Моторошна таємниця болотяних людей

Болото Копирайт изображения imageBROKER / Alamy Stock Photo
Image caption Багато тіл знайдено випадково під час видобутку торфу в 1800-1960 роках

По всій Північній Європі в болотах і трясовинах знаходять чудово збережені тіла стародавніх людей, яких жорстоко вбили. Оглядач BBC Travel намагається розв'язати цю загадку історії.

Мій поїзд, який прямує з Гамбурга в Данію, неквапливо минає просочені водою зелені поля і березові гаї, що потопають в сонячних відблисках. За вікном - чергове болото, облямоване вербами і вкрите синьо-зеленими водоростями та ряскою.

Навіть із вагону потягу я відчуваю темну і затишну атмосферу цих місць, схожих на те, де знайшла свій останній притулок нещасна кохана Гамлета Офелія. Поїзд в'їжджає в царство болотяних людей.

Це - стародавні люди, які жили дві тисячі років тому, і чиї тіла знаходять у заболоченій місцевості по всій Північній Європі - від Ірландії до Польщі. Багато сучасних археологів вважають, що ці люди, які жили в залізну добу, були жертвами ритуального жертвопринесення богам. Інші вчені стверджують, що вони були злочинцями, чужинцями або бродягами.

Найбільшу кількість болотяних людей знайдено на території Данії, хоча вона також посідає й перше місце за кількістю вкритих болотами земель. Багато тіл чудово збереглися, вочевидь, законсервовані в кислотах, які виділяє торф'яний мох (сфагнум) - живий фундамент цих драговин.

Більшість тіл знайдено випадково під час видобутку торфу в 1800-1960 роках, коли данці ще використовували його як паливо.

Судмедексперти і патологоанатоми, які проводили огляд тіл, зазначили, що майже всі ці люди - і чоловіки, й жінки - загинули насильницькою смертю. У декого на шиї затягнута мотузка, в інших - перерізане горло.

Оскільки про Данію залізної доби відомо дуже мало - писемності тоді ще не існувало, а з римських і грецьких джерел до наших днів майже нічого не дійшло - ми можемо лише припускати, ким вони були і чому їх убили.

Болотяна місцевість Копирайт изображения Asist RF Arkiv / Alamy Stock Photo
Image caption Кислоти, які виробляються у вологій болотяній місцевості, законсервували тіла на століття

Проте, оскільки тіла померлих за тих часів, зазвичай, спалювали, ми знаємо, що цих нещасних спіткала зовсім інша доля, ніж їхніх сучасників. Я вирішив побачити болотяних людей на власні очі і спробувати розгадати таємничий світ, з якого вони походять.

Моєю першою зупинкою стало містечко Вайле на південному сході Ютландії, за 240 кілометрів на захід від Копенгагена. У Вайле мешкає близько 100 тисяч людей.

Ця розкішна пагорбкувата місцевість - не типова для рівнинної Данії. Дороги петляють м'якими схилами пагорбів і долинами льодовикового походження, поцяткованими заповненими водою котловинами і лісовими болотами, вкритими рожевими орхідеями і жорстким брунатним очеретом.

Я приїхав сюди на зустріч з Масом Рауном, головним археологом Музею Вайле, який наглядає за дивовижною колекцією артефактів. Серед експонатів є й римські монети, і мечі з вигравіруваними написами, і брошки зі свастикою (насправді, цей символ існував задовго до того, як його привласнили нацисти). Усі ці речі, які, вочевидь, принесли в дар богам у залізну добу, знайдені в болотах.

З темного приміщення в глибині музею пролунало протяжливе гудіння оленячого рогу - зараз в нього дув мій сучасник, але в Данії залізної доби цей звук часто слугував сигналом лиха. Я послухав його заклик і увійшов в середину.

В темряві у відкритому скляному саркофазі лежало тендітне, обтягнуте тонкою шкірою тіло жінки з Харальдскера, на попелясто-сірому обличчі якої застиг вираз глибокого збентеження.

Вона не виглядала такою затишною, як ті болотяні люди, яких я бачив у книжках, мені стало моторошно - виникло відчуття, ніби я вторгаюся в щось особисте.

"Коли в 1835 році її знайшли добувачі торфу, її прийняли за королеву вікінгів Гунхільду, яка жила в Х столітті і яку, згідно із "Cагою про йомсвікінгів", втопив її чоловік Гаральд Синьозубий", - розповів мені Раун.

"Але це не так, і тепер завдяки радіовуглецевому аналізу ми знаємо, що їй близько 2 тисяч 200 років", - додав дослідник.

Музей Моесгорд в Орхусі Копирайт изображения Tim Graham / Alamy Stock Photo
Image caption Музей Моесгорд в Орхусі має найбагатшу колекцію експонатів з Європи залізної доби

Жінку з Харальдскера знайдено оголеною на дні болота, до якого її було притиснуто гілками дерев, імовірно, вже після смерті. Поруч із нею лежала її накидка. Судячи зі слідів на шиї, жінку було задушено.

В ході додаткової експертизи патологоанатоми виявили вміст її шлунка на момент смерті. В ньому було неочищене просо і ожина - досить дивне меню для останньої трапези в суспільстві, в якому харчувалися переважно м'ясом.

"Зараз ми проводимо ізотопний аналіз її волосся і застосовуємо новий метод дослідження ДНК, заснований на витяганні зразка ДНК із внутрішнього вуха. Ми сподіваємося незабаром отримати результати і дізнатися про неї більше".

Ми з Рауні сідаємо в автівку і їдемо 10 кілометрів до Харальдскера (Харальдова болота), де виявили жінку.

Як і ті болота, які я бачив з вікна поїзда, Харальдскер вкрито яскраво-зеленою ряскою і облямовано щільним кільцем дерев, під якими в плямах сонячного світла рясніють викривлені гриби з бордовими капелюшками і вогненно-червоні ягоди.

В цих болотах є щось чаклунське і потойбічне, тож зовсім не дивує, чому в стародавні часи їх обирали для жертвопринесень і чому вони й досі зберігають свою містичну привабливість.

Людина з Гроболла Копирайт изображения robertharding / Alamy Stock Photo
Image caption Людина з Гроболла з перерізаним горлом є найпопулярнішим експонатом Музею Моесгорд

Моя наступна зупинка - Орхус - друге за величиною місто в Данії, куди я приїхав подивитися дивовижні експонати, виставлені в новому Музеї Моесгорд. Тут зберігається одна з найкращих експозицій, присвячених залізному віку в Європі.

Головна "зірка" експозиції - людина з Гроболла. Коли його знайшли в 1952 році, його чудово збережене тіло було в природній позі, ніби він займався йогою. Ступні і шкіра залишилися практично недоторканими, а його обличчя з тонкими гострими рисами і носом ґудзиком виглядає майже так само, як і за життя.

"Як й у більшості болотяних мерців, волосся і шкіра в нього набули червоного кольору в результаті хімічного процесу, відомого як реакція Майяра, - пояснила археолог і керівниця виставкового відділу Полін Асінгх. - Справжній красень!".

Однак безтурботний вираз обличчя людини з Гроболла суперечить моторошній смерті, яку він зазнав.

"Його поставили на коліна і, стоячи позаду, перерізали йому горло від вуха до вуха. Потім дуже акуратно опустили в болото", - продовжила свою розповідь Асінгх.

"Нам це може здатися жорстоким і незрозумілим, але за тих часів релігійні жертвопринесення становили важливу частину культурного життя людей".

Людина з Толлунда Копирайт изображения robertharding / Alamy Stock Photo
Image caption Людина з Толлунда віком понад 2 тисячі 400 років збереглася в настільки чудовому стані, що спочатку її прийняли за нещодавно зниклого безвісти хлопчика

Потім пані Асінгх провела мене до іншої експозиції, присвяченій вбитим на болотах собакам. У 2015 році в Скедструпсбкому болоті неподалік від Орхуса виявили 13 собак, принесених у жертву приблизно в 250 році нашої ери. Отже, ритуальні жертвопринесення були не тільки людськими.

Експозиція також містить кілька зворушливих анімаційних короткометражок, які зображають дух віри, який супроводжував ці досить звірячі вбивства. В одній з них молода дівчина прикрашає вінком з квітів шию свого пса перед стратою.

Відвідування Музею Моесгорд змусило мене задуматися. Хоча ми схильні завжди трохи спрощувати минуле, це - все ж таки не предмети, а люди, кожен з яких мав свою непросту історію.

Останньою зупинкою на моєму шляху стало маленьке містечко Сількеборг за 44 кілометри на захід від Орхуса. Тут, в яскраво-жовтому будинку Сількеборзького музею виставлено невелику, але разючу колекцію експонатів, присвячених болотяним людям. Серед них - й один з найкраще збережених зразків.

Людина з Толлунда віком понад 2 тисячі 400 років збереглася в настільки чудовому стані, що коли в 1950-х роках виявили тіло цього чоловіка, місцева влада прийняла його за нещодавно зниклого безвісти хлопчика.

Як і декого з його товаришів по нещастю, цього болотяного чоловіка стратили через повішення - на його шиї все ще бовталася зав'язана в складаний вузол мотузка. Тлін не торкнувся його довгого носу і гладкого лобу, а його повні губи склалися в загадкову напівпосмішку.

Людина з Толлунда Копирайт изображения Tim Graham / Getty
Image caption Тлін не торкнувся довгого носу і гладкого лобу людини з Толлунда, а його повні губи склалися в загадкову напівпосмішку

У сусідній залі на мене чекала жінка з Еллінга, виявлена всього за 40 метрів від людини з Толлунда, яка загинула приблизно в той же час. Жінка також повісили. Її гарна руда коса завдовжки 90 сантиметрів зав'язана в складний вузол.

Музейний археолог Оле Нільсон відвіз мене у Бьелдскоудаль, де знайшли обидва тіла. Це велике болото лежить приблизно за 15 кілометрів від музею. Місце визнали природним заповідником і обладнали дерев'яними настилами і стежками з розміткою.

Під час нашої швидкої прогулянки вздовж берега болота, радше схожого на озеро, з його поверхні здіймався легкий туман. На шляху нам час від часу траплялися великі сині чаплі, крижні, фіалки. Звичайно ж, всюди був пористий мох сфагнум.

Зупинившись, щоби помилуватися болотом, я замислився про те, які ще секрети зберігають його темні глибини. Поверхня болота повільно і жадібно колихалась, ніби нагадуючи про свою потужну і містичну силу тисячоліттями зберігати все, що потрапить в трясовину.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Travel.

Новини на цю ж тему