Історик Гриневич про табори війни: померти чи співпрацювати

Табір смерті Освєнцим-Біркенхау
Image caption У нацистських таборах вибір був простий - співпрацювати чи померти

Цими днями у Німеччині триває процес над Іваном Дем'янюком, якого звинувачують у посібництві вбивству майже двадцяти восьми тисяч осіб перебуваючи на службі охоронцем у тому таборі.

89- річний Дем'янюк заперечує факт перебування у тому таборі.

Адвокати пана Дем'янюка на процесі в Мюнхені зауважують на тому, що він сам був в'язнем - на початку війни як солдат радянської армії він потрапив у німецький полон.

Дискусій довкола таких справ як справ Дем'янюка часто точаться навколо того в яких умовах були радянські полонені, що вони були змушені робити і де закінчується і де починається відповідальність окремих осіб за їхні дії в тих умовах. На цю тему Бі-Бі-Сі розмовляла з кандидатом історичних наук, доктором політичних наук з інституту політичних і етнонаціональних досліджень Владиславом Гриневичем.

Бі-Бі-Сі: Чи була різниця між нацистськими концтаборами і німецькими таборами для військовополонених?

В.Гриневич: Почнемо з таборів військовополонених на території України, бо найбільша кількість (десь до одного мільйону) військовополонених опинилися влітку 41-го року в Україні, і німці не знали, що з ними робити. Така величезну кількість людей важко було взагалі якось утримувати. Тому спочатку їх зігнали в різні ями (такі, наприклад, як Уманська яма в Умані чи «Совєтский» концтабір у Києві), де деякий час вони помирали масово без їжі та інших умов для якогось життя. Потім німці рішили звільнити українців (десь понад 200 тисяч), селян, які мали обробляти й знімати хліб. Їх просто відпустили. І надалі, приблизно до півмільйона людей було вивезено в Рейх, де німці використовували військовополонених на роботах на фабриках.

Бі-Бі-Сі: Чи можна сказати, що був дуже чіткий розподіл між радянськими військовополоненими і іншими в’язнями у німецьких таборах? Наприклад, у таких відомих концтаборах, як Освенцім, були радянські військовополонені?

В.Гриневич: Так, вони були в усіх таборах, і я думаю, що тут розподіл полягав передусім. Німецькі, навіть табори смерті були прагматично налаштовані. Там знищували євреїв, а також тих, хто не міг працювати - старих, хворих. І так саме було, до речі, із багатьма військовополоненими. Вони працювали, і поступово в наслідок важких умов і т.н. знищувалися. Надалі, вже коли почався наступ союзників і Червоної Армії, процес знищування саме в єврейських таборах посилився, а от радянські військовополонені все ж таки мали певний шанс вижити, бо їх використовували як робочу силу передусім. Ось в чому найбільша різниця між військовополоненими і євреями, які від початку були приречені на смерть.

Бі-Бі-Сі: Скільки власне радянських військовополонених було в німецькому полоні і скільки з них вижило?

В.Гриневич: Приблизно 5 мільйонів 700 тисяч потрапили в полон за всю війну, і вважається що десь понад 1 мільйон людей залишилися живими.

Бі-Бі-Сі: То можна говорити про цілком порівнювальний рівень кількості жертв, тобто 4-5 мільйонів…

В.Гриневич: Розумієте, зараз є такий напрямок історичних досліджень як «дженосайд стадіс», і власно кажучи, ці геноцидні дослідження називають «геноцидні винищення» військовополонених не геноцидом, а тенденцією до геноциду. Тому можна до певної міри порівнювати, бо винищення радянських військовополонених було певною тенденцією в німецьких концтаборах.

Бі-Бі-Сі: Від радянських військовополонених насамперед очікувалася примусова, рабська праця чи не тільки вона?

В.Гриневич: Я би сказав, що вибір був дуже обмежений: чи померти, чи співпрацювати. Причому співпрацювати, наприклад, в якості катів чи охоронців. Чи, скажімо, піти в армію Власова, чи в німецькі частини добровільними помічниками. До речі, серед військовополонених сотні тисяч людей брали участь у ВВВ на боці нацистської Німеччини.

Бі-Бі-Сі: Про які цифри ми ведемо мову?

В.Гриневич: Скажімо, в Україні тільки в 1943-му в німецьких дивізіях було до 30 відсотків бійців слов’янського походження - це й поляки, й місцеві українці та інші військовополонені, які обслуговували Вермахт. Тобто, Вермахт воював, а вони підвозили зброю, охороняли, ремонтували взуття та інше. А на загал мова йдеться про те, що підчас Другої світової війни на боці Вермахту воював понад 1 мільйон колишніх радянських військовополонених, і це величезна кількість! Можна сказати, ми не маємо жодного історичного прикладу, коли стільки людей воювали проти своєї країни під час такої війни. Це значною мірою пов’язано не тільки з бажанням вижити, але й з певним ставленням до сталінського режиму, до Радянського Союзу і т.н.