Блог історика: чому довкола битви під Крутами стільки міфів

аскольдова могила Копирайт изображения UNIAN
Image caption "На Аскольдовій могилі поховали їх - тридцять мучнів українців, славних, молодих", - писав Павло Тичина. Але чи правда це?

Бій під Крутами, 100-річчя якого сьогодні відзначаємо, був не просто епізодом збройного протистояння між УНР і Росією. Він став легендою, одним із символів Української революції.

Слід відзначити, що ситуація кінця січня 1918 року насправді до болю знайома - військо сусідньої держави суне на українські землі, українці захищаються.

Можна нагадати про історичне значення Крутянського бою: він на чотири дні призупинив рух російських окупантів у напрямку Києва, і цей виграний час дозволив нашим дипломатам підписати Берестейський мирний договір з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Османською імперією, який, серед іншого, визнав УНР незалежною, рівноправною державою.

Разом із тим бій під Крутами - чи не найбільш міфологізована сторінка історії України ХХ століття.

Чому так сталося?

По-перше, через брак документів про чисельність військ, перебіг подій, кількість втрат тощо - головним інформаційним джерелом слугують спогади.

Добре, коли вони доповнюють сухі архівні матеріали живими подробицями, цікавими епізодами. Проте дуже небезпечно для розуміння загальної картини, коли мемуари - річ суб'єктивна за визначенням - стають єдиним інформаційним джерелом.

По-друге, через тривалу заборону цієї теми в радянській Україні.

Спомини учасників подій та публіцистичні розвідки публікувалися виключно в емігрантських закордонних виданнях. З настанням незалежності України ці матеріали почали передруковувати у нас без критичного до них ставлення.

Тому чи не головним джерелом інформації про Крутянські події виявилася праця Дмитра Дорошенка "Історія України. 1917-1923", написана 1930 року в Берліні.

Перевидана кілька разів у незалежній Україні, вона, на жаль, містить чимало перекручень, слугуючи і нині основним джерелом вигадок про той бій.

Коротка історія міфотворчості

Під час перепоховання загиблих героїв Крут у Києві 19 березня 1918 року хтось із ораторів, виголошуючи прощальне слово, емоційно провів паралель із 300 спартанцями під Фермопілами.

Те влучне порівняння потім неодноразово цитували, і згодом склалося уявлення, ніби 29 січня 1918 року озброєним більшовикам протистояли 300 студентів, і всі вони загинули. Самі ж Крути почали називати (і дотепер називають) "українськими Фермопілами".

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption У поезії "Під Крутами" (1931) Ол. Бабій згадує "триста юних, сміливих", подає, що всі вони загинули ("впало триста") і порівнює ситуацію з Фермопілами

Насправді залізничну станцію Крути захищали:

  • 250 (за іншими даними - не менш ніж 400) старшин і курсантів Першої української військової школи ім. Богдана Хмельницького;
  • 114 (або 130) добровольців 1-ї сотні Куреня студентів Січових Стрільців (серед них - студенти університету св. Володимира, учні гідротехнічної школи, учні лікарської школи тощо);
  • 60 вояків Куреня смерті;
  • 80 бійців чернігівського вільного козацтва;
  • кавалерійський загін.

Загалом, отже, 500-600 захисників.

Вигадку про те, що під Крутами не було українського війська, а станцію захищали тільки студенти, першим поширив Д. Дорошенко 1921 року в нарисі "Пам'яті тих, що полягли під Крутами".

Він же подав причиною їхньої загибелі те, що офіцери накивали п'ятами з поля бою. І звинуватив у смерті молодих патріотів вище керівництво УНР.

Зі звинуваченням більш-менш зрозуміло: опинившись у вигнанні, українські політики почали шукати причини поразки Визвольних змагань. І, відповідно, винуватців.

Дмитро Дорошенко, колишній міністр закордонних справ в уряді гетьмана Павла Скоропадського, мав свої порахунки з очільниками Центральної Ради.

Між тим, російські більшовики навалилися на станцію Крути, маючи 6-7 тисяч багнетів, тобто - щонайменше - десятиразову чисельну перевагу. Навіть за такого співвідношення сил наші хлопці тримали оборону п'ять годин. Причиною відступу стали брак набоїв і загроза оточення.

Натомість двоє офіцерів не "втекли", а відбули до Ніжина (суттєво: ще до початку бою), щоби підсилити лави захисників Крут українізованим полком ім. Т. Шевченка. Це їм не вдалося.

Міфотворчість про Крути не вщухала в діаспорі і в 1930-ті роки, коли бій почали оспівувати поети і публіцисти, попри брак інформації про справжній перебіг подій.

Точна дата бою на тоді не була відома - чи 29 січня, чи 30-го. Навіть рік інколи подавали як 1919-й.

Інтерес до подвигу крутянців підсилився під час Другої світової війни - він сприймався як своєрідна паралель із боротьбою ОУН-УПА проти червоних.

З'явилися навіть вигадки, ніби крутянці належали до Галицько-Буковинського куреня Січових стрільців, а на станцію Крути їх скерував особисто Євген Коновалець.

Фотографічні сюрпризи

Довгий час вважали, що похорон героїв Крут - велелюдна процесія київськими вулицями 19 березня 1918 року - зафіксована на світлинах, надрукованих львівським (на той час закордонним) ілюстрованим журналом "Літопис Червоної Калини" у 1931 та 1932 роках.

Принаймні, редакційні підписи не залишали жодних сумнівів - проводжають в останню путь саме крутянців.

Нещодавно з'ясувалося: ті світлини насправді представляють іншу масову ходу - похорони жертв більшовицького терору, що відбулися в столиці трохи раніше, 10 березня 1918-го.

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption На цій світлині, попри журнальний підпис про Крути, зображена інша подія - похорон київських жертв більшовицького режиму. "Літопис Червоної Калини", №3, 1932 рік, с. 18
Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Інше фото до тієї самої публікації подає справжній похорон героїв Крут. Дві різні жалобні процесії журнал помилково об'єднав у одну. "Літопис Червоної Калини", №3, 1932 рік, с. 18

Натомість деякі інші фотографії, які "Літопис…" титулував як жалобний похід 10 березня, виявилися, навпаки, саме світлинами поховання героїв Крут 19 березня.

І, до речі, в питанні щодо місця останнього спочинку захисників теж зарано ставити крапку.

Здавалося б, загальновідомо: поховані в Києві на Аскольдовій могилі. Про це нагадує і хрестоматійний вірш Павла Тичини "Пам'яті тридцяти" ("На Аскольдовій могилі поховали їх…"), написаний у тому ж березні 1918-го.

Але кілька років тому знайшлися фотографії, з яких можна зробити висновок: 25 загиблих під Крутами погребли у братській могилі на Новому Братському кладовищі на Печерську, яке заснували кількома роками раніше саме як військовий некрополь.

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Поховання героїв Крут на Новому Братському кладовищі в Києві. В журнальному підписі не вказаний некрополь і перекручена дата - це сталося не 10 березня, а 19-го. "Літопис Червоної Калини", №2, 1931 рік, с. 5

Ще двох поховали на Аскольдовій могилі - на сімейній ділянці одного з них.

Пам'ятні таблички

Отже, в цій темі ще достатньо таємниць і - в майбутньому - несподіванок.

Натомість добре було би відзначити в Києві пам'ятними табличками місця, пов'язані з героями Крут.

Наприклад, у Педагогічному музеї, у вестибулі якого добровольці записувалися до Куреня студентів Січових Стрільців.

Також у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації (вул. Московська, 45/1) - там містилася Перша українська військова юнацька школа імені Богдана Хмельницького, старшини і курсанти якої взяли участь у бої під Крутами.

Пам'ятна табличка доречна на Лук'янівському цвинтарі, де нині покояться двоє крутянців - Володимир Шульгин і Володимир Наумович (перенесені в 1930-ті роки з Аскольдової могили). А ще - на місці давно не існуючого Нового Братського кладовища.

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Так виглядало кладовище на Аскольдовій могилі, коли там ховали двох героїв Крут. Поштівка за світлиною київського фотоательє Гудшона і Губчевського (вул. Прорізна, 23)

Також на цю тему

Новини на цю ж тему