Сім незвичних способів дивитися кіно

  • 15 липня 2015
  • коментарі
Копирайт изображения Getty
Image caption Винахідник жанру трилеру Альфред Хічкок активно використовував техніки занурення аудиторії – від 3D до правил поведінки під час кіносеансу

Від 3D до інтерактивних сеансів і кінозалів, де можна підспівувати, – кореспондент BBC Culture Девід Дж. Аллан досліджує розвиток кінотехнологій за останні п'ятдесят років.

Ледве виникло кіно, як режисери та сценаристи почали вигадувати нові способи занурення у цей вид мистецтва.

Хоча технології зробили стрибок, а екрани збільшилися, засіб кінокомунікації суттєво не змінився – лінійна розповідь із проекцією зображень на екрані. Тому бажання змінити формат та посилити діалог аудиторії з режисером завжди надихало на експерименти та інновації в кінозалі.

3D і панорамне кіно

Як розповідає історик кіно Девід Бордвел, на початку 1950-х у кіномистецтві з'явилися дві технологічні інновації. Обидві з тріском провалилися, обидві пережили гучне відродження кілька десятиріч потому. Ідеться про 3D і панорамне кіно.

Хоча у 3D вийшли декілька дуже відомих кінострічок, зокрема, "У випадку вбивства набирайте "М" Альфред Хічкока (1954), формат вважався в цілому невдалим.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Технологія 3D показів виникла ще в 1950-ті, але довго залишалася на узбіччі кіноіндустрії

Десятиліттями він залишався на задньому плані кіномистецтва і не зник остаточно лише завдяки кільком фільмам жахів, серед яких - "Маска" Ворнер Бразерс (1961) і "Плоть для Франкенштейна" Енді Воргола (1973).

Бурхливе відродження 3D-фільмів почалося лише п'ять років тому з блокбастерів "Аватар" і "Володар часу", а також анімаційної стрічки "Вперед і вгору", які мали неймовірний касовий успіх.

Технологія 3D подолала свій невдалий імідж п'ятого колеса у возі, і сьогодні не лише пригодницькі, але й серйозні стрічки виходять одночасно у 3D та 2D форматах.

Панорамне кіно (або синерама, за назвою бренда кіносистеми – Ред.) демонструвалося на великих зігнутих циліндричних екранах і відрізнялося також специфікою зйомки (зображення ділилося на кілька частин, кожна з яких знімалася окремим об'єктивом на окрему кіноплівку. – Ред.).

Як і 3D, технологія зацікавила Голлівуд, і світ побачив декілька гучних релізів у панорамному форматі, зокрема вестерн 1962 року "Як був завойований Захід" з Джиммі Стюартом у головній ролі.

Згодом "Синерама" вийшла за межі спеціального трилінзового обладнання, яке стояло на початку створення цієї технології, і отримала друге життя в системі широкоформатного кіно "Аймекс" (англ. Imax – Image Maximum "максимальне зображення". – Ред.).

Новий формат спершу випробували на музейних фільмах, але незабаром він почав повсюдно використовуватися і для показу блокбастерів.

Занурення у жахи

Інтерактивні трюки і різноманітні хитрощі під час кінопоказів першим використав Вільям Касл, славетний режисер малобюджетних фільмів жахів 50-х і початку 60-х років. Винайдені ним техніки з дивними назвами Emergo і Percepto змушували глядачів фізично відчувати, що трапилося на екрані.

Копирайт изображения Thinkstock
Image caption Режисер хорорів 50-х Вільям Касл запровадив "перерву страху", коли глядачі могли залишити кінозал, якщо були надто налякані

Під час демонстрації фільмів над глядачами літали скелети, крісла в кінозалі вібрували і інколи навіть били струмом, а крізь червоні пластикові окуляри можна було побачити привидів.

Пізніше послідовники Вільяма Касла супроводжували кінопокази відтворенням запахів за допомогою технології Smell-O-Vision і змушували глядачів підписувати медичну згоду на випадок, якщо у них серце не витримає від страху.

Під час показу трилеру "Вбивчий" 1961 року перед кульмінаційним моментом фільму Вільям Касл запровадив 45-секундну " перерву страху", під час якої глядачі могли залишити кінозал, якщо надто сильно злякалися, і навіть отримати назад гроші за квитки. Під час іншого фільму глядачам надавалась можливість вибрати кінець фільму за допомогою голосування.

Правила кіносеансу

Успіх кіноекспериментів Вільяма Касла також частково надихнув "Психо" Альфреда Хічкока.

Не дивно, що під час показів трилеру 1960 року Хічкок активно запозичував техніки занурення аудиторії. Він розробив цілий кодекс правил перегляду кінофільмів, зокрема, сувору заборону запізнюватися на показ фільму.

Копирайт изображения AP
Image caption Перед переглядом фільму "Психо" Альфред Хічкок попереджав глядачів не розголошувати сюжет фільму

Спеціальний знак на вході в кінозал, який охороняла людина в поліцейській формі, повідомляв: "Ніхто, навіть рідний брат менеджера кінотеатру, навіть президент Сполучених Штатів чи королева Англії (Боже, бережи королеву) не будуть допущені в зал після початку фільму".

Поки глядачі стояли в черзі за квитками, вони прослуховували записане звернення самого режисера, який закликав не розголошувати сюжет фільму.

Право голосу

У 1967 році на кіновиставці в Монреалі чехословацький павільйон показав стрічку "Людина та її дім" – перший інтерактивний фільм, сюжет якого визначали самі глядачі. Система перегляду фільму, яка отримала назву " Кіноавтомат", давала змогу глядачам обрати альтернативний хід сюжету, натиснувши на червону чи зелену кнопку.

Журнал "Нью Йоркер" проголосив "Кіноавтомат" абсолютним хітом і сказав, що чехи мають поставити пам'ятник його винахіднику. Після 40 років невідомості "Кіноавтомат" раптом воскрес під час Лондонського кінофестивалю, який проводить Британський інститут кіно, а також на його офіційних онлайн-трансляціях.

Принцип активної участі глядачів – цього разу за допомогою комп'ютерних джойстиків – знову застосували у 20-хвилинному "інтерфільмі" (інтерактивному фільмі) "Пан Пейбек", який демонструвався у 44 американських кінотеатрах 1995 року.

Кінокритик Роджер Еберт, якому не сподобався ані інтерактивний показ, ані сама стрічка, написав: "Це чистісінька психологія натовпу. Глядачі несамовито тиснуть на кнопки, аби досягнути банального спільного знаменника". Критик назвав фільм найгіршою стрічкою року.

Гібрид кіно та лайв-шоу

Що може краще залучити аудиторію до активної участі, ніж мюзикл?

"Звуки музики", "Бріолін", "Крижане серце" 2013 року запрошують глядачів підспівувати разом з акторами. Але вперше цей тренд запровадив фільм-мюзикл 1975 року "Шоу жахів Роккі Хоррора".

Під час нічних показів фільму в кінотеатрах США глядачі хором повторювали репліки персонажів, підспівували, приносили предмети, які належали героям стрічки, і перевдягалися у костюми.

Захопливі сцени цих інтерактивних шоу можна подивитися на офіційному сайті шанувальника мюзиклу Села Піро, який навіть зняв фільм про культові покази стрічки "Створіння ночі".

Копирайт изображения Getty
Image caption Під час показів мюзиклу "Шоу жахів Роккі Хоррора" глядачі хором повторювали репліки персонажів, підспівували та перевдягалися

Ще на початку 1930-х деякі фільми демонстрували разом з театральними або музичними виставами. І хоча ця традиція вже давно пішла у небуття, її знову воскресили в амбіційному проекті "Термінатор 2" у 3D 1996 року.

12-хвилинну стрічку з Арнольдом Шварценеггером і Ліндою Гамільтон у головних ролях демонстрували на трьох екранах у форматі 3D в кінотеатрах тематичних парків Студії Юніверсалз по всьому світу. У ключові моменти показів крісла під глядачами падали, а герой Шварценеггера, здавалося, вистрибував на мотоциклі з екрану прямо на сцену.

Вертикальні екрани та безперервний сюжет

В історії кіно також було кілька спроб повністю переосмислити традиційне кіномистецтво і зробити його більш захопливим.

Наприклад, експериментальна стрічка "Таймкод" 2000 року. Під час показу екран поділений на чотири частини, які одночасно демонструють чотири лінії розвитку сюжету, зняті різними режисерами (маленький спойлер – землетрус охоплює одночасно усі чотири екрани).

Здається, дивитися таку стрічку взагалі неможливо, але за допомогою звуку режисери точно направляють погляд глядача до основної дії.

Відеоінсталяція художника Крістіана Марклея "Годинник" 2010 року – це безперервне 24-годинне відео, дія якого розвертається в реальному часі, синхронізованому в місцевим часовим поясом.

"Годинник" демонструвався у всіх відомих галереях світу - від Нью-Йорка до Сеула, а глядачам пропонували приходити у будь-який час показу і залишатися стільки, скільки вони бажають.

Вертикальні екрани – це винахід останнього часу, який частково надихнула форма наших смартфонів.

Проект " Вертикальне кіно", який передбачає розташування кадрів у портретному форматі, започаткувала група кінематографістів. Покази часто відбуваються у церквах, висота яких дозволяє демонструвати такі фільми.

Допомога залу

Кінопокази відкривають безліч можливостей для демонстрації фільмів. Існують кінозали-басейни або кінозали-ресторани, де подають їжу та напої згідно з сюжетом фільму.

Копирайт изображения Reuters
Image caption Мюзикли, які завжди заохочували глядачів підспівувати, розпочали популярний тренд поєднання кіносеансу із живою виставою за участі глядачів

Іноді кінопокази взагалі перетворюються на живі вистави за участю акторів та глядачів. Наприклад, зараз надзвичайно популярні шоу Future Cinema у Лондоні чи BBQ Films у Нью-Йорку.

"Це новий підхід до сприйняття кіномистецтва", – коментує Габріель Роудс зі спілки BBQ Films. Вона стоїть у шкільному спортзалі, декорованому під сцену з шкільного вечора з фільму "Назад у майбутнє". Згодом глядачі, одягнені як герої фільму, разом з акторами виходять на танцювальний майданчик і починають танцювати під хіти 50-х.

"Ми розповідаємо історії по-новому, пропонуючи глядачам живий соціальний досвід", – додає Габріель Роудс пізніше. Вона розповідає, що кінопокази із залученням глядачів до активних дій походять ще з 50-х років. Але зараз цей тренд, безперечно, повертається у майбутнє.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Future.

Новини на цю ж тему