Блог історика: чим запам'ятаються кінотеатри Україна і Кінопанорама

Кінотеатр "Кінопанорама" Копирайт изображения "Соціалістичний Київ", Держполітвидав, 1958
Image caption Кінотеатр "Кінопанорама" (вул. Ш. Руставелі, 19) невдовзі після свого відкриття - у 1958 році

1 жовтня в Києві закрилися одразу два легендарні кінотеатри - "Кінопанорама" та "Україна". Кожен з них при відкритті мав особливий титул: перший панорамний і перший широкоформатний.

Одночасно трьома апаратами

"В Києві, по вулиці Шота Руставелі, на початку 1958 року було закінчено спорудження першого в Радянському Союзі панорамного кінотеатру", - повідомляє путівник-довідник "Київ", виданий того ж року.

Кінотеатр, читаємо далі, відкрили "в реконструйованому старому приміщенні Будинку культури поліграфістів".

Глядачів дивував увігнутий великий екран - висота 8 метрів, довжина 22,5 метри.

"Демонстрування панорамного кінофільму одночасно проводиться трьома кінопроекційними апаратами, - описує згаданий путівник. - В кількох кімнатах театру встановлено шість кінопроекторів, два фільмофонографи стереофонічного звуку. Зал, в якому сидять глядачі, має 96 гучномовців, вмонтованих у стінах і стелі, за екраном".

Панорамну техніку виготовив київський завод "Кінодеталь".

Вісім років

Кінотеатр відкрився показом панорамного фільму "Широка страна моя", створеного Московською студією науково-популярних фільмів.

"Театр кінопанорами користується великою популярністю у киян. Під час демонстрування кінофільму зал переповнений глядачами", - з того ж путівника.

Експеримент тривав вісім років.

1966-го зйомки панорамних фільмів припинили через їх складність та появу широкоформатного кінематографу.

"Кінопанораму" перепрофілювали в широкоформатний кінотеатр.

А 1982 року прибрали останню згадку про панорамне минуле - кінотеатр перейменували в "Комунар". Назву повернули 1991-го.

Загадковий підпис

Десь на початку 1980-х у "Кінопанорами" з'явилася інша "родзинка" - оригінальні афіші. Яскраві, трохи сюрреалістичні, подеколи зі складними сюжетними лініями. Перехожі зупинялися й розглядали їх, наче картини в музеї.

Копирайт изображения "Киев. Путеводитель-справочник", Держполітвидав
Image caption Так виглядав кінотеатр "Україна" 1965 року, коли тут відбулася прем'єра "Тіней забутих предків"

Зауважили загадковий підпис автора - Ашот. Це додавало інтриги. Бо хто це такий, глядачі не знали.

Лише фахівці були в курсі, що незвичні афіші малював Ашот Арутюнян. Подейкували, через їхню популярність йому навіть пропонували посаду директора "Кінопанорами". Можливо, це чергова київська байка.

Згодом Ашот Арутюнян став відомий киянам як засновник першого в Україні кооперативного рекламного агентства і ресторану "Наполеон" (до речі, навпроти "Кінопанорами"), а також як видавець фотоальбомів з історії Києва.

Арт-хаус чи реституція?

У часи незалежності "Кінопанорама" стала одним з фестивальних майданчиків столиці - тут відбувалися заходи міжнародних кінофестивалів "Молодість", Docudays UA, Київського фестивалю короткометражок тощо.

Кінотеатр славився прем'єрами арт-хаусних стрічок.

Натомість єврейська громада Києва неодноразово зверталася до міської влади з проханням повернути їй приміщення, адже "Кінопанорама" - це перероблена будівля колишньої Купецької єврейської молитовні. Її збудував 1899 року цукрозаводчик Лев Бродський і подарував єврейській громаді.

1933 року радянська влада закрила молитовню, відібрала приміщення. Тут влаштували спортивний зал, згодом - Будинок культури поліграфістів.

За законом, культові споруди підлягають реституції. Але міські урядовці знаходили зачіпки для відмови - "Кінопанораму" готували до продажу.

Прокат не передбачений

Наприкінці 2008 року Київрада продала будинок і землю під кінотеатром товариству з обмеженою відповідальністю "Кінопанорама" "для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі об'єктів готельного, офісного, торговельного призначення з підземним паркінгом" (пленарне засідання ІІ сесії Київради VI скликання 11 грудня 2008 року, рішення № 757/757).

Копирайт изображения "Київ запрошує гостей", видавництво "Мистецтво"
Image caption "Націоналістичний" вітраж на фасаді кінотеатра "Україна" з жовто-синіми кольорами

Зауважте: у видах майбутньої діяльності не передбачений кінопрокат. Натомість присутнє готельне призначення.

Невдовзі ТОВ "Кінопанорама" перепродала нерухомість і землю структурам, пов'язаним з ЗАТ "Мандарин-плаза". А в липні 2009-го мажоритарним власником стала ISTIL Group.

Нині ця компанія закрила кінотеатр "задля здійснення капітального ремонту будівлі з можливим її перепрофілюванням". Чутки про зведення готелю цілком вписуються в умови продажу 2008 року.

"Націоналістичний" вітраж

Кінотеатр "Україна" з'явився пізніше "Кінопанорами" - 1964 року. Це була подія: перший у Києві широкоформатний кінотеатр!

Тоді він виглядав інакше. Замість ресторану "Фелліні" - касовий зал і вітрини з афішами фільмів. Фасад кінотеатру прикрашав скляний еркер. У верхній частині еркеру - профіль молодиці у віночку, символ процвітання України (вітраж).

І хоча біля україночки зобразили серп і молот, хтось угледів біля її плеча жовте й синє - заборонене тоді сполучення. Через цю "незручність" майже не знайти зображень кінотеатру на листівках чи в путівниках.

Під час реставрації 1980-го "націоналістичний" вітраж замінили орнаментальним панно.

Кінотеатр мав два зали - великий на 663 місця і маленький на 220 глядачів. У великому показували широкоформатні, широкоекранні та звичайні фільми. У малому - хронікально-документальні, науково-популярні та художні.

В фойє першого поверху знаходилася читальня. Фойє другого поверху за необхідністю перетворювалося в залу для глядачів на 225 місць.

Зустрічі з кумирами

Кінотеатр надовго став прем'єрним.

У великому залі починали свій шлях екранами України блокбастери "всесоюзного прокату" (переважно продукція провідних російських кіностудій). Нерідко разом зі стрічками приїжджали їхні творці - відомі на весь СРСР кінорежисери, актори.

Копирайт изображения "Добро пожаловать в Киев", видавництво "Реклама",
Image caption Нечасті фотознімки кінотеатру "Україна" через "незручний" вітраж були переважно чорно-білі

Публіка охоче йшла на зустрічі з кумирами.

Крім того, "Україна" склала конкуренцію київському кінотеатру ім. Довженка. Той, розташований неподалік однойменної кіностудії, влаштовував прем'єри її фільмів.

З появою "України" чимало прем'єрних показів довженківців (але, звичайно, не всі) перемістилися сюди.

Сеанс у вічність

Одна з прем'єр назавжди вписала кінотеатр "Україна" до історії кінематографу. Йдеться про прем'єру славетного фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" 4 вересня 1965 року.

О 20.00 кінематографісти вийшли на сцену. Першим виступив Сергій Параджанов.

На сцену піднявся Іван Дзюба і попросив слова. Очікували, що він як літературний критик вітатиме знімальну групу, яка екранізувала твір Михайла Коцюбинського.

Але Дзюба сказав (цитата зі спецповідомлення КДБ): "Зараз відбуваються масові політичні арешти української інтелігенції та молоді в Києві, Львові та інших містах. Повторюється 1937 рік. Молодь повинна заявити протест владі, затаврувати ганьбою за несправедливість".

Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл, які знаходилися в залі, закликали присутніх встати на знак протесту.

"Деяка частина публіки відгукнулася на цей заклик, - констатував КДБ. - Більшість громадян з обуренням реагували на виступ Дзюби, вимагаючи закликати його до порядку. Виступ Дзюби втручанням адміністрації кінотеатру було перервано".

Копирайт изображения Галузевий державний архів СБУ
Image caption Спецповідомлення КДБ УРСР про прем'єру "Тіней забутих предків" з резолюцією П. Шелеста: "Шульженко. Доложите"

Втручання адміністрації полягало у включенні аварійної сирени, аби заглушити промовця. Далі директор кінотеатру Федір Брайченко вирвав у "політичного хулігана" мікрофон, а секретар парторганізації Олег Кузьмич увімкнув радіодинаміки, з яких полилася бадьора музика.

Невдовзі вимкнули світло та музику і почали демонстрацію фільму.

Ця протестна акція фактично започаткувала український дисидентський рух.

"Тіні забутих предків" ввели Параджанова до кола провідних кінорежисерів світу.

4 вересня 2015 року з нагоди 50-річчя прем'єри в тому самому залі відбулася ювілейна прем'єра відреставрованої версії кінострічки.

"Україна" без профілю

В лютому 2001 року кінотеатр відкрився після реконструкції. Журналісти захоплено писали про оновлену "Україну", але "забували" повідомити, що місткість обох залів скоротилася: 456 місць (замість 663) і 148 (замість 220).

Реконструйовану "Україну" високо поцінував Жерар Депардьє. Він робив тут благодійний захід - зустрічався з вихованцями київського дитячого будинку і показав фільм за своєї участі.

2004 року Київрада дозволила ТОВ "Кінопрем'єр" приватизувати "цілісний майновий комплекс (будівля та обладнання) "Кінотеатр Україна" […] із збереженням профілю діяльності" (рішення від 18 березня 2004 року № 100/1310).

Але в жовтні 2008-го Київрада змінила цільове призначення, дозволивши будувати на земельній ділянці, де розташований кінотеатр, багатофункціональний торгівельно-офісний комплекс. Про збереження профілю діяльності більше не йшлося.

Обох кінотеатрів позбавили майбутнього рівно десять років тому - в жовтні-грудні 2008-го. І зробили це тогочасні "батьки міста", очевидно, не без участі самих кінопрокатників. Дуже сумна історія.

Хочете отримувати більше цікавих історій в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему