Стережись автомобіля: особливості національної поведінки за кермом

Копирайт изображения Thomas Lohnes/Getty Images

Читаючи мало не щодня про смертельні інциденти на дорогах, де кількість жертв вже налічує десятки, замислилася: чому так стається?

Що виявляється сильнішим за головний людський інстинкт самозбереження: амбіції, бажання самоствердитися, витискаючи "газ"? Чи навпаки - легковажне ставлення до життя через його глобальне знецінення?

Кожен випадок, звичайно, має свої обставини. І навряд чи водій, натискаючи на педаль газу сильніше ніж дозволено чи вирішуючи обігнати чиєсь авто на вузькій дорозі, раціонально зважує усі "за" і "проти" власних вчинків.

Навпаки - через брак часу на розмірковування за кермом ми діємо автоматично, на підсвідомості. То що ж там коїться у нашій підсвідомості, що за кількістю людських смертей у ДТП ми - одні з лідерів у Європі.

Враховуючи те, що на шляхах одночасно взаємодіють сотні людей, котрі щохвилини ухвалюють певні рішення, які залежать не лише від рівня їхньої компетентності, а й від особливостей характеру, емоційного стану, рівня культури, навіть системи цінностей і мотивацій, поведінка на дорогах є важливим показником. Якщо не національного характеру, то, принаймні, соціального психологічного стану.

І висновки невтішні. Звичайно, якби замість вервечки авто ми бачили перед собою чергу людей, поводилися б інакше. Навряд чи лізли б з кулаками чи лаялися останніми словами. Хоча існує також поняття "психологія натовпу", часом страшного й непередбачуваного, на відміну від окремих людей, які самі по собі начебто симпатичні та доброзичливі.

Качка на дорозі

Копирайт изображения УНИАН

Авто до певної міри знеособлює. Рухаючись за кермом, людина асоціює себе з автомобілем.

Недарма ж, описуючи новий дизайн, промоутери наділяють машину людськими рисами: агресивна, нахабна, загадкова, хижа, непередбачувана. Так само, пересуваючись в автомобільному "натовпі", ми сприймаємо інших учасників руху як "великого чорного нахабу" або "безтолкову червону курку".

Якось сама спостерігала, як автомобіль, котрий рухався попереду, раз по раз перелаштовувався із однієї смуги в іншу, обганяв. А потім раптом різко почав перебудовуватись вправо і зупинився.

Щиро кажучи, подумки називала водія "придурком", поки не побачила, що зупинився він, бо зауважив обабіч дороги дику качку (траса йшла повз озеро), котра невідь чому вибігла з очерету. Чоловік впіймав птаха й відніс його ближче до води.

Звичайно, це не дає йому права порушувати правила. Та й така сентиментальність щодо тварин ще не означає, що цей водій пропустить на переході дідуся.

Та все ж, обурюючись чиєюсь, на наш погляд, неадекватною поведінкою, варто замислитися, що реальність може бути не такою, як нам видається. І частіше замість бездушних металевих коробок уявляти людей в них з їхніми різними життєвими обставинами.

"Налий бензину й кави"

Та все ж певні узагальнення щодо особливостей психологічного стану суспільства в залежності від стилю водіння зробити можна.

1. Надмірна агресивність. Причиною агресії майже завжди є страх, невпевненість у собі, відчуття неконтрольованості власного життя, жертовний комплекс.

Наприклад, чоловік, який зранку полаявся з дружиною через те, що мало заробляє, а потім запізнюється, стоячи в заторах, на роботу, де його вкотре насварить шеф, він розуміє, що від нього мало що залежить. Ось узагальнений портрет пересічного українського водія.

2. Тотальна неповага до собі подібних і в першу чергу до себе. Можливо, це ще відгомін пострадянських часів з усвідомленням того, що дорогу до кращого життя треба прокладати, розштовхуючи інших і вириваючи собі якісь блага ліктями й зубами.

Але саме такий стиль поведінки спостерігаємо на шляхах. Люди, яких часто принижували, а саме такою ще донедавна була наша система виховання, як правило, не поважають себе.

Ототожнюючи себе з авто, ми переносимо на нього не лише власні емоції та настрій, а й власне уявлення про своє місце в житті. Тож для декого (особливо для чоловіків) просто нестерпно дивитися, як інші його обганяють, а він, такий чесний і правильний, пасе задніх. Він відчуває себе лузером і щосили тисне на газ.

Копирайт изображения Getty Images

3. Фальшиве уявлення про вселенську справедливість. Саме до цієї пастки потрапляє водій із попереднього пункту. "Чому їм можна, а мені - ні?" або "Я що, гірший за інших?", - думає він і їде на червоне світло.

4. Правила вигадані для слабаків. Навряд чи усі, хто значно перевищує дозволену швидкість, поспішають, наприклад, до пологового будинку чи за ліками для хворої дитини, коли час іде на хвилини. Просто в нас, на жаль, прийнято іронічно ставитися до норм і поблажливо - до їх порушників.

5. Підміна справжніх досягнень фейковими. Ну де ще можна так наочно продемонструвати собі власну перевагу над іншими, як не за кермом авто, де втілені найновіші технології. І хоч водій такої диво-техніки особисто ніяк не долучився до тих наукових надбань, все ж відчуває себе причетним до них за правом власника.

Як це нудно, думає дехто, роками вчитися, працювати над собою. Інша справа - сісти за кермо і, обганяючи інших "невдах", швидше за них доїхати з пункту "А" до пункту "Б". Мети досягнуто. Людина самоствердилася коштом авто.

6. Знецінення життя. Люди, яких часто принижували, не відчувають значущості себе як людини. А значить, підсвідомо не відчувають цінності власного життя. Іншими словами, вони не мають чого втрачати. Тож часто так безглуздо й невиправдано ризикують за кермом просто заради порції адреналіну, котрого не мають де взяти у їхньому, як їм здається, прісному і нудному житті.

Звісно, є ще багато причин ДТП, не пов'язаних із психологією: стан доріг, безкарність, хабарництво на курсах водіїв. Та аналізувати їх - не в моїй компетенції.

Хочете отримувати найцікавіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Новини на цю ж тему