Блог з Луганська: найдешевший мінімум і мандри по ТБ

Луганськ Копирайт изображения Яна Вікторова

Почала помічати, що можу дозволити собі багато чого лише з категорії найдешевшого.

Спочатку я жартувала щодо цього. Так, ніби все це дрібниці - найдешевший шампунь, найдешевша зубна паста, такі саме цукерки, олія, м'ясо, сир. Тобто усе із позначкою "найнижча ціна". Якість, як ви можете здогадатися, відповідає ціні.

Подумала, що до літа 2014 року я могла купувати собі майже все, що хотіла. Звичайно, мова не йшла про марципани чи устриці, але нормальний шампунь я точно могла собі дозволити, не лише могла - купувала лише такий, і тоді він не вважався товаром преміум-класу, як зараз.

І коли я питаю шампунь у кіосках на ринку (що теж показник рівню мого життя), мені не пропонують дорогий товар. Але дивно інше, до війни мені здавалося, що я заробляю не дуже - мені хотілося більшого. Зараз я прекрасно розумію, що, купуючи собі всі ті речі, я жила тоді прекрасно. Ми нормально харчувалися, я купувала собі взуття та одяг, сумки, косметику зі своєї зарплатні за потребою.

Копирайт изображения Яна Вікторова

Зараз я можу на зарплату "республіки" сплачувати комуналку, купувати потрібний нам мінімум та, може, ще відремонтувати щось незначне, якщо в цьому є потреба. Тобто цілком нормально, коли при мені купують три сосиски, двісті грамів "Лікарської", а коли продавчиня питає, чи можна залишити 300 грамів замість замовлених 200, покупець так зітхає, ніби він власноруч обкрадає себе. І ще люди соромляться брати по ті три сосиски, бо розуміють, який це має вигляд, - три сосиски на вечерю для родини. Хтось пояснює, хоча в цьому немає потреби: "Ось, беру для дитини". Хтось каже, що може дозволити собі щось лише із зарплатні.

На фоні таких я ще багатій - я беру одразу на місяць, що виглядає майже марнотратством. Мені так зручніше. Але хіба ковбаса - це ознака добробуту? Я почала заощаджувати. Мої заощадження смішні - я перестала фарбувати волосся та ходити в перукарню, я перестала користуватися лаком для нігтів та духами, я навчилась обходитися багато без чого. І я прекрасно розумію, що такий опис життя дуже схожий на симптоми хронічної депресії.

На багато що я махнула рукою - війна, кому це потрібно. І ви знаєте, що я помітила? Дуже багато людей навколо мене живуть саме за таким принципом - це нікому не потрібно зараз. Одяг - аби якийсь, не до ремонтів, нікому немає ніякої справи до того, що сумка не відповідає одягу та сезону.

Копирайт изображения Яна Вікторова

Але раніше у моєму колективі замовляли косметику та купували взуття, робили косметичні процедури та як мінімум раз на рік їздили у відпустку. Було нормальним, коли людина могла дозволити собі поїхати в Крим на травневі, а влітку провести, окрім відпустки на Чорному морі, ще пару днів на Азові - просто, бо так роблять навколо усі. Це не було ознакою багатства. Заможні літала за кордон, їздили у подорожі, а такі як ми, проводили відпустку у Криму - так робили навколо усі з мого оточення.

Багато хто з моїх друзів до війни об'їздив Європу, неодноразово бував у Туреччині та Єгипті. А зараз я трохи заздрю, коли мені розказують про поїздки в Україну за потребою, навіть, якщо треба було вклеїти фото у паспорт - це теж подорож, це трішки як колись, коли в моєму житті були поїзди, квитки, мандри.

Зараз я відчуваю страх - я забула, як це їздити, як купувати квитки, як планувати подорожі - все це я уміла раніше. Щастя зараз мати повний холодильник, коли є запас їжі, взуття та одяг за погодою, запас ліків. Але і тут є ті самі граблі - купуючи продукти до Нового року (лише необхідне) я помічаю, що мені більше ні на що не вистачає грошей. Тобто я можу купувати лише продукти та радіти тому, що у нас на столі буде більше, аніж кожного дня. Але це хіба щастя?

Копирайт изображения Яна Вікторова

Ще я "підсіла" на мандрівну передачу "Орел та решка". Ми дивимося її щовечора, ми стали майже маніяками - ми обговорюємо країни та міста, ми у такому захваті, ніби це наші мандри. Я іноді посміхаюся - навколо темно, безлюдно, Первомайськ знову під обстрілами, у заможної сусідки вкрали вночі з клумби кущі троянд та ялинку, а ми сидимо вдома та переглядаємо передачу про мандри, подорожуючи разом з ведучими.

Ми щасливі від того, що у нас є запас продуктів, ми живі та здорові. При чому я ще дещо помітила - раніше я охоче запрошувала гостей, а зараз я банально не можу цього собі дозволити. Я не заробляю зайвої копійчини ні на що. Мій бюджет спланований так, що я можу дозволити нам з дитиною раз на місяць сходити в кіно, раз у два-три місяці сходити в цирк, а попити десь кави ми можемо раз у півроку.

Хоча, може, я просто погано планую своє життя та зовсім не вмію розпоряджатися родинними грошима…

А в вихідні ми теж мандруємо, але околицями. Ми роздивляємося старі домівки, ми багато ходимо пішки. І я думаю, пояснення тут не у наших смаках - більше піти просто нікуди.

Новини на цю ж тему