Як вона могла йому пробачити таке?

Шлюб Копирайт изображения Nathan Dumlao / Unsplash

Чи можна любити та бути вільними?

Це оксюморон, те саме, що - гарячий сніг скаже більшість. Адже, навіть прислів'я є: дай серцю волю, заведе в неволю.

Бути абсолютно вільним може лише той, хто не має ані родини, ані дітей. Натомість, має купу грошей. Отже, цілком вільний вибирати, що заманеться.

Проте, взірцем вільної людини для мене є не філософ-самітник, не багатій-мізантроп, а одна проста жінка, подруга моєї мами, чиї блакитно-зелені очі з бісиками згадуються мені у важкі хвилини життя. Як і її трохи театральний наказ "Припинити істерику!" у здавалося б безвихідних ситуаціях.

Будь моїм чоловіком!

У неї було незвичне ім'я - Капітоліна. Та й сама вона зовсім не була простою, пересічною людиною. Хоча не мала ані вищої, ані, здається, навіть якоїсь професійної освіти, бо була найстаршою у родині, де рано померла мати, і довелося допомагати батькові піднімати молодших дітей.

Привіз її чоловік Михайло звідкись з Півночі.

Звідти, певно, і рідкісне ім'я, і густі солом'яні коси, і високий зріст, і смілива, рішуча вдача.

Почалося з того, що вона сама обрала Михайла собі у чоловіки.

Він працював у її краях після інституту на практиці. Вона була на кілька років старшою від нього. Але запав у душу чорнявий красень, запорізький козак.

Та й, як зізнавалася згодом, природна кмітливість підказала, що в Україні жити буде матеріально краще, принаймні ситніше.

Тож сама на чергових танцях освідчилася Михайлові, якому Капітоліна, Капа, як її він згодом називав, так само запала в око.

Струнким станом, вмінням все робити спритно й охайно, ще й добре танцювати та безшабашно затягуватися папіроскою - тоді це вважалося модним.

Сам він трохи ніяковів: в нього ж взагалі ще дівчат не було, та й куди він її приведе - батьки, напевно, не зрадіють невістці з російської глибинки?

Снігова Королева

Але Капа все вирішила сама. Була ж бо внутрішньо вільною людиною, отже не стала рефлексувати, чи буде виглядати це, як те, що вона сама нав'язується, і що він про неї подумає. Розуміла - він, як людина так само вільна, може й відмовити.

Але Михайло і сам був гордий від того, що повертається у рідні краї не лише як молодий фахівець, а вже як чоловік, та ще й з такою красунею-дружиною.

Вона йому нагадувала Снігову Королеву зі старовинної книжки його дитинства. До речі, в їхньому селі її так і прозвали.

Тільки не із захопленням, а в сенсі: кого ти привіз? Ти подивись на неї - королева, артистка, тільки чепуриться, певно, нічого у хаті й у дворі робити не вміє. А ще, зважаючи на різницю у віці, усіх сільських кумась надто хвилювало питання, "який він у неї по щоту".

Але Капітоліна не ображалася, не виправдовувалася, не лаялася зі свекрухою.

Усі ті розмови та крижані погляди наче її й не стосувалися.

Вона повиносила з хати та повитрушувала різне ганчір'я, навела лад, а потім попросила, щоб її навчили готувати вареники, бо у них тільки пельмені ліпили.

Ось так, нічого нікому не доводячи, молода жінка одержала першу перемогу.

Її незалежна вдача, відкритість тут стали в пригоді. Адже вільна людина насамперед сильна, великодушна.

Вона йде до мети, а якщо комусь її переконання або дії здаються незвичними, не вважає за потрібне пояснювати.

Мета була - створити міцну родину. Бо кохала чоловіка, отже щиро поважала і його батьків.

Срібний портсигар

Копирайт изображения Adam Sherez / Unsplash

З часом, і вони почали з повагою дивитися на невістку.

Та все ж, коли народилася вже друга дитина, жити усім під одним дахом стало затісно.

Але квартиру їм все ніяк не давали, хоча чоловік на той час був вже заступником редактора газети. Але треба було йти до начальства просити, а йому було "незручно".

На прийом пішла Капітоліна, і здивований керівник вперше почув, що вони живуть у скрутних матеріальних умовах. Адже зі скромності Михайло завжди казав, що у них всього вдосталь, виглядав респектабельно. Звісно, ніхто ж не знав, що це вона, Капа, щовечора прала і прасувала одну з двох його сорочок.

Ще й купувала на базарі тютюн, спеціальний папір і сама йому крутила папіроси, які потім вкладала до купленого в якогось п'янички срібного портсигара. Бо готові сигарети були дорогі.

А завдяки Капі чоловік ніби між іншим під час розмови відкривав блискучу коробочку і пригощав колег.

Та от важкі часи вже були позаду, родина, у якій підростали донька й син, жила у просторій трикімнатній квартирі, з вікон відкривався шикарний вид на Дніпро.

Михайло був вже головним редактором, а Капітоліна влаштовувалася на тимчасові роботи - лише до літа.

Син мав проблеми з легенями, і вона щоліта вивозила його до моря, сама при цьому працюючи нянечкою або посудомийкою у піонерських таборах.

Та нещасливою себе не вважала. Три місяці з дітьми на морі - це ж розкіш! До того ж, це був її вибір.

"Припинити істерику!"

На родину чекало ще одне випробування.

У Михайла з'явилася молода жінка, котра була налаштована рішуче.

Сорокап'ятирічна Капітоліна не стала, як тоді було заведено, оббивати пороги парткомів, не шантажувала чоловіка дітьми або тим, що накладе на себе руки.

Бувши вільною сама, вона поважала і свободу свого чоловіка. Та і його самого, попри все, поважала і любила.

Тож відпустила без скандалів. Щоправда, квартиру довелося розміняти.

Доросла вже донька жила окремо, а вони з сином і, до речі, із немічною вже свекрухою, пішли у двокімнатну панельну хрущовку.

Та й тут Капітоліна не нарікала на долю. В неї на крихітній кухоньці все блищало, а на столі стояв фірмовий "Наполеон".

"Припинити істерику!" - звично повторювала вона, коли, наприклад, моя мама радилася з нею, чи мені їхати вступати до столичного університету у чуже місто? А чи може залишитися вдома, піти до якогось педучилища?

Дай дівчинці шанс, ти не маєш права її зупиняти. І шанс мені з легкої руки цієї дивовижної жінки був даний, за що я їй безмежно вдячна.

Чи треба казати, що і її горе-чоловік, не проживши з новою дружиною і двох років, почав вчащати до своєї Капи, а одного дня залишився з нею назавжди. Потім туди прийшов і його син від другого шлюбу. А вона, здавалося, і була тому рада. Адже свої дорослі діти вже розлетілися по світах.

Копирайт изображения rawpixel.com / Unslash

Померти в один день - і жити вічно

Як вона могла йому пробачити таке? - дивувалися мамині подружки.

А їй і пробачати не треба було.

Вона любила свого чоловіка, якого колись сама обрала. А життя довге, в ньому всяке може статися, повторювала.

В останні роки - а це були голодні дев'яності - вони жили скрутно.

Розжалуваний через те, що покинув сім'ю, Михайло одержував мізерну пенсію. Тож їздив човном рибалити на Дніпрі. А Капітоліна варила смачну юшку чи смажила карасів у сметані. А ще вона чудово шила - у її сукнях у часи порожніх полиць у магазинах ходили жінки всього нашого району.

Діти навперебій пропонували допомогу. Але літнє подружжя відповідало звично: у нас все є.

Востаннє я була у них в гостях, коли Капітоліні вже було точно за вісімдесят. Мені здалося, вона анітрохи не змінилася, принаймні ясно-зелені очі усміхалися тими ж бісиками.

Вона здавалася щасливою і казала, що прожила щасливе життя. Коли ж Михайло почав скаржитися на безтолкових правителів, сказала фірмове: "Припинити істерику".

Невдовзі прийшли їхні троє дітей, п'ятеро онуків і принесли величезний "Наполеон", спечений котроюсь з онук.

Знаю, що цієї пари вже немає на світі. Мені хочеться думати, що померли вони в один день.

Коли я постаю перед якимсь складним життєвим вибором, згадую цю сильну і вільну жінку і думаю, як у подібній ситуації повелася вона. І припиняю істерику.

Новини на цю ж тему