Блог історика: чи справді світ не знав про Голодомор?

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Заголовок: "Шість мільйонів загиблих під час радянського голоду". Chicago American, 25 лютого 1935, с.15

І досі поширений міф, мовляв, Захід нічого не знав про Голодомор. Інакше провідні політики обов'язково зупинили б Сталіна. На жаль, світ усе знав. Достатньо погортати сторінки тогочасної періодики.

Наприкінці весни 1932 року британська газета Manchester Guardian повідомила про початок голоду в Україні, посилаючись на інформацію свого московського кореспондента (в ті часи іноземних журналістів акредитували в СРСР тільки у Москві).

Цю публікацію подала у переказі американська україномовна газета "Свобода" 6 червня 1932-го під заголовком "Радянська Україна голодує".

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Одне з перших повідомлень про голод в Україні. Газета "Свобода" (США), 6 червня 1932, с.1

Англійський журналіст, зазначила "Свобода", "спеціально спиняється на висвітленні харчової справи на Україні й на підставі зібраних фактів говорить, що населення там переживає дуже тяжку харчову скруту".

"За причину такого катастрофального стану харчової справи на Україні кореспондент подає те, що […] безоглядний вивіз збіжжя та інших харчових продуктів з України за кордон та в Московщину остаточно вичерпав усі харчові ресурси України. Особливо бідує тепер українське селянство", - пише газета.

Репортери ризикували життям

Іноземні журналісти здійснювали легальні або напівлегальні вояжі за межі Москви, стаючи головними інформаторами про голод.

Таким вояжером був зокрема московський кореспондент німецької газети Vossische Zeitung Вільгельм Штайн. Наприкінці весни 1932-го він відвідав Україну - репортаж надрукований 27 травня.

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Цей відомий репортаж "Голод охопив Росію, мільйони вмирають" британець Гарет Джоунс написав у Берліні, одразу після відвідин України. New York Evening Post, 28 березня 1933, с.1

На цього репортера послалася "Свобода" у публікації "Голод на Радянській Україні збільшується":

"Він подає, що українське селянство масами залюднює міста, шукаючи там хліба, бо в селах уже давно не можна купити шматка його. […] Так само й міське трудове населення в містах голодує й разом з натовпами селянської бідноти довгими годинами перестоює біля радянських м'ясних крамниць в довгих чергах за кінським м'ясом, кістками та різними відпадками, щоб хоч що-небудь дістати".

За два тижні - 14 червня - чехословацька газета Večer поінформувала своїх читачів про "голод в Україні, голодні заворушення в Білій Церкві. Через голод їдять собак, котів, а хліб з висівок є рідкістю. Селяни кидають села й тікають до міст. Херсонщина втратила половину сільського населення".

Секретні повідомлення дипломатів

Працівники іноземних амбасад у СРСР регулярно повідомляли до своїх столиць про голод. Ті рапорти інколи потрапляли на шпальти газет.

Наприклад, на таємних звітах німецьких дипломатів з Москви ґрунтується допис "Голод охопив Радянську Україну та частину Росії", надрукований "Свободою" 28 січня 1933 року:

"Берлін (Німеччина). - Преса подає відомості про голод на Великій Україні та в Росії. Відомості ці добуто з секретних повідомлень німецьких консулів у Радянщині німецькому урядові".

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Репортаж з України американського журналіста Томаса Вокера. Кремль запросив його, аби спростувати чутки про голод, натомість Вокер, ризикуючи, зробив недозволені фотографії та написав правду. Chicago American, 25 лютого 1935, с.15

Сьогодні можемо розкрити карти: секретні звіти складав співробітник німецького посольства в Москві Ганс фон Герварт, який 1932 року неодноразово відвідував місцевості, охоплені голодом.

"Україна, Північний Кавказ та козацькі області тепер охоплені страшним голодом, - звітував він. - Бракує всього, включно з хлібом, який тепер цінують на вагу золота. […] Не минає й тижня, щоб у Харкові, Києві, Одесі та в інших більших і менших містах України не було народних заворушень і бунтів, які часто кінчаються розгромом харчових складів і склепів".

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Одна з багатьох статей з посиланям на секретні повідомлення німецьких дипломатів. Газета "Свобода" (США), 28 січня 1933, с.1

1933 року в голодуючі області виїжджав аташе з питань сільського господарства Отто Шіллер. "Він завше повертався цілком розбитим, побачивши, як люди терпіли, і бувши безпорадним допомогти їм", - пізніше згадував Ганс фон Герварт.

Також Берлін напряму одержував інформацію від консулів - зокрема, консула в Києві Андора Генке.

Той одного разу повідомив: прямо перед будинком консульства лежать кілька мертвих тіл - люди вмерли з голоду, собаки гризуть їхні руки. Дружина консула сфотографувала цю жахливу картину, світлини відправили до Німеччини.

Що розповіли очевидці

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption На фото ліворуч - українець пройшов тисячу кілометрів, марно шукаючи загублену сім'ю. Фото в центрі зроблено неподалік Києва: типова сцена - селянка та її дитина, які померли з голоду. Праворуч - жертви голоду в Росії. New York Evening Journal, 25 лютого 1935, с.8

Про трагедію в Україні також розповідали іноземці, які відвідали СРСР.

Наприклад, 3 червня 1933-го "Свобода" подала статтю з промовистою назвою "Очевидці розказують про страшні картини голоду на Україні":

"Варшава (Польща). - Особи, які приїздять останніми часами з радянщини, розповідають про жахливі картини голоду серед населення півдня України та Криму. Всі залізничні двірці запаковані людьми, які думають знайти рятунок від голодової смерті втечею з рідних міст. […] Серед таких "утікачів" панують різні недуги, а зокрема тиф. Багато їх гине від виснаження та голоду. Особливо масово вимирають діти. […] З різних кінців України доносять, що все частіше трапляються випадки людоїдства, з чим влада тепер безсильна боротися".

У той же спосіб здобув інформацію кореспондент британської газети Morning Post у Фінляндії.

Його повідомлення "Свобода" виклала так:

"Прибувші з СРСР закордонні спеціалісти, які довго перебували в різних околицях СРСР, оповідають, що в Совітах зростає голод, безробіття й бандитизм. Справи харчування представляються дуже зле. […] Не маючи змоги прокормити діти, родичі вивозять їх на великі залізничні станції і там їх лишають. Грізні розміри прибирає бандитизм, головно в полудневих містах СРСР, як Одеса й інші".

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Іноземці, які відвідали південь України та Крим, розповідали про голод, зростання бандитизму, випадки людоїдства. Газета "Свобода" (США), 3 червня 1933, с.1

Відомості з перших рук діставали й французькі газетярі.

На одне з таких інтерв'ю послалася "Свобода" 30 серпня 1933-го:

"Париж (Франція). - Сюди прибули з України двоє американських горожан, жінка й чоловік, які відвідали на Україні свої рідні села, звідки вони виїхали у 1913 році. Вони розповідають про страшні картини голоду, які вони бачили в містах і селах України. Вже в Київі вигляд людей на вулицях зробив на них пригноблююче вражіння, бо всі люди мов тіни сновигали по вулицях з опухлими ногами й руками від хронічного голоду. Те саме вони побачили й у селах, де попухлі люди кожного дня мруть десятками від голоду. […] Селяни кажуть, що голод на Україні зорганізувала свідомо комуністична партія, яка його далі підтримує".

Втікачі - про страхіття голоду

Ще один канал інформації - радянські втікачі.

Голодні люди, наважившись на втечу з СРСР, неабияк ризикували, адже кордон пильно охоронявся. Когось прикордонники застрелили, проте іншим вдалося вирватися з комуністичного пекла.

"Втікачі розповідають про страхіття голоду на Україні" - заголовок у "Свободі" 24 липня 1933 року.

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Публікація з фотодоказами Голодомору і промовистою назвою "Селяни в Україні знищені". Chicago Herald & Examiner, 3 березня 1936, с. 3

357 людей, яким пощастило втекти, дістали притулок у спеціальному таборі в німецькому Шнайдемілі.

"Це, - пояснює газета, - переважно втікачі з України й Поволжя, найурожайніших районів бувшої Росії, які тепер обідрані большевиками так, що народ гине там з голоду".

Мешканці табору розповіли німецьким журналістам про таке:

"Одна мати на Україні збожеволіла з голоду й, убивши своїх діти, їла їх; в іншому місці голодні селяни викопують з могил щойно поховані трупи людей, щоби їх їсти. Часто можна бачити на вулицях та на базарах трупи людей, померлих з голоду".

Мовчання і дипломатичні стосунки

Нарешті радянська влада вирішила закрити витік за кордон інформації про голод.

22 серпня 1933-го "Свобода" прокоментувала:

"Всі чужинецькі кореспонденти одержали повідомлення від ЧеКа, що вони не можуть нікуди виїздити з Москви на провінцію без спеціального дозволу. Ще раніше один з найкращих американських кореспондентів газети "Кріщен Саєнс Монітор" Чемберлейн хотів відвідати Україну і північний Кавказ, але большевицька влада його туди не пустила".

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Кількасот утікачів із СРСР розповіли журналістам про жахи голоду, свідками яких вони були в сталінському пеклі. Газета "Свобода" (США), 24 липня 1933, с.1

Попри все, відомості продовжували надходити на Захід.

Чи усвідомлювали в Європі та США масштаби того, що відбувається? Безумовно.

26 серпня "Свобода" надрукувала статтю "Очевидці розповідають про страхіття голоду на Україні".

В ній наведена орієнтовна кількість померлих голодною смертю:

"Берлін (Німеччина). - На запрошення німецького євангелицького пресового союза кілька осіб, які щойно повернулися з Радянщини, розповіли про свої вражіння. Вони всі одноголосно кажуть, що відомости про смерть з голоду чотирох міліонів населення на півдні Радянщини скорше зменшені, ніж перебільшені".

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Відомості з України про голод регулярно подавали українські газети Польщі. Називали й прізвище головного провідника злочинної сталінської політики - Постишева. Газета "Свобода" (США), 31 липня 1933, с. 1

Пізніше газета "Chicago American" повідомила про шість мільйонів загиблих від голоду.

Крім згаданих німецьких, польських, чехословацьких, французьких, британських, американських газет, про Голодомор повідомляла також преса Швейцарії, Румунії, Канади тощо.

Світ, отже, все знав. Але ніхто не зупинив Сталіна.

Одним країнам, очевидно, було вигідно послаблення войовничої держави, здатної мобілізувати до війська десятки мільйонів людей.

Інші були зацікавлені у поставках радянського збіжжя та продовольства. А США навіть припинили бойкот Кремля - 16 листопада 1933-го встановили з СРСР дипломатичні стосунки.

Хочете отримувати головні матеріали в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram!

Новини на цю ж тему