Блог історика: Городецький - найхимерніший київський архітектор

городецький Копирайт изображения UKRINFORM
Image caption Пам'ятник Владиславу Городецькому у Києві

155 років тому - 4 червня 1863-го - народився найвідоміший київський архітектор Владислав Городецький, автор і власник чудернацького будинку на вулиці Банковій, що його зазвичай звуть "Будинком з химерами".

Городецький не був лише диваком і романтиком, яким його зазвичай подають.

Він, швидше, прагматик з ексцентричною вдачею. І підприємець, бо мав будівельну фірму, завод вуглекислоти, був співвласником цементного заводу.

Він також умів "влаштовувати справи", що не раз допомагало йому в житті.

Під криміналом

20 серпня 1904 року газета "Киевлянин" надрукувала статтю "Катастрофа в садибі нового костелу" - про те, що 18-річний робітник Яків Кєвліч, який працював на спорудженні костелу св. Миколая, впав з риштування і розбився на смерть.

Зодчим, який наглядав за будівництвом, був Владислав Городецький. Проти нього порушили кримінальну справу.

Слідчий взяв з архітектора підписку про невиїзд і призначив експертизу.

Копирайт изображения UKRINFORM
Image caption Владислав Городецький

Експерт А. Феокрітов дійшов висновку: в смерті робітника винен архітектор. Докази навів у документі, долученому до матеріалів справи.

Городецькому світила "стаття".

Він наполіг на проведенні повторної експертизи. Зумів включити до експертної комісії своїх знайомих: губернського інженера Володимира Безсмертного та архітекторів Олександра Кобелєва і Едуарда Брадтмана.

З Брадтманом він в 1895-1901 роках успішно "освоїв" забудову величезної садиби професора Федора Мерінга в самісінькому центрі Києва. А з Безсмертним і Кобелєвим засідав у будівельній комісії Київської сільськогосподарської та промислової виставки.

Експертна комісія виправдала Городецького. Провину за смерть поклала на самого загиблого - мовляв, акуратніше мусив поводитися з лебідкою.

Кримінальну справу закрили.

Повернути втрачений комфорт

Подібно до інших вихідців із заможних сімей, що розорилися, Городецький все життя прагнув реваншу.

Шляхтич, народжений у Шолудьках (нині Немирівський район на Вінниччині), він провів дитинство в іншому родинному маєтку - Жабокричі. Запам'ятав палац, цегельню, млин, чотиримісну карету з кучером, четвірку конячок сірої масті для упряжі, коня для верхової їзди, стайню, фортепіано віденської фабрики Зейтнера...

Все це батькам довелося продати за борги. Хлопчику тоді було 10 років. Сім'я повернулася в скромніші Шолудьки, де й доростав Владислав.

Копирайт изображения UKRINFORM
Image caption Владислав Городецький під час полювання в Африці

Середню освіту отримав у Одесі, вищу - в Петербурзі.

До Києва приїхав 1889-го. Відчайдушно намагався повернути втрачений життєвий комфорт.

Одружився з Корнелією Марр, дочкою купця І гільдії, власника двох дріжджово-винокурних заводів на Куренівці. Шлюб виявився міцним - з Корнелією прожив усе життя. Подружжя мало дочку Гелену.

Віддавши дочку за збіднілого шляхтича, Йосип Марр істотно підвищив її статус - Корнелія стала дворянкою (мрія більшості купецьких родин). А наречений дістав чималий посаг.

Власник фірми

Статус зятя Марра дозволив стати "своєю людиною" у вищих колах київських підприємців.

Невипадково "залізничний король" Рудольф Штейнгель обрав саме Городецького - початківця, який не мав жодних реалізованих проектів у Києві - для спорудження сімейної усипальниці на кладовищі біля Аскольдової могили.

А Київське акціонерне товариство каналізації 1894 року замовило Владиславові сантехнічні роботи. Він зареєстрував "Будівельну контору домової каналізації архітектора В. В. Городецького", заявивши про себе не тільки як про зодчого, але й про підприємця, власника фірми.

Новоспечений бізнесмен проектував і будував дворові туалети. І підключав ці дерев'яні "будиночки" до системи міської каналізації.

"Туалетна історія" довела, що Городецький - відмінний професіонал.

Копирайт изображения UKRINFORM
Image caption Національний художній музей, який збудували за проектом Городецького

Наступного року був запрошений до складу Домобудівельного товариства, що володіло монополією на забудову ласого об'єкту - колишньої садиби професора Мерінга.

Йшлося про значну територію навпроти Міської думи - від Хрещатика до Банкової.

До цих робіт Домобудівельне товариство допустило лише четвірку "своїх": Георгій Шлейфер, він же директор-розпорядник цього товариства, Едуард Брадтман, Мартин Клуг і Владислав Городецький.

Саме Городецькому доручили опрацювати мапу терену і запроектувати розташування вулиць - одна з них носить нині його ім'я.

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption Так виглядала нинішня вул. Городецького на початку ХХ ст. Зодчий замешкав у будинку №3 (другий від рогу по лівому боку вулиці) на другому поверсі. В цьому будинку він проектував свій Будинок з химерами, куди переїхав пізніше

У колишній професорській садибі зводили об'єкти еліт-класу - наприклад, готель "Континенталь", найдорожчий у Києві.

Городецький заробив чималі гроші. Саме вони дозволили йому стати акціонером Київського цементного заводу "Фор".

Технологія Страуса

Обставини придбання земельної ділянки на Банковій, 10 і зведення шестиповерхового житлового будинку характеризують Городецького як надзвичайно прагматичну людину.

Йдеться про так званий Будинок з химерами.

Вартість землі і будівельних робіт становила 133 тис. рублів. Значна сума: кіло картоплі коштувало на базарі 3 копійки, солі - 2, відро помідорів - 8 копійок.

Але пан Владислав примудрився реалізувати цей коштовний проект, не витративши жодної копійки!

Копирайт изображения Станіслав Цалик
Image caption На такому крутоярі вул. Банкової (на передньому плані праворуч) ніхто не наважувався будувати. Тому вартість ділянки періодично знижувалася

Річ у тім, що Домобудівельне товариство, придбавши колишню садибу Мерінга, поділило її на 18 ділянок. Дві з них - на крутому схилі Банкової вулиці - не мали попиту. Там неможливо будувати.

Зодчий знав професійний секрет: будувати можна - на бетонних палях за новітньою технологією авторства київського інженера Антона Страуса. Городецький уже мав досвід такого будівництва.

Натомість купувати землю не поспішав - вичікував.

Коли вартість ділянки, поступово знижуючись, впала до мінімуму - нарешті придбав. Але! Домовився з директором-розпорядником Домобудівельного товариства Георгієм Шлейфером, що купує у борг - розрахується пізніше, коли зведе будинок і здасть мешкання орендарям.

Отже, купчу підписали, а грошей на цьому етапі сплачувати не довелося.

Проект будинку архітектор розробив власноруч. Звичайному забудовнику це обійшлося б у круглу суму, але Городецький і цей етап оминув без витрат.

Відтак звернувся до Товариства взаємного кредиту - під заставу земельної ділянки отримав гроші на будівництво першого поверху. Потім, заклавши перший поверх, взяв кредит на другий, а заклавши другий - на третій...

За цією схемою звів усі шість поверхів і дах протягом одного будівельного сезону - з весни до осені 1901-го.

Звідки дельфіни з русалками

Далі вибухнула економічна криза - оздоблювальні роботи призупинили. Попит на оренду житла впав.

Городецький вирішив: його будинок кардинально відрізнятиметься від інших, щоб орендарі обрали саме його. Ухвалив прикрасити фасади африканськими тваринами, рибами, дельфінами, жабами, русалками тощо.

В початковому проекті цього не було.

Копирайт изображения UKRINFORM
Image caption Зараз у Будинку з химерами відбуваються офіційні прийоми президента України

Найкращий матеріал для прикрас - цемент. Городецький скористався статусом акціонера цементного заводу "Фор", що розташовувався на Куренівці: взяв дивіденди не грошима, а продукцією.

Скульптурне оздоблення - славетні "химери" (в лапках, бо насправді на будинку нема химер!) - виконав італієць Еліо Саля.

Навесні 1903-го архітектор відсвяткував новосілля в "будинку-дивогляді" (так пізніше про цю споруду відгукнувся Максим Рильський).

Копирайт изображения UKRINFORM
Image caption Миколаївський костел у Києві теж робота Городецького

Тепер мав розрахуватися за землю з Домобудівним товариством і повернути борги Товариству взаємних кредитів з урахуванням 7% річних.

Для цього здав у оренду шість квартир (у сьомій замешкав сам з родиною): двокімнатну - за 420 рублів на рік, трикімнатну - за 540, шестикімнатну - за 1200, восьмикімнатну - за 2000, дев'ятикімнатну - за 2750, а десятикімнатну - за 3500 рублів.

Конвеєр істуканів

Архітектор не гребував кон'юнктурою для заробітку.

1911-го, наприклад, "клепав" один за одним монументи Олександрові II - охоче освоював бюджетні кошти, виділені до 50-річчя скасування кріпосного права.

Навряд чи Городецький симпатизував імператору, реформи якого розорили його сім'ю. Але ювілейні істукани добре оплачувалися - маестро "прикрасив" ними чи не всі сільські управління і волості Київської губернії.

Копирайт изображения Станслав Цалик
Image caption Караїмська кенаса на теперішньому Ярославовому Валу. Можливо, караїмська громада запропонувала скласти проект Городецькому, бо він веде родовід з кримських татар. Його пращур перейшов з ісламу в католицизм
Копирайт изображения UKRINFORM
Image caption Владислав Городецький багато працював у провінції. Ось збудована ним лікарня у селі Мошни на Черкащині

Займався також справами, далекими від мистецтва. Наприклад, придбав завод вуглекислоти і штучного льоду в Сімферополі.

Піонер-автолюбитель

Ділова хватка Городецького дивним чином поєднувалася з ексцентричністю натури.

Він стильно й зі смаком одягався.

Був серед київських піонерів-автолюбителів - гасав містом на "залізному коні", лякаючи коней, запряжених у фаетони.

Цікавився авіацією, товаришував з авіаконструктором Ігорем Сікорським. Став першим у Києві зодчим, який літав на аероплані.

Їздив полювати в далекі краї, привозив звідти численні трофеї. Зокрема, подарував київським музеям опудала 179 екзотичних птахів і 25 тварин.

Творець київських архітектурних шедеврів емігрував навесні 1920-го - жити під більшовиками не схотів.

Останні десять років прожив на чужині.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему