Блог з Луганська: націоналізація як вона є

Держваний банк так званої "ЛНР" Копирайт изображения Яна Вікторова
Image caption У колишніх приватних або державних установах розміщують структури "ЛНР"

Конфіскація приватного майна на потреби "ЛНР" стала звичною частиною життя в Луганську.

Ще влітку 2014 року в обіг надовго потрапило слово з лексикону нового часу - "віджати".

Слово здавалося дуже містким та багатозначним - так стали говорити і про дрібну крадіжку, і про конфіскацію, і про націоналізацію великої власності - переведення приватної власності під юрисдикцію "республіки".

Авто - на потреби "армії"

Ще влітку 2014 року люди у формі почали "віджимати" в населення транспортні засоби. Зупиняли легкові машини та мікроавтобуси і під приводом потреб "армії" вилучали транспортні засоби у законних власників.

Ті, хто співчували змінам, говорили про те, що "їм треба ж на чомусь їздити". Трохи згодом до цього додалося "їм треба ж десь жити".

Вже у вересні 2014 року законні власники транспортних засобів заявили про свої права, розпочавши тривалі пошуки свого автотранспорту.

Комусь щастило - машини знаходили. Якщо дуже щастило - машини були майже без дефектів.

Знаю тих, хто знаходив свої машини за містом, в інших населених пунктах та радів їм у будь-якому стані.

Копирайт изображения Яна Вікторова
Image caption Знайти вилучені "на потреби армії" автівки без дефектів - практично неможливо

Мої знайомі лишили свій мікроавтобус на парковці, що охоронялася, перед тим, як поїхати. Вони довго сумнівалися, як вчинити - сховати машину в когось із друзів в гаражі чи лишити на автостоянці. Вирішили не навантажувати друзів, та й стоянка з охороною здавалася дуже надійною.

У вересні охоронець стоянки видав їм записку замість автівки: "машину з номерним знаком таким-то вилучено на потреби армії". І вони почали шукати кінці.

Далі історія була заплутаніша за будь-який детектив. Виявивши, що за літо "командири" змінилися кілька разів, вони почали шукати когось знайомого в "армії", хто б міг їм допомогти.

Знайшли якогось хлопця, хто був близьким до місцевого командування і якого вони трохи знали. За могорич він обіцяв допомогти.

І допоміг - за кілька місяців вони отримали відповідь: їхній мікроавтобус з номером таким-то розбитий внаслідок влучення снаряду. Відновленню не підлягає.

Їхати за залишками мікроавтобуса треба було в інше місто "республіки".

Ще довго у моїх знайомих було відчуття, неначе від них просто відписалися. Ще довго вони питали у представників "армії", чи могло це бути помилкою. І всі вони знизували плечима.

Якщо це була помилка, потрібно було шукати, витрачати сили та нерви. Якщо ж це було правдою, то втрата машини була досить відчутною для родини.

Хоча на тлі людських життів і "віджатих" квартир автівки здавалися майже дріб'язковою трагедією.

"Віджим" по-луганськи

Окрім особистого житла в користування приватних осіб та "воєнізованих" структур забирали досить великі державні об'єкти.

Так, наприклад, "Група швидкого реагування "Бетмен" зайняла під свою резиденцію всі три поверхи 5-го гуртожитку та кількаповерхову бібліотеку Східноукраїнського університету імені Володимира Даля. А це величезні площі!

Копирайт изображения Яна Вікторова
Image caption Конфіскація приватних квартир в "ЛНР" - не рідкість

Для зручності цього "підрозділу" відгородили металічним парканом із Дзотами (дерево-земляними вогневими точками - ред.) та охороною всю територію студентського міста. Коли сам "Бетмен" впав у немилість "уряду", паркани прибрали, а власність повернули колишнім власникам.

Паркет у бібліотеці було безнадійно зіпсовано, підлога роздулася як піщані бархани. У читальній залі влаштували тренажерний зал, у холі - медпункт.

Ще довго працівники університету приводили приміщення до ладу, викидаючи на двір матраци, особисті речі, а згодом позбавляючись вуличних туалетів.

Але в цьому випадку, ця історія - із добрим фіналом, в якому власність знову стала університетською, хоча в глобальних масштабах сам університет віджали у його законних власників - Міністерства освіти України.

Банк - під військкомат, нічний клуб - під комендатуру

Найяскравіше - з приватних рук у руки нової "влади", а точніше "армії", перейшли всі приватні банки та їхні головні офіси в Луганську. Головний офіс "Приватбанку" в п'ять поверхів став військкоматом, а його "брат" на вулиці Фрунзе - комісаріатом.

Мережа супермаркетів "АТБ" в тих самих приміщеннях стала супермаркетами "Народними".

Кумедно, що фабрика жіночої білизни "Грація" стала комендатурою, а ресторан сімейних цінностей "Мафія" - солдатською їдальнею.

Копирайт изображения Яна Вікторова
Image caption Один з головних військових об'єктів - комендатура та їдальня

Багато людей тоді міркували, чому якісь будівлі забирають одразу, а деякі не чіпають попри їхню привабливість і відсутність охорони. Відповідь була прозаїчною - власники платили, відкупаючись від мародерів у погонах.

Наприклад, Жовтневим відділом комендатури був нічний клуб і сауна "Егоїст" по вулиці Дзержинського. В сауні милися і парилися "військові", в кімнаті відпочинку спали, на кухні їли тушкованку, а на танцмайданчику проводили наради.

Господар, який повернувся, зміг відбити своє дітище в "армії", підраховуючи збитки від втрати посуду, техніки, меблів. А після того там сталася пожежа такої сили, що простіше було збудувати нову будівлю, ніж ремонтувати стару.

Головним офісом комендатури тривалий час було приміщення Жовтневого райвиконкому, привабливе тим, що до нього був дотичним гуртожиток, де була велика площа для шикування та актова зала на другому поверсі.

"Віджимати" в самій будівлі було нічого, але за час свого "розташування" там співробітники "комендатури" примудрилися вивезти з будівлі меблі, що лишилася там від попередніх власників.

У тому ж "комісаріаті" перші мешканці в погонах нажилися на офісній техніці, а в зимовому саду колишнього директора банку смажили шашлики на цеглинах, збудувавши мангал серед вічнозелених рослин, що теж видавало "породу" нової "влади" - поїсти, випити, відпочити в будь-яких умовах.

У холі встановили тенісний стіл, мармурова підлога була повністю витоптана берцями, а м'які офісні крісла порвані прикладами.

Навпроти великого комина зберігали шини, паливно-мастильні матеріали, бензин. А під базу ПММ використовували приміщення колишньої трикотажної фабрики "Лутрі", якою колись пишався Луганськ.

Досі слова "віджати" має конкретне значення. І навряд чи хтось в "республіці" подумає про білизну або сік, почувши його.

Стежте за нами в Telegram! Ми щодня надсилаємо добірку найкращих статей.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему