нотки гордості про те, що нація працьовитіша, а отже, має моральне право почуватися вищою за решту людства.

Однак, під час щоденних поїздок з дому й додому в передмістя, я помічала людей, які клювали носами в поїздах підземки. Деякі навіть спали навстоячки, і це геть нікого не дивувало.

Копирайт изображения Adrian Storey/Uchujin
Image caption Як з'ясувала вчений-антрополог Бриджит Стеґер, японське суспільство толерантно ставиться до тих, хто дрімає у громадських місцях. Ця концепція дістала назву "інемурі"

Мені таке ставлення до сну здалося неоднозначним. З одного боку, позитивний імідж працьовитої бджілки, яка недосипає по ночах і насуплює брови, не розуміючи, як можна вранці допізна валятися в ліжку.

А з іншого боку, доволі велика толерантність до так званого "інемурі" - коли люди куняють у громадському транспорті, на робочих нарадах, у навчальних класах та на лекціях. Жінки, чоловіки й діти були не проти поспати де їм заманеться і в будь-який час.

Але якщо спати в ліжку чи на дивані-футоні - ознака неробства, то чому ж тоді сон на якихось заходах чи навіть на роботі не вважають прикметою ще більших лінощів?

Який сенс у тому, щоб дозволяти дітям вчитися до пізньої ночі, якщо наступного дня вони заснуть на уроці через це?

Через кілька років ці враження та очевидні суперечності призвели до того, що я почала інтенсивніше досліджувати тему сну для свого проекту PhD.

Спочатку довелося боротися з упередженнями. Люди не вважали сон серйозною темою для академічного дослідження. Парадокс у тому, що саме таке ставлення й привернуло мою увагу до цієї теми.

Поняття сну може набувати найрізноманітніших значень та ідеологічних установок. Якщо проаналізувати умови організації сну та дискурс, який навколо нього склався, то можна виявити певні установки та цінності.

Вони є у контексті впорядкування та обговорення теми сну. А як свідчить мій досвід, саме в таких буденних та начебто природних подіях, над якими люди зазвичай не задумуються, і розкриваються головні цінності певного суспільства.

Копирайт изображения Adrian Storey/Uchujin
Image caption Ми сприймаємо як належне той факт, що сон традиційно асоціюють зі сходом і заходом сонця. Але денні ритми людей завжди були складнішими

Ми часто припускаємо, що наші предки лягали спати "в гармонії з природою", коли опускалася темрява, і прокидалися з першими променями сонця. Однак з періодами сну (як у Японії, так і будь-де в світі) завжди все було непросто.

Як свідчать документальні джерела, навіть із винаходом електрики, людей не перестали соромити за те, що вони допізна не лягають спати через балачки, вживання спиртних напоїв чи інші розваги.

Проте серед учених (зокрема молодих самураїв) вважалося чеснотою жертвувати сном задля науки. Навіть попри те, що ця практика особливою ефективністю не відзначалася.

Це були зайві витрати гасу для ламп, та й учені часто засинали просто посеред лекцій.

У історичних джерелах короткий денний сон практично ніколи не розглядали, а сприймали як належне. Про тих, хто засинав у людних місцях, згадують хіба що у випадках, коли це спричиняло кумедні ситуації.

Наприклад, людина зненацька заводить не ту пісню на церемонії, не розуміючи, що майже все проспала. Також людям подобається розігрувати своїх друзів, коли ті ненароком десь задрімають.

З іншого боку, практику раннього підйому завжди схвалювали як чесноту, принаймні з часів зародження конфуціанства й буддизму.

Джерела часів античності демонструють особливу увагу до робочих графіків чиновників, але вже в Середньовіччі прихильне ставлення до раннього підйому поширилося на всі прошарки суспільства.

"Пізно лягає і рано встає" - ось як описували доброчесну людину тих часів.

Ще одне цікаве питання - сон у спільному ліжку. У Британії батькам часто радять навіть немовлят залишати в окремій кімнаті.

Так діти звикатимуть спати окремо, і в них встановиться постійний режим сну. В Японії ж, на противагу до цього, батьки та лікарі абсолютно переконані: діти, які сплять разом з батьками, ростуть незалежними й легше адаптуються в суспільстві.

Копирайт изображения Adrian Storey/Uchujin
Image caption Звичай "інемурі" вважається чимось відмінним від нічного сну чи навіть короткочасного пообіднього сну

Можливо, ця норма культури допомагає навіть дорослим японцям спати в присутності інших людей. Багато японців стверджують, що в компанії їм спиться краще, ніж наодинці.

Навесні 2011 року такий ефект спостерігався після того, як велетенське цунамі знищило декілька прибережних містечок. Ті, хто врятувався, жили в евакуаційних притулках. Там у десятків чи навіть сотень людей був єдиний спільний простір для проживання та сну. Звісно, без конфліктів і проблем не обійшлося.

Однак ті, хто вижив, розповідали, що спільний простір давав їм відчуття комфорту і допомагав розслабитися та відновити режим сну.

Однак сон поряд із іншими людьми в дитинстві - недостатньо переконливе пояснення для цієї поширеної толерантності до інемурі, особливо в школі та на роботі.

Після кількох років тематичних досліджень я нарешті збагнула, що в певному розумінні інемурі взагалі не вважають сном.

Його не тільки не трактують як нічний сон у ліжку, а ще й не вважають післяполуденним сном чи короткочасною дрімотою.

У чому ж логіка? Розгадка є у самому слові, яке складається з двох китайських ієрогліфів. "І" означає "бути присутнім" у ситуації, яка не є сном, а "немурі" означає "спати".

На мою думку, збагнути соціальну значущість інемурі та правила, що сформувалися навколо цього поняття, нам допоможе концепція Ервінґа Ґофмана щодо "участі у соціальних ситуаціях".

Завдяки мові тіла та вербальним висловам ми у якийсь спосіб беремо участь у кожній ситуації, в якій опиняємося. Однак у нас є можливість вирізняти в цій участі головне та другорядне.

У цьому контексті інемурі можна вважати другорядною участю. Вона можлива, якщо не заважає соціальній ситуації, що склалася.

Як приклад, замріяність. Навіть якщо сплячий думками "перебуває деінде", він може повернутися в конкретну соціальну ситуацію, коли потрібна його активна участь.

Йому також необхідно скласти враження, що він усвідомлює ситуацію, дбаючи про вертикальне положення тіла, мову тіла, дрес-код і таке інше.

Копирайт изображения Adrian Storey/Uchujin
Image caption Фірма може виправдатися тим, що на неї "напав демон сну"

Переконливий приклад - інемурі на роботі. В принципі, на роботі люди мають бути уважними й активно взаємодіяти. Коли людина засинає, то це справляє враження летаргії та ухиляння від службових обов'язків.

Однак це також сприймають як наслідок виснаження від роботи. Наради зазвичай тривають довго, і людям часто доводиться просто слухати звіти керівника - це може слугувати виправданням. Тому присутність на нараді часто цінують більше, ніж її результати.

Як сказав один із моїх співрозмовників, "ми, японці, маємо олімпійський дух. Головне для нас - участь, а не перемога".

Доказом сумлінності є багатогодинна праця, коли людина працює "на повну". У Японії таке цінують дуже високо і вважають позитивною моральною якістю.

Людина, яка відвідала нараду попри втому чи погане самопочуття, демонструє сумлінність, відповідальність і готовність до самопожертви. Долаючи фізичну втому і потребу відпочивати, людина загартовується морально та інтелектуально і заряджається позитивною енергією.

Такого працівника вважають надійним, і він отримає підвищення. Якщо ж людина не зможе більше змагатися зі сном через виснаження, застуду чи іншу проблему зі здоров'ям, то їй вибачать, а проблему спишуть на "атаку демона сну".

Ще одна величезна чеснота - скромність. Тому хизуватися власною сумлінністю не личить. А відтак виникає потреба в більш гнучких методах здобувати соціальне визнання.

Втому і слабкість часто вважають наслідками важкої та сумлінної праці. Тому справжнє чи навіть удаване інемурі (коли просто заплющують очі) можна використовувати як свідчення того, що людина дуже багато працювала, але досі має сили й моральну стійкість, щоб тримати себе та свої почуття під контролем.

Отже, японський звичай інемурі не обов'язково свідчить про схильність до лінощів.

Насправді це неформальна характерна ознака соціального життя японців. Вона призначена для того, щоб гарантувати виконання щоденних обов'язків шляхом тимчасової "відсутності" в межах цих обов'язків.

Тому зрозуміло: японці не сплять. Вони не дрімають. Вони практикують інемурі. Різниця величезна.

Доктор Бриджит Стеґер - старший лектор програми "Сучасні японські студії" в Кембриджському університеті.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Новини на цю ж тему