Снобізм освічених: упередження, якого ми не помічаємо

Люди без вищої освіти відчувають необ'єктивне ставлення до себе. Ця форма дискримінації малопомітна, але відчутна, бо доволі часто її наслідком стає суспільний бар'єр.

Бібліотека Копирайт изображения Getty Images

Потрапивши вперше на територію студентського містечка, Ланс Фусареллі почувався ні в сих ні в тих. Здавалося, люди, які його оточують, знають значно більше, ніж він - про суспільство, етикет і "таке інше".

Причину цих відмінностей Ланс вбачає у своєму походженні. Хоч він виріс і не у злиднях, але його сім'я жила в робітничому містечку у сільській місцевості - невеликому окрузі Авелла, штат Пенсильванія.

Ланс став першим зі своєї родини, хто пішов в університет. Мати мусила покинути навчання, бо завагітніла; батько ще підлітком подався працювати на вугільну шахту. Ланс жив серед людей, які після старших класів рідко йшли вчитися далі.

А ось інша історія.

У житті пана Фусареллі все склалось якнайкраще. Він здобув вищу освіту, став професором і директором програм післядипломної підготовки в Університеті штату Північна Кароліна.

І лише вряди-годи згадує, як зніяковів у молодості, коли один із колег невинно виправив граматичну помилку в його небездоганному мовленні.

"Він не хотів нічого поганого, ми були добрими друзями. Просто він виріс у іншому середовищі, - пояснює пан Фусареллі. - А я й досі не завжди розмовляю, як університетський викладач. Буває, хочеться й барвистіше слівце ввернути".

Книжки Копирайт изображения Tom Hermans
Image caption До недостатньо освічених людей часом ставляться упереджено

Несприятливе походження не завадило панові Фусареллі піднятися сходинками академічної кар'єри.

Але його досвід свідчить про соціальну нерівність, яка існує в сфері освіти. Люди, які походять з менш освічених родин, стикаються з малопомітним, але поширеним упередженням.

У новому звіті, опублікованому в Журналі експериментальної соціальної психології, це явище навіть назвали спеціальним терміном - "освітизм".

Уперше було наведено чіткі докази того, про що давно підозрювали Ланс Фусареллі та багато інших: люди з вищою освітою упереджено ставляться до тих, у кого її немає. А це має небажані наслідки, які часто випливають із розколу між багатіями та бідняками.

Це проблема "соціальних рівнів" і вона створює суттєву нерівність, визнає Тоон Куппенс із Гронінгенського університету в Нідерландах, учасник дослідницької групи, яка запропонувала "освітизм" як термін. "Її потрібно вирішувати", - вважає він.

Ідея про упередженість щодо менш освічених, звісно, не нова.

У 80-х роках ХХ ст. французький соціолог-соціаліст П'єр Бурдьє назвав її "расизмом інтелігенції... панівного класу", який слугує для виправдання суспільного становища освічених.

Випускниця Копирайт изображения Juan Ramos
Image caption Належний рівень освіченості асоціюється з кращими прибутками, хорошим здоров'ям та високим рівнем добробуту

Бурдьє вказував, що освітню систему винайшли панівні верстви, а завдання на іспитах зрозуміліші для представників середнього класу.

Освіта часто стає причиною розбрату в суспільстві.

Її належний рівень асоціюється з кращими прибутками, хорошим здоров'ям, високим рівнем добробуту та широкими можливостями працевлаштування.

Від освітнього статусу також залежить розподіл за політичними переконаннями.

Зокрема ті, в кого нижчий рівень кваліфікації, були більш схильні голосувати за вихід Британії з Євросоюзу.

В одному звіті навіть зазначалося, що у голосуванні "Брекзит" рівень освіти відігравав важливішу роль, ніж вік, стать чи рівень доходу.

Усвідомлення проблеми виникло вже давно, але на цей освітній снобізм ніхто не звертав особливої уваги, розповів пан Куппенс. Хоча існують численні дослідження, присвячені гендерним, етнічним та віковим упередженням.

Для роботи з цією проблемою пан Куппенс із колегами провели кілька експериментів. Їхня мета - з'ясувати, як люди сприймають освіченість.

Дослідники прямо запитували учасників про те, чи відчувають вони до інших людей позитивні емоції залежно від рівня освіти. Але були також і непрямі запитання - учасники слухали описи посад і освіти кількох людей, а потім мали позитивно чи негативно їх оцінити.

Робочий стіл Копирайт изображения JESHOOTS.COM
Image caption Брак фінансових ресурсів "тисне психологічно"

Результати були недвозначними. Освіченим людям симпатизують більше - як ті, хто здобув вищу освіту, так і ті, хто її не має.

Всупереч поширеному переконанню, учасники з кращою освітою не були "набагато толерантнішими", ніж менш освічені, пояснив пан Куппенс.

За його словами, це упередження існує ще й тому, що рівень освіти - нібито та проблема, яку людина здатна контролювати.

"Ми засуджуємо людей, хоч і розуміємо, що насправді вони не винні в своїй неосвіченості", - каже дослідник.

А причина проста: низький рівень освіти безпосередньо пов'язаний із бідністю. Діти з малозабезпечених сімей швидко починають відставати від однокласників у школі, а підлітки нечасто вступають до університетів.

Потроху стає зрозуміло, що для цього існують складні причини. Раніше цього не враховували, але бідність впливає на повсякденний процес прийняття рішень.

Дженніфер Шії-Скеффінгтон із Лондонської школи економіки розповіла, що брак матеріальних ресурсів "психологічно тисне" на людину. Відчуття затаврованості й сорому спричиняє низьку самооцінку.

За словами дослідниці, це більш типово для суспільств із меритократичною ідеологією, в яких досягнення індивіда спираються переважно на розум і сумлінну працю.

Бідність навіть впливає на наші рішення. В рамках одного показового дослідження пані Шії-Скеффінгтон навмання розподілила учасників із середнім рівнем доходів у різні групи.

Одним повідомляли, що вони живуть у злиднях, а іншим - що вони успішні. І ті, хто відчув, що в них "низький суспільний статус", показали гірші результати як у фінансових рішеннях, так і у виконанні базових завдань пізнавального характеру.

Оксфорд Копирайт изображения Getty Images
Image caption Шанси потрапити до Оксбриджу (як називають Оксфордський і Кембриджський університети) у людей з незахищених верств не надто великі

"Це свідчить про те, що когнітивні навички, необхідні для вдалих фінансових рішень, не дуже легко застосувати, коли ви нервуєтеся через те, що вам ведеться гірше, ніж іншим", - каже дослідниця.

Це не означає, що в учасників експерименту припинялася розумова діяльність. Просто люди більше переймалися загрозою для свого статусу, а не поточними завданнями, які мали виконати.

Аналізуючи психологію бідності, пані Шії-Скеффінгтон дійшла висновку, що люди з низьким рівнем доходу відчувають безпорадність перед майбутнім.

"Якщо ви вважаєте, що не можете контролювати своє майбутнє, то є сенс інвестувати ту обмежену кількість енергії чи грошей, яка у вас є, в покращення поточної ситуації", - розповідає вона.

У таких дослідженнях добре видно зачароване коло, яке важко розірвати: виконання завдань, пов'язаних з розумовою діяльністю, страждає, коли виникають фінансові труднощі.

А щойно з'являються ці труднощі, знижується також здатність планувати майбутнє та ухвалювати зважені рішення.

Саме такий сценарій чітко простежується в системі освіти.

Люди, які живуть сьогоднішнім днем, мають менше стимулів добре навчатися в школі чи планувати вступ до вищого навчального закладу.

Однак інша група дослідників пішла далі.

Вони стверджують, що наявна система освіти "запрограмована на те, щоб підтримувати статус-кво" - коли діти батьків із вищою освітою вступають до університетів, а діти із сімей, де ніхто не має вищої освіти, йдуть у профтехучилища чи на підготовчі курси для робітничих професій.

На цей момент звернули особливу увагу в дослідженні 2017 року, проведеному під керівництвом соціального психолога Фабріціо Бутери з Лозаннського університету в Швейцарії.

Команда пана Бутери продемонструвала, що "екзаменатори" ставили за виконане завдання нижчі бали, коли їм повідомляли, що учень походить із соціально незахищеної родини.

"Таке враження, що вони були переконані: дитина з бідної сім'ї не повинна вчитися далі. І тому вони фактично перешкоджали перспективам дитини здобувати подальшу освіту, - наголошує пан Бутера. - Збереження статусу-кво - це спосіб підтримувати привілей, доступний для вищих прошарків".

Дівчинка Копирайт изображения pan xiaozhen
Image caption Діти з бідних родин гірше навчаються в школі

Та навіть коли люди з робочого класу закінчують університет, їм доводиться "частково відмовлятися від того, що для них прийнятно, щоб стати соціально мобільними, тобто перейти в інший соціальний прошарок", - пояснює Еріка Саутгейт із Університету Ньюкасла в Австралії.

Пані Саутгейт досліджувала, як на людей, котрі першими в сім'ї здобувають вищу освіту, навішують ярлики.

Вона виявила, що в таких сферах, як медицина, серед однокурсників превалює переконання, що всі вони походять з одного соціального прошарку.

"Це не те щоб очевидний ярлик, а радше приховані травми соціального класу, який ще тільки з'являється. Людям постійно доводиться виправдовуватися", - каже дослідниця.

То що ж допоможе подолати цей освітній бар'єр?

Є думка, що треба змінити систему оцінювання тестових робіт. Дослідницька група пана Бутери виявила, що оцінки, виставлені на тестах, насправді знижують мотивацію та результативність дитини, коли йдеться про міркування та прийняття рішень.

Коли нікому не ставлять оцінок, стає менше можливостей для соціального порівняння, яке може негативно позначатися на продуктивності, як переконливо довела робота пані Шії-Скеффінгтон.

Якщо замість звичних оцінок екзаменатор писатиме детальні вказівки щодо подальшого вдосконалення, це допоможе "сприймати оцінювання як інструмент освіти", а не відбору, стверджує пан Бутера.

Простіше кажучи, діти зрозуміють, що треба набувати нових знань, а не зубрити, аби отримати гарну оцінку за іспит.

"Наша група довела, що ефективніше створити в класній кімнаті таке середовище, де оцінювання - лише частина навчального процесу, - пояснює пан Бутера. - Це знизить соціальну класову та гендерну нерівність і сприятиме розвиткові солідарності та співпраці".

Школа Копирайт изображения Nicola Tolin
Image caption Систему освіти винайшов панівний клас, стверджував французький соціолог П'єр Бурдьє у 80-ті роки ХХ ст.

У деяких альтернативних школах (наприклад, Монтессорі, Стейнера і Френе) іспитам приділяють менше уваги. А в початкових школах Фінляндії немає стандартних тестів. Але такі приклади поодинокі, і вони не всім до вподоби. Більшість батьків прагнуть бачити оцінки.

Без них їм важко зрозуміти, чи добре навчається дитина. "В одній зі шкіл Швейцарії припинили ставити оцінки, то батьки здійняли бучу, бо не могли визначити, чи добре навчаються їхні діти", - розказує пан Бутера.

На думку Ланса Фусареллі, для дітей найважливіше змалечку відчувати, що вчителі й батьки очікують від них тільки найкращого. Щоб у них потроху міцніло переконання - "я зможу, в мене вийде, я досягну успіху".

"Якщо від дитини ви особливо нічого не очікуєте, то й успіхи в неї будуть відповідними", - пояснює пан Фусареллі.

Дослідження показало: учні з бідних сімей гірше навчаються, коли вчителі не очікують від них хороших результатів з математики, читання й засвоєння нових слів.

Ось чому він радить потенційним студентам із малозабезпечених родин "вірити в свої здібності й бути впевненими, що вони заслуговують тут навчатися".

Звісно, упередження в системі освіти не подолати за один день. А найгірше те, що більшість із нас навіть не підозрює про їх існування.

Ще й досі занадто поширені меритократичні переконання в тому, що невпинна праця принесе вам успіх. Але докази свідчать: на реалізацію можливостей може впливати багато чинників, які вам не підвладні.

І, на жаль, цією нерівністю часто (і подеколи неусвідомлено) користуються саме освічені люди, які мали б активно протидіяти дискримінації, але натомість самі ж допомагають її поширенню.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future

Новини на цю ж тему