­­­­­"Волинські Афіни" у Межирічах: як розважалася шляхта і навчалися їхні діти

Костел святого Антонія
Image caption Палац Стецьких

Останній королівський хорунжий облаштував на Рівненщині вишуканий палац з парком. Туди здалеку приїжджали паничі на гучні вечірки. Неподалік працював престижний навчальний заклад - колегіум піарів.

Карета під'їхала до двору Станіслава Яблоновського. З неї вийшов Ян Стецький та промовив: "Не приїхав з візитом, хотів тільки особисто привітати з тим, що генерал Бауер зробив князю те, що князь мені! Хто під кого яму риє, той сам в неї впаде!".

Після цього розвернув карету і поїхав додому у Межирічі - нині це село Великі Межирічі поруч Корця на Рівненщині.

Ян Стецький мав на увазі свою другу дружину, яка зрадила йому та вийшла заміж за пана Яблоновського. Так ображений чоловік позловтішався, коли дізнався про новий роман своєї колишньої.

"Волинські Афіни" у Межирічах

Межирічі Ян Стецький виграв у карти у 1773 році, переказували місцеві. До речі, у пана Яблоновського.

На той час у містечку півстоліття працював колегіум (школа) католицького чернечого ордену піарів. Будівлі закладу утворювали квадрат з площею посередині та костелом збоку.

Image caption Костел святого Антонія від вівтарної частини із залишками прибудови колегіуму піарів

Під час навчання учні ходили наскрізними коридорами із портретами відомих вихованців-піарів - короля Станіслава Августа, історика й дипломата Яна Длугоша та інших.

Діти багатих шляхтичів проживали на другому поверсі у добре опалювальних кімнатах з персональним ліжком, столом, стільцем та скринею. За ними пильнували слуги та регенти.

Спочатку у Межиріцькому колегіумі навчалося 18 учнів, згодом їхня кількість збільшилася до 250. Крім класичних предметів, тут студіювали риторику, поетику, вчили грецьку мову, перекладали античні тексти.

Навчання велося за програмами Віленського (Вільнюського) університету, а мови викладали корінні німці та французи. На практичному занятті з анатомії одного разу навіть провели розтин тіла.

Image caption Костел святого Антонія.

У прибудові пізньобарокового костелу була екзаменаційна зала колегіуму, прикрашена зображеннями науковців поруч із ченцями. У храмі богослужіння проводили з проповідями, процесіями, органною музикою, а на свята - з палацовим оркестром.

Межиріцький колегіум міг позмагатися з Кременецьким ліцеєм за звання "Волинські Афіни", підсумовує дослідник Роман Афтаназі.

Пальми та руїни

Як помешкання Ян Стецький збудував двоповерховий палац у класицистичному стилі. Ймовірно, що його автором був королівський архітектор Доменіко Мерліні, який також спроектував палац у Маліївцях - будівлі цих резиденцій перегукуються одна з одною.

Image caption Палац Стецьких з боку Великих Межиріч

Комплекс у Межирічах складається із головного корпусу та двох флігелів - бічних прибудов.

У центральній частині з вестибюлем, їдальнею, покоями, Стецькі проводили найбільше часу. Відпочивали у більярдній, яку перетворювали на каплицю при потребі. Щоправда, для великих вечірок слугувала бальна зала - найпросторіша кімната палацу.

Піднімаючись до неї східцями, гості проходили поруч пальм, історичних руїн, - розписів, що прикрашали стіни, а у залі опинялися серед пейзажів, зимових та літних краєвидів.

Image caption Історичні руїни прикрашали стіни поруч яких гості сходами піднімалися у бальну залу

Кімнату також декорували ліпниною з рослинним орнаментом, масками та лірами, що нагадували про її призначення. Для оркестру відвели місце у напівкруглій ніші напроти вікон.

Скупий батько та щедрий син

На пишні бали у Стецьких з'їжджалося до трьохсот шляхтичів з Волині, Поділля та інших місцин - навіть без запрошень, що за етикетом було неприйнятно. Але це лише радувало господарів, бо свідчило про популярність вечірок.

На гуляннях танцювали, знайомилися, спілкувалися, фліртували. Саме тут до вродливої Теодори Стецької наполегливо залицявся Станіслав Яблоновський, що носив перуку на французький манер. Вона відповіла взаємністю.

Непросто було жити з чоловіком, якого запам'ятали як дивака і скупого егоїста.

Так, після обіду Ян Стецький з люлькою в руках міг дві години дрімати у кріслі, а його одного розважала численна капела.

Він ревниво гнівався на сина, до якого приходили друзі. Коли вигравав у карти, тішився наче мала дитина і нервово сіпався, не вміючи програвати.

Копирайт изображения Житомирський обласний краєзнавчий музей
Image caption Портрет Яна Стецького

Юзеф Стецький, на відміну від батька, відкладав картярський виграш на потім, а якщо програвав, то платив одразу.

Він також любив пишні святкування, особливо Новий рік, день Святої Теклі (Теклею звали його дружину), проте найбільше - власні іменини.

Одягнений у халат панич від ранку приймав вітання у великому кріслі свого кабінету. Гості - діти, рідні, слуги, євреї з міста - обов'язково мусили щось, бодай найменшу дрібничку, презентувати.

А ще на свята Юзеф полюбляв спостерігати з монокля за ринком. Вгледівши знайомих, він відправляв до них слуг і запрошував на обід.

Вулкани з будівельного сміття і жахливий вітряк

Навколо палацового комплексу облаштували парк. Його родзинкою був ботанічний сад, який створив Діонсій Міклер. Ірландський паркобудівничий також висадив композиції з декоративних дерев та кущів різних порід, заклав алеї для прогулянок, фруктовий сад.

Image caption Палац Стецьких

Природні форми рівномірно поєднав із штучними будівлями, що відповідало популярним у Європі англійським пейзажним паркам.

Гості захоплювалися красою Межиріцького парку і водночас дивувалися, ба глузували з деяких рішень господаря.

Якось прогулюючися алеями, польський письменник Каетан Козьміан побачив дві купи чорних кам'яних плит, що нагадували будівельне сміття. "А ті дві гори, то Етна і Везувій", - пояснив Ян Стецький.

Image caption Фронтальний бік палацу Стецьких. До входу під'їжджали карети гостей

Пан наказав звести величезний вітряк з фронтального боку палацу, аби не бачити поля і обдерті хатинки селян. Багатий Ян Стецький міг перебудувати чи прикрасити ті споруди, - розмірковував пан Козьміан, натомість, крила вітряка створювали шум та лякали коней настільки, що візничі не могли їх стримати - екіпажі минали браму і їхали далі по вулиці.

Поблизу палацу стояв театр на кілька сотень глядачів. На сцені грали п'єси викладачів колегіуму піарів, ролі виконували його учні та учениці пансіонату для дівчат.

Як відібрали резиденцію, а костел перетворили на склад

Людвік Стецький - син Юзефа - був активним учасником польського повстання 1831 року, що не пробачив російський уряд. Згодом Російська імперія конфіскувала Межиріч та іншу власність родини.

У палаці імперська влада організувала школу для лісників та писарів. Нові господарі пошкодили меблі, оздоблення інтер'єру, а дерева із саду вивезли в Умань - Царицин Сад, відомий нині як парк "Софіївка".

Image caption Навколо палацу ірландський садівник Діонісій Міклер облаштував пейзажний парк з штучними водоймами, алеями, ботанічним садом
Image caption Балкон палацу. Вікна бальної зали

Згодом шляхтичам повернули родинне майно.

Стецькі відновили палац, спорудили фонтан у подвір'ї і утримували парк у зразковому стані. У міжвоєнний період навіть облаштували корти для гри в теніс - новомодної розваги. Проте колишньої пишності резиденція не мала, констатує дослідниця Анастасія Обарчук.

Після Другої Світової війни у приміщеннях палацу була сільськогосподарська, а пізніше - загальноосвітня школа-інтернат.

Колегіуму піарів пощастило менше. Російська влада передала навчальний заклад військовому відомству, відтоді він перетворився на руїну, яку розібрали.

У костелі був склад овочесушильного заводу. Нині храм нагадує руїну. Лише в палаці проводять реставраційні роботи.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Також на цю тему

Новини на цю ж тему