Дитячі книжки про драконів

книжки про драконів Копирайт изображения Hanna Lutsyuk

Дракони тисячоліттями заворожують нашу уяву.

Вони живуть у легендах і міфах, казках і епосах. Багатоголовий змій з українських казок, із яким бореться Котигорошко - хто ж це, як не дракон?

Полюбляють цей образ і сучасні письменники - від Толкієна до Джоан Роулінг.

Ми підібрали для вас чотири книжки про цих дивовижних істот.

Катерина Міхаліцина. Про драконів і щастя. - Видавництво Старого Лева, 2016.

Копирайт изображения Нanna Lutsyuk

Ця віршована історія залюблює в себе найменших слухачів. Всі знайомі мені власники цієї книжки знають її напам'ять, бо малята від двох до п'яти просять читати знову та знову.

Художниця Наталка Гайда не все домалювала - і дітям цікаво не лише слухати, а й виконувати завдання-домальовки.

Вимовляючи драконячі імена вперше, можна язик зламати, але логопедичні вправи корисні і батькам, і дітям, які намагатимуться повторити й запам'ятати, як звуть драконенят:

"Тиждень голови ламали

Врешті так дітей назвали:

Радракончик, Брадракон, довгохвостий Кракослон,

Раслонюня, Браслонійка і мала Кракононійка".

Із кумедною багатодітною родиною хочеться одразу подружитися і завітати до них у гості. Дракони Катерини Міхаліциної дружелюбні, смішні та дуже милі.

Ґжеґож Касдепке. Я не хочу бути принцесою. -"Школа", 2017.

Копирайт изображения Нanna Lutsyuk

Кілька книжок Ґжеґожа Касдепке з'явилися українською в 2016 і одразу заворожили маленьких читачів разом з їхніми батьками: дотепні, ненав'язливо повчальні, в гарному оформленні й якісно перекладені.

На початку 2017 до списку додалася ще одна книжка "Я не хочу бути принцесою". Для сімей із маленькими дітьми описана ситуація, дуже і дуже знайома: дівчатко змушує родичів грати в одну і ту ж гру багато разів.

Але Марися протестує проти стереотипів і виконує роль страшного дракона, а не принцеси, як очікувала від неї бабуся (інші члени родини не переймаються нетрадиційним розподілом ролей).

"- Я б хотіла знову бути драконом.

- Але ж ти гарненька, як принцеса! - наполягала бабуся.

- Ну, то буду гарненьким драконом, - сказала Марися. - Гарненьким драконом, який хрумає лицарів і при цьому мило посміхається".

Гумор автора вдало підкреслений ілюстаціями Емілії Дзюбак; сімейний затишок, який діти завжди доповнюють хаосом розкиданих іграшок і реальність історії, яку Касдепке "списав" із життя - зацікавлять читачів від 5 до 10.

Катерина Штанко. Дракони, вперед! - А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2014.

Копирайт изображения Нanna Lutsyuk

В Україні спостерігається світова тенденція, коли автор і художник - це одна людина.

Ілюстраторка Катерина Штанко розширила поле своєї діяльності та написала пригодницько-детективну повість "Дракони, вперед!", яка у 2014 році стала "Дитячою Книгою року BBC".

Як і вищезгадані персонажі, Хома Вербицький - миролюбний травоїдний дракончик, який складає вірші й хукає вогнем, але бачить його у драконячій подобі лише друг Михасько.

Повість насичена подіями, детальними описами, коли читаєш - уява одразу продукує мультфільм, який хотілось би побачити за мотивами цієї книжки на великому екрані.

З перших сторінок заворожує ботанічний сад, де Михась побував із сім'єю, відпочиваючи в Ялті. Важливо, що тут ростуть дерева та рослини як із далеких країв, так і з українських казок, як-от верба яра, де живуть зелені прялі.

У сучасному світі відбувається багато фантастичних речей, у які авторка змушує повірити читача: з насінини, привезеної з Криму, виростає фруктовий дракон, Михась починає розуміти мову власних вазонів і помічати похибки, які бешкетують у класі та харчуються поганими оцінками, а у звичайній київській квартирі мешкає фамільний домовик.

Дракони в повісті мають особливе вміння - вміють вдавати. Довколишні бачать не фантастичну тварину, а, наприклад, кумедне цуценя. Можливо, за час еволюції та змін у світі дракони змушені були такого навчитися, щоб не потрапити в зоопарки. Та це лише зав'язка, попереду на героїв книжки чекають складні випробовування та пригоди. Найцікавіше читається дітьми у віці 10-15 років.

Юрій Винничук. Місце для Дракона. - "Чорні вівці", 2016.

Копирайт изображения Anna Lutsyuk

У вкотре перевиданій повісті-казці головний герой належить до роду вогняних драконів, бо дихає полум'ям, але робить це обережно, щоб не зашкодити деревам.

Він трохи дивний бо "не було кому заопікуватися ним та навчити драконячого способу життя, бідолаха навіть не знав, чим повинен харчуватися, і їв собі травичку, листячко, різні там ягідки, дикі яблука й груші".

Добрий Дракон вилупився з яйця, яке пролежало в печері сотню літ, і тихенько та мирно жив неподалік Люботина.

Коли зустрів у лісі пустельника, почав із ним дружити, щодня вони вели цікаві бесіди, а згодом старий чоловік навчив тямущу істоту грамоти.

Мрійливий Дракон садив грядки, читав Біблію та писав вірші. Але в сонному князівстві, яке вже знудилося жити в мирі, помітили драконячі сліди та швидко рознесли по всіх усюдах, що страшний звір поселився на околицях. За того, хто подолає Дракона, князь обіцяв видати свою доньку.

Текст написаний у фірмовому стилі Винничука: густі метафоричні речення, діалектизми, легка іронія, а подекуди відверте висміювання безглуздих звичаїв.

Зазначено, що книжка для дітей молодшого та середнього шкільного віку, але, на мою думку, це філософська казка для дорослих і підлітків.

Пан Юрій укотре нагадує, що світ несправедливий: "Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні".