Блог історика: що розповідають давні документи про українську церкву

Поділіться цим Email Поділіться цим Facebook Поділіться цим Twitter Поділіться цим Whatsapp

Image copyright unian

Російська православна церква стверджує, що має сотні сторінок давніх документів, які доводять, що у XVII столітті Константинополь передав територію нинішньої України в юрисдикцію Москви назавжди.

Історичні документи почав публікувати російський центр " Православна енциклопедія ". Вони нібито мають пролити світло на те, як насправді відбувався перехід до Москви і, за словами російських церковників, довести, що Україна - це канонічна територія РПЦ.

Що розповідають давні документи з російських архівів та як вони інтерпретують історію України?

Версія Москви

Збірники документів, присвячених історії українських земель XIV-XVIII століть і зокрема історії церкви, російські науковці публікували і раніше.

Ще у ХІХ столітті з'явилися такі збірки документів, як "Акты, относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею" (1846—1853), "Архив Юго-Западной России, издаваемый Комиссией для разбора древних актов, состоящей при Киевском, Подольском и Волынском генерал-губернаторе" (1859—1914), "Русская историческая библиотека, издаваемая Археографической комиссией" (1872—1927).

У цих архівних документах у яскравих фарбах ілюструвалося, як Київська митрополія переходила до Москви.

Image copyright Getty Images
Image caption Успенський собор у Володимирі на Клязьмі

Гасло Російської імперії "Самодержавие, православие, народность" диктувало схему, як описувати події в історії української церкви. Коротко ця схема виглядала так:

  • існування єдиної і монолітної Київської митрополії було перерване татаро-монгольською навалою у 1240 році;
  • 1299 року митрополичий престол переносять до Володимира на Клязьмі, а в 1325 році - до Москви;
  • після прийняття Київським митрополитом Флорентійської унії з Римом у 1439 році Київ відпадає від істинної віри, відтепер вона зберігається тільки у Москві;
  • 1458 рік - остаточний поділ руської митрополії на Північну (з центром у Москві) та Південну (з центром у Новогрудку поблизу Вільнюса) частини. Православ'я у Південній Русі зазнає постійних утисків і гонінь з боку католицької церкви і правителів Великого князівства Литовського та Речі Посполитої - держав, до яких входять українські землі;
  • апогею ці гоніння набувають у 1596 році, коли Київський митрополит разом із частиною єпископату знову приймають Унію з Римом. З цього часу віряни православної церкви зазнають невимовних переслідувань і твердо та остаточно пов'язують своє визволення із "єдиновірним царством" - Москвою, куди надсилаються чисельні посольства і звідки приходить матеріальна та духовна підтримка українській церкві.
  • після Переяславської угоди Богдана Хмельницького 1654 року українські ієрархи та віряни радісно переходять під владу Москви, а Київська митрополія у 1686 році нарешті возз'єднується з центром істинного православ'я та з благословення Константинополя переходить під владу Московського патріарха. "Повнота Православ'я" на українських землях відновлюється.

Довіра до текстів та істориків

З часом більш прискіпливі історики почали помічати вибірковість у публікаціях цих архівних джерел з історії церкви, а неопубліковані матеріали взагалі давали альтернативну картину розвитку подій.

Більше того - документи у цих збірниках публікувалися із чисельними викривленнями змісту.

Image copyright unian

Наведу приклад із власної наукової практики. Нещодавно в архіві Тюбінгенського університету в Німеччині віднайшли оригінал грамоти про призначення митрополита Іоасафа Кроковського 1708 року, яка зникла з окупованого Києва під час Другої Світової війни.

Цей документ ще у 1825 році публікував московський ставленик Київський митрополит Євгеній Болховітінов, якого вважають авторитетом в галузі церковної історії.

Проте під час звіряння оригіналу з опублікованою у XIX столітті копією, історики помітили різницю - Болховітінов пропустив важливий фрагмент тексту грамоти, в якому новопризначений київський митрополит обіцяє не звертатися за порадою до Константинопольських патріархів.

Image copyright unian

Отже в Москві ще на початку XVIII столітті доволі сильними були побоювання про повернення Київської митрополії під владу Константинополя.

Тож уривок про неповернення до Константинополя Болховітінов міг пропустити свідомо - на початку XIX століття він не хотів зачіпати дражливу тему перепідпорядкування Київської митрополії Москві.

"Не знайшлося документів"

До російської дослідницької групи, яка готує матеріали для "Православної енциклопедії", входять кваліфіковані і добре знані історики.

Однак деякі заголовки вже опублікованих документів "Документы по положению православных Киевской митрополии на территории Речи Посполитой и обращения в Россию", "Документы по истории воссоединения Киевской митрополии с Русской Православной Церковью в 1678-1686 гг" - змушують пригадати вже згадувану схему ХІХ століття.

Є підстави вважати, що ці документи публікуються вибірково. Наприклад, детально проілюстровано обрання митрополитом промосковськи орієнтованого князя Гедеона Святополк-Четвертинського.

Водночас в архівах "не знайшлося" документів про вибори на митрополичий трон в обхід Москви Діонісія Балабана або ж прагнення українського духівництва бачити своїм очільником Інокентія Гізеля та категоричне неприйняття московського ставленика Максима Филимоновича.

На мою думку, російські історики обійшли стороною питання стосунків з Константинополем, який відіграв ключову роль у процесі перепідпорядкування Київської митрополії.

Image copyright unian

Можливості російських архівосховищ - без перебільшення велетенські. Навіть якщо опрацювати тільки фонд Малоросійського приказу, це могло б додати безліч подробиць до історії 1686 року, який вважається офіційною датою переходу Київської митрополії від Константинополя до Москви.

Однак для цього потрібно публікувати усі без винятку документи, а не відбирати їх за принципом ілюстрації вже давно сформульованої тези.

Багато документів про перехід українських земель під юрисдикцію Москви зберігаються в архівосховищах Константинопольського патріархату, у Ватикані, Польщі і України. Сенсаційна з точки зору будь-якої сторони дискусії знахідка може трапитися будь-коли.

Однак вибіркова публікація документів "Православною енциклопедією" і неможливість для істориків опрацювати увесь масив матеріалів по цій темі ставлять під питання декларовану мету РПЦ - відтворити історію "возз'єднання" української церкви із Московським патріархатом.