"Як я провела день на кавових плантаціях Нікарагуа"

"Ти справді хочеш з нами одного дня попрацювати на плантації?" - вже вкотре перепитує мій друг з Нікарагуа.

"Я хочу побачити як це... спробувати, чи зможу, - кажу вдумливо. - А заодно і фото зробити", - вже віджартовуюсь.

Копирайт изображения Софія Вовк

Мене попередили, що збір кави - це робота важка, одноманітна і малооплачувана. А ще мені сказали, що ходити треба далеко і носити важке.

Але я вирішила: якщо так люблю каву, просто екскурсію не хочу. Тож вирішила зробити експеримент, а заодно допомогти хорошим людям заробити трохи грошей.

Родина, з якою потоваришувала, вже протягом кількох тижнів щодня задовго до світанку йде cortar café (дослівно з іспанської "зрізати каву").

За кілька днів до початку робіт дівчата вже шукали по задвірках старі кошики, мама давала настанови, який одяг краще підібрати для роботи, син штопав старі мішки. Про обладнання для роботи збирачі кави мають подбати самі.

Копирайт изображения Софія Вовк
Image caption Висушування кавових зерен

У переліку: плетений кошик з великою ручкою з мішковини, в яку треба пролізти і закріпити його трохи нижче талії, фактично одягти на себе. І мішок, в який потім зсипають вже зібрані зерна.

Рекомендації з одягу: обов'язково сорочка чи светр на довгий рукав, максимально закрита шия, штани, зручне взуття. Пече надворі чи ні - байдуже.

Більшість плантацій розташовані на схилах гір чи вулканів. Зелень тут буяє, а в ній ховається чимало комах, плазунів і звірят. Деякі види особливо небезпечні.

Оси, комарі, мурахи - все це кусає тут боляче і може спричинити алергію та набряки на кілька тижнів. Трапляються змії і павуки.

Спати у хатині всі повкладались ще о 7:30. Я в голові рахувала екзотичних пташок і мріяла про гарну погоду завтра. Принаймні, без дощу.

Прокинулась від звуків шкварчання олії і стукоту кастрюль. Підвела голову, в кімнаті темно, всі сплять. Лише донья Флор на кухні, що просто неба, завзято порядкувала з ліхтариком - вже розпалила вогонь і готувала рис. На годиннику було 2:45.

Дрімота знову оповила мене. Розбудили мене цього разу дівчата.

"Софія, ми вже йдемо. Ти з мамою і братом виходиш через півгодини. Побачимось надвечір".

Копирайт изображения Софія Вовк

Вночі було холодно, я добряче змерзла і з ліжка вилазити не хотілось. В голові вже снували думки - а може ну його...

Мені дбайливо вручили чашку гарячої кави і видали батьковий великий теплий светр.

"Якщо не передумала, то пішли"!

Ще навіть 5 ранку не було. Під зоряним небом вертлявими стежками ми йшли швидким кроком майже годину.

Коли підійшли до великої будови, побачила, що люди вже почали збиратись. За металевими воротами - величезне помістя на схилі вулкану Момбачо, звідси починаються кавові плантації.

"І що, Рене, будеш сьогодні курятину нарешті їсти?" - кинула жартома Флор своєму знайомому замість привіту.

Це питання мов місцева приказка. Означає, якщо добре попрацюєш, то зможеш заробити на трохи кращу їжу. Сільські родини тут бідні і їжа надто проста й одноманітна.

Коли ми дістались до схилів, вкритих високими кавовими кущами, нарешті змогли трохи перепочити.

"Маємо час на сніданок. Треба почекати поки розвидниться", - сказала Флор і протягла мені судок з їжею. Всередині - ще теплі рис, квасоля, кілька відварених зелених бананів. Це і сніданок, і обід.

Сонце вже почало підійматись, і на кущах я вже могла розрізнити різнокольорові кавові зерна.

"Тобі пощастило, Софіє. Тут збираємо всі підряд: і червоні, і жовті, і зелені, - отримала роз'яснення. - На плантаціях, куди пішли доньки, зривати зелені заборонено, і це дуже сповільнює роботу".

Я під пильним наглядом моїх наставників закріпила на собі корзину, швидко зробила кілька селфі і вперед! Перші ягоди шумно посипались на дно кошика.

Копирайт изображения Софія Вовк
Image caption Різнокольорові зернята. Іноді на плантаціях збирають лише жовті та червоні зерна.

Скільки людей одночасно працює на плантації, сказати важко. Кавові кущі високі, схили круті й іноді здається, що ти одна-однісінька у всій цій зелені. Лише зрідка хтось перегукується або кидає голосно якийсь жарт, щоб всі почули з різних кутків регіт.

У роботі є кілька табу. Не можна ламати високі кущі. Якщо наглядачі помітять, можуть оштрафувати. І не можна пропускати ягоди. Зібрати потрібно все.

"Працюєш добре! - почула схвальний відгук. На гінео (ще один вид бананів) вже заробила!"

Мені здавалось, що мій кошик наповнюється швидко, але мої колеги вже встигли назбирати по півтора! Спина почала нити, втримати на поясі важку ношу з кожною наступною жменею зернят ставало непросто. Але я продовжувала.

"Тобі подобається збирати каву?" - питаю в дівчинки, яка вигулькнула з-поміж дерев. Її я помітила давно, вона все крадькома спостерігала за мною.

Дівчинка ствердно махнула головою і зникла. Дітей на плантаціях багато.

Донья Флор, з якою я прийшла працювати, вперше допомагала своїй мамі, коли їй було 7 років. Своїх дітей вона теж рано привчила до цієї роботи. Правда, для дітей видають кошики менші - звичайна пластикова миска, міцно прив'язана якимись мотузками до пояса.

Через півгодини вже я її підійшла до малої. Кажу:

"Давай знайомитись. Я Софія".

"‎Маріель".

"Яке гарне ім'я!"

Дівчинці 9 років, працює перший сезон. Вже 10 днів поспіль, щодня по 8-9 годин.

Копирайт изображения Софія Вовк
Image caption 9-річна Маріель

"Мама пообіцяла, що купить мені новий одяг на Різдво, якщо я їй допомагатиму".

Заробляти на одяг чи інші подарунки - популярно серед дітей та підлітків.

В 12-ти чи 14-річні зібрану каву вже зсипають не до маминого мішка, а до свого окремого.

Заробленим завжди діляться з батьками - десь третина чи половина грошей - це внесок на їжу в домі. Решта - це власні зароблені гроші, які зазвичай витрачають на новий одяг, взуття чи навіть смартфон.

Поки я з вершечку намагалась дістати всі зернята, в мій кошик разом з листями і ягодами впав павук, трохи менший за мою долоню.

Правда, поойкати я не встигла, бо хлопець, що працював поруч, вчасно помітив і швидко викинув велетня. А потім я довго шукала ракурси, як того павука сфотографувати і все допитувалась, чи отруйний він.

"Та ні", - запевнив мене юнак. Просто вигляд у нього загрозливий.

Копирайт изображения Софія Вовк
Image caption Павук, який впав до мене в кошик

Сезон збору кави короткий - максимум місяць-півтора, важливо працювати дуже швидко.

Платять тут не за години роботи, а за зібрані відра (або як тут кажуть - лата) зернят.

Одне відро - 50 нікарагуанських кордобас (це трохи менше двох доларів). Професіонали збирають 7-10 відер за 8 годин, середнячки 4-6. Я осилила 2,5. І мені сказали, що це нормально для дитини-початківця.

За 50 місцевих кордобас можна придбати 5 лібр (1 лібра - 450 грамів) рису, 3 лібри квасолі, 3 лібри картоплі. Це про їжу. Джинси коштують приблизно 500 кордобас, прості черевики - 300.

Найважливіший етап дня - вимірювання зробленого посеред площі, де потім під центральноамериканским сонцем тижнями сушать зерна.

Сюди близько другої години дня з різних ділянок плантації з масивними мішками повертається люд. Втомлені від спеки, брудні та задоволені.

День видався хорошим - на ділянках, де сьогодні працювали, кущі щедро вкриті ягодами.

Копирайт изображения Софія Вовк
Image caption Час рахувати відра у мішках

Хто справді дуже вправний і швидкий - може сміливо планувати поїздку на Північ Нікарагуа, де кавових плантацій більше, але й конкуренція серйозніша.

Іноді збирачі кави мандрують у сусідню Коста-Рику, там за зібране відро кави платять на півдолара-долар більше.

"Ну що? Підеш з нами ще раз? - запитав мій друг дорогою додому. - Мама каже, що з тебе будуть люди. Трохи більше практики і менше часу на фото та балачки".

Наступного ранку я таки вирішила провести ще один день на плантаціях.

Новини на цю ж тему