Кібуцам - 100 років. Колгоспи по-ізраїльськи

Кіббуци, створені на зразок колгоспів, зараз бачать своє майбутнє по-іншому
Image caption Кіббуци, створені на зразок колгоспів, зараз бачать своє майбутнє по-іншому

Ізраїльські кібуци – колективні господарства - святкують цими днями 100-річний ювілей.

Кібуцний рух, який налічує понад 270 господарств, був заснований вихідцями зі Східної Європи, переважно з Білорусі та України, і нагадував радянські колгоспи.

Хоча мешканці ізраїльських кібуців нині становлять лише незначну частину від населення, їхній вплив на становлення ізраїльської держави важко переоцінити. Втім, сьогодні кібуц – найяскравіший спадок соціалізму - опинився на роздоріжжі між відданістю принципам колективного господарства й виживанням в умовах ринкової економіки.

"Від кожного за здібностями"

Колись у першому ізраїльському кібуці "Дганія" поселенці вирощували цілих п'ять сортів пшениці та осушували болота, співаючи гуртом пролетарські пісні. Через сто років після свого заснування кібуц Дганія досі на місці, але пшеничних полів тут майже не залишилося. Сьогодні набагато вигідніше тримати заробітчан з Філіппін, Таїланду і Румунії, які працюють на фруктових полях і невеликих молокозаводах. Як розповідає старожил кібуца Іні Абаді, своєму заснуванню Дганія завдячує вихідцям з білоруського Вітебська та українського міста Ромни, Сумської області:

Image caption Кіббуц "Дганія" створили вихідці з Росії, України й Білорусі

"Дганія - це найперший кібуц в країні. Його засновники приїхали з Росії, Білорусі та України. Це були двоє дівчат і десять хлопців, які оселилися на східному березі Йордану 1910 року. З цього місця по суті почалася розбудова кібуцу, тут виник і весь кібуцний рух", - каже він.

В умовах нерозвиненого краю, переселенцям зі Східної Європи, одержимим ідеями побудови соціалізму і рівноправ’я, важко було вистояти поодинці, а група, робоча комуна – вважали перші поселенці – мала більше шансів на виживання. "Кібуцники" бажали працювати й жити за принципами колективного володіння майном і засобами виробництва, не використовуючи найману працю. "Від кожного за здібностями, кожному – за потребами" - під цим гаслом кібуци проіснували майже сторіччя.

Общепіт із мацою

Усі прибутки від виробництва йшли до загальної каси, а кожна сім'я одержувала безкоштовне житло, електрику й харчування у місцевих їдальнях, які і через сто років до болю нагадують радянський "общєпіт". У 1960-х роках бути членом кібуцу було не лише престижно, але й вигідно. Кожен кібуц мав безкоштовний басейн та спортивні майданчики.

З роками кібуц став невід’ємною частиною ізраїльського фольклору. Анекдоти, байки, пісні та кумедні історії про веселе життя дружньої комуни долітали й далеко за межі Ізраїлю – у 1980-х роках поїздки добровольців для роботи у кібуцах набули чималої популярності серед німецької та шведської молоді.

Волонтером у кібуці працював навіть нинішній міністр економічної допомоги та розвитку Німеччини Дірк Нібель: "Це було для мене другим життям. 1982-83 року я був у кібуці Кфар-Гіладі і ставав там практично до будь-якої праці – у рибному басейні, в готелі, у парках, а іноді навіть виносив сміття".

А чимало зі шведських волонтерок, приїхавши на місяць-два, так назавжди і залишилися у кібуці, знайшовши тут майбутніх чоловіків. Шведка Ельза одна з них. Вона потрапила до кібуцу 1984-го року 20 річною дівчиною. "Я ще пам’ятаю свою першу ніч у їдальні. Коли ми зайшли з дівчатами всередину, усі хлопці ледь голову собі не звернули і почали тицяти на нас пальцями. Пиво тоді було безкоштовним, єдиний у кібуці бар працював до 2-ї ночі, а вже о 4-й ранку ми мали вставати і доїти корів", - згадує Ельза.

Капіталістична дійсність

Та у тих же 1980-х роках економічне благополуччя почало давати тріщини, коли кібуцам стало важко тримати конкуренцію з приватними компаніями. А близько десяти років тому, розповідає мешканка кібуцу Тамар Галь-Сарай, більшість "колгоспників" вирішили взагалі відмовитися від примарної комуністичної мрії й взяти курс на приватизацію:

"Те, чим займалися мої дідусь і бабуся, – це чудово. Але це пасувало старій епосі, а зараз прийшов час змінитися. І дуже добре, що реальність змінилася і навіть стала дещо простішою".

Після приватизації жителі кібуців самостійно оплачують комунальні послуги. У минуле пішли також не лише безкоштовна їдальня й користування спільним автопарком, але й міф про успішний приклад колективного побуту.

"Дганія" - не єдиний кібуц, що узяв курс на приватизацію. Зі 273 колективних господарств вже більше половини перейшли на ринкові відносини або активно проводять приватизацію.

Між тим секретар кібуцного руху Зеев Шор переконаний, що кібуцний рух зараз стоїть на порозі свого відродження: "1500 блудних синів повернулися за минулий рік жити у кібуцах. Гадаю, ми бачимо тенденцію повернення додому. Досі існують легендарні їдальні і корівники. Якщо вже ми згадали про корів, то понад 40 відсотків усього молочного виробництва в країні іде від кібуцного руху".

Водночас пересічні ізраїльтяни, які прибули до Дганії на ювілейні урочистості, цього оптимізму не поділяють. Мешканець Хайфи Шмуель Сегель обурюється тим, що чимало кібуців стали продавати квитки за відвідини, точно як у зоопарку чи заповіднику:

"Зараз всі кібуци цікавить лише заробляння грошей. Це вже не нагадує ту ідейність і жертовність перших поселенців. Дуже шкода, що цей феномен поволі зникає з мапи країни".

Незважаючи на те, що сьогодні кібуц ний рух переживає не найкращі часи, більшість ізраїльтян переконані – якби не кібуци, країна виглядала б зараз зовсім по-іншому.