Як українські футуристи боролися з Шевченком

семенко Копирайт изображения Wikipedia
Image caption Михайль Семенко

Обличчя українських футуристів Михайль Семенко народився під Новий рік, 31 грудня, - і, може, почасти й тому так прагнув у всьому новизни й екстравагантності, був налаштований усе змінювати й починати з чистого аркуша.

125-річний ювілей метра українських футуристів ознаменували флешмобом читання його творів відомими людьми - і вірші зазвучали таки дуже сучасно. Може, ще й тому, що знову живемо в епоху великих змін.

Українська мистецька революція початку минулого століття проходила під знаком зречення рустикальності (селянськості) та завоювання міста.

Найпослідовнішими урбаністами постали футуристи, які безоглядно "одгетькували" традицію й зрікалися своїх літературних батьків.

"Катафалк мистецтва"

Скандалів, піротехніки й навіть динаміту вітчизняна культура тоді потребувала. Коли сприймати авангардистські маніфести цілковито серйозно, то стає зовсім страшно за те майбутнє, яке мало постати.

Автори вимагають розтоптати квіти мистецтва, спалити музеї, розгромити й знищити театри та інше нестерпно огидне "барахло минулого".

Лідер українських футуристів Михайль Семенко (перетворити батьками дане "Михайло" на нечуване "Михайль" вважалося для послідовного новатора добрим тоном, бо коли вже зрікатися всього, то чому б і не власного імені!) видавав тоді в Києві газету з промовистою назвою "Катафалк мистецтва".

Копирайт изображения Wikipedia
Image caption Михайль Семенко під час навчання у 1913 році

Утім після церемонії з катафалком мистецтво могло існувати й далі. Тільки його мали винести на вулиці, демузеїфікувати, поєднати з побутом, зробити доступним кожному.

Ідея погана лише тим, що вона ні за яких умов не може бути зреалізованою, а так - цілковито заслуговує визнання і схвалення.

Що незбагненно: заклики знищити поезію писалися таки ж віршами. Правда замість класичних римованих ямбів віддавали перевагу верлібрам.

А ще, схоже, свято вірили, ніби мистецтво майбутнього творитиме колектив. Про це навіть дискутували на сторінках поважних видань: ера індивідуальної творчості минула, тепер прийде робітничий гурт і, щойно витерши руки від мастила, братиметься за перо.

Знов же, далі теорій та гучних закликів справа не пішла, зате маніфестів написали безліч.

Спалити "Кобзар"

Найперше праглося поскидати з постаментів класиків. Семенко навіть заявляє, що спалив свій "Кобзар", а згодом називає так власну збірку.

Шарж, який потому з'явився, представляв маленького Семенка, котрий намагався відіпхнути велетня Шевченка: мовляв, посуньтеся, Тарасе Григоровичу, бо мене за Вами не видно… А ще здавалося, що боротися з великими попередниками зручніше гуртом - тож у чому авангардисти всіх перевершили, це у творенні літературних організацій, таких собі груп за інтересами.

Назви вибиралися екстравагантні, від гри усі мали отримувати задоволення. Поставали одна за одною і "Фламінго", і Аспанфут (асоціація панфутуристів), і навіть Комкосмос. Тобто мріялося про ватаги капловухих інопланетян із комуністичного космосу, котрі захоплено читатимуть Семенка та його колег.

Копирайт изображения http://www.archives.gov.ua
Image caption Дружина Михайля Семенка - відома артистка Наталя Ужвій

Усе це була весела бравада, епатаж, брязкання й переблискування, важливі насамперед для зовнішнього ефекту.

Якось, шукаючи все сильніших спецзасобів, навіть вчинили містифікацію з трупом: нібито знайдено на перехресті харківських вулиць бездиханне тіло з документами на ім'я Михайля Семенка в кишені. А винними в його смерті назвали літературних опонентів.

Художник Анатоль Петрицький скрушно поділився з невтішними читачами спогадами про загиблого друга. На скандальному тлі - ну як не помітити письменників із такою креативною рекламною компанією! - в українську поезію поступово входили нові теми, новий слововжиток.

Вона ставала цікавішою й розмаїтішою. Футуристи славлять техніку, машини, механізми - чим не варіант нинішнього кіберпанку, тільки що тоді людина почувалася все ж безпечніше, вживлення чіпів їй ще не загрожувало.

Копирайт изображения ТСН/Інститут національної пам'яті
Image caption Діти Михайля Семенка згодом домоглись реабілітації батька

Аспанфутівському поколінню щиро вірилося, що людина з автомобілем і трактором кардинально відрізнятиметься від людини без них.

Одна з Семенкових книжок називалася "В садах безрозних". Він воліє інші аромати. Говорить уже від імені покоління, яке звикло до запахів бензину. Зневажаючи архаїчні уявлення про натхнення, метр футуристів навіть писати вважав за краще на людях.

Культова харківська кава

Він цілими днями просиджував у знаменитому харківському кафе "Пок" на Сумській, встигаючи і віршувати, й каву смакувати, і пересварюватися з друзями та недругами із різних художніх об'єднань. Бо ж усі, незалежно від естетичних пріоритетів, любили забігати на каву до "Пока".

Прокламована деструкція мала стосуватися усіх жанрів. Свої романи авангардисти називали "антироманами" або "кінороманами", писали "ревфутпоеми" та драматичні "ревю"…

Утім, товаришам по аспанфутівському перу насправді було що закинути своєму на позір безкомпромісному вождеві. Михайль Семенко - страшно сказати! - любив класичну музику, добре грав на скрипці, мав удома дороге піаніно.

Копирайт изображения ТСН/Інститут національної пам'яті
Image caption Архівна довідка КДБ про розстріл Михайля Семенка

На фото зі скрипкою в руках виглядає зовсім ніби академічно. У грі чи не шукав відпочинку від повсякденних громовозвуких літературних битв.

А ще вмів цінувати жіночу вроду. Його дружиною стала Наталя Ужвій - одна з провідних актрис і "Березоля", і молодого українського кіно, згодом знаменита прима київського театру імені Івана Франка. Сина вони називали цілком не футуристично - Михасем.

Розстріляний футуризм

У двадцяті роки футуризм поступово все більш політизувався. Не лише, зрозуміло, в Харкові, це виявилося питомою рисою протестного напряму як такого. І в Італії, і в Росії, і в Україні футуристи прагнули перебудувати дійсність, запропонувавши владі найдієвішу для того ідеологію.

Мовні ігри з тоталітарними режимами ставали дуже небезпечними. Те, що митцям здавалося боротьбою за форму, вождями трактувалося інакше. Усі претензії й сподівання на гегемонію, на роль речників культурної політики виявилися оманою.

Копирайт изображения http://www.memory.gov.ua
Image caption Михайля Семенка розстріляли та поховали на території нинішнього меморіального комплексу "Биківнянські могили" біля Києва

"Лівих" митців коса терору зітнула так само безжально, як і "правих".

Михайля Семенка розстріляли в Києві 24 жовтня 1937. А зловорожий і шкідливий футуризм затаврували й заборонили так старанно, що кілька поколінь про нього взагалі забули.

Потому мало не з подивом відкривали загублений материк. Серед молодих поетів у Семенка сьогодні точно не менше палких шанувальників, аніж у двадцяті роки.

І неофутуристи часом гучно обстоюють своє право усього зректися й над усіма виввищитися. Бо завжди хочемо чогось нового й небаченого. Тим більш під Новий рік.

Новини на цю ж тему