Блог історика. Пам'ятник Богдану: крізь імперію і сталінізм - у символи Києва

Пам'ятник Хмельницькому в Києві Копирайт изображения Getty Images

130 років тому у Києві встановили пам'ятник Богданові Хмельницькому.

За цей час монумент пережив неодноразову зміну політичних контекстів навколо себе, потрапляв під загрозу знищення та перенесення, та все ж залишився стояти в центрі столиці та став одним із впізнаваних її символів.

Яким він міг бути: Польща, Русь і "царь восточний"

Ідеї про те, що такий пам'ятник потрібен, висловлювалися з 1840-х років.

Як пише український історик Олександр Кучерук, першим, хто запропонував відзначити постать гетьмана, став російський генеральний консул у Ломбардо-Венеційському королівстві Василь Фрейганг.

У доповідній записці під назвою "Про слов'янство" 1844 року Фрейганг казав, що пам'ятник потрібно встановити у Переяславі і зобразити на ньому Хмельницького, який потоптав папську тіару, турецький бунчук та польського орла.

Таким чином фігура гетьмана мала стати уособленням імперської величі Росії.

Звісно, для цього були певні підстави. Так званий період Хмельниччини можна трактувати по-різному, але результатом його стало входження 1654 року українських земель до складу Московського царства, хоч і на умовах автономії.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Перші ідеї пам'ятника гетьману з'явилися у 1840-і роки

Найпершою була ідея встановити пам'ятник Хмельницькому у Переяславі.

Та все ж, мабуть, ідея визвольної боротьби, що пов'язувалася із іменем гетьмана, не імпонувала імперському дискурсові, тож швидкої відповіді Фрейганг не дістав.

Імператорові Олександру ІІ доповідали про необхідність встановлення такого пам'ятника у 1851 році, а через вісім років цю ідею знову повторив київський професор Володимир Максимович у листі до відомого російського історика Михайла Погодіна.

Ще через рік, 1860 року, дозвіл на встановлення монументу нарешті надійшов із Петербурга.

Комітет із улаштування пам'ятника Богданові Хмельницькому очолив Михайло Юзефович, голова київської археографічної комісії.

Він запросив стати автором скульптури Михайла Мікешина. У проекті Мікешина на вшанування тисячоліття Росії у Великому Новгороді, що незадовго перед тим отримав перший приз, частиною архітектурної композиції була як раз фігура Хмельницького.

Робота з підготовки просувалася повільно. Тільки 1869 року скульптор представив на розгляд імператора малюнок майбутнього пам'ятника, а ще через три роки відлив його в бронзі і привіз до Києва, надавши його до розгляду містян у Маріїнському парку.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Чи не найпершою була ідея встановити пам'ятник Хмельницькому у Переяславі

Проект справляв суперечливе враження.

Фігуру гетьмана було зображено із рукою, що високо тримає булаву і вказує нею на ворога, а під копитами коня поміщено тіла ієзуїта, накритого польським прапором, та єврея-орендаря, а зі скелі, на якій стоїть гетьман, падає тіло польського пана.

Під скелею фігуру гетьмана підтримують кобзар та фігури "великороса", "малороса", "білороса" та "червонороса". На скелі було написано: "Згине Польша, згине, а Русь буде панувати".

Попри поширені полонофобські та шовіністичні настрої серед імперських чиновників у той час, перша версія пам'ятника все ж видалася недоречною.

Відомий русофіл Микола Рігельман зазначав тоді, що хоч євреї та поляки і зневажені в імперії, вони все ще її частиною, тож ці фігури потрібно прибрати. Михайло Юзефович у листі до київського генерал-губернатора писав, що така композиція - це вже надмірність.

Дослухавшись до критики, скульптор Мікешин у 1874 році представив новий проект пам'ятника.

У ньому він прибрав фігури тіл і лишив одного поляка, що з поламаною шаблею падав під копита коня. Змінили також і напис - прибрали згадку про Польшу і відзначили прагнення до "царя восточного, православного".

Копирайт изображения Alex Bakharev/wikimedia
Image caption Другий, відредагований проект скульптора Мікешина

Остаточний варіант: до чого тут Емський указ і київське подвір'я?

Підготовка проектів пам'ятника збіглася у часі з посиленням антиукраїнської політики в Російській імперії.

Після Емського указу 1876 року, спрямованого на витіснення української мови, Мікешин іще раз переробив свій проект. Тепер гетьман не вказував рукою войовничо вгору, а спрямовував її в далечінь.

Олександрові ІІ здалося, що, поборовши Польшу, Хмельницький може закликати до боротьби проти Москви.

Замість булави новий проект тепер передбачав стяг із двоголовим орлом, а друга рука гетьмана була піднята для складання присяги російському цареві.

Місцева та столична влади відмовилися фінансувати побудову монумента.

Гроші для побудови збирали за підпискою (аналог сучасного краудфандингу). За однією з версій, громадяни настільки боялися в цей час висловити свою прихильність до постаті гетьмана-визволителя, що зібраних коштів вистачило тільки на головну кінну фігуру та переможеного поляка.

Вже готовий монумент ще раз показали Олександрові ІІ, і він наказав залишити тільки гетьмана на коні, а фігуру поляка знищити.

Готовий монумент перевезли до Києва у 1880 році, але ще майже вісім років вона зберігалася у подвір'ї однієї з адміністративних будівель.

Згодом відкриття пам'ятника вдалося включити до програми гучного святкування дев'ятсотліття хрещення Русі, і він нарешті побачив світ.

За проведеними розрахунками монумент було встановлено на постаменті з граніту, що залишився від побудови Ланцюгового мосту.

Постамент прикрашали три написи: в центрі - "Волим до царя восточного, православного", справа - "Богдану Хмельницкому - единая и неделимая Россия" та зліва - дати "1654-1888".

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Ось так виглядає пам'ятник сьогодні

Після розпаду імперії пам'ятник так і не потрапив до переліку монументів, які пропонувалися до знищення. Міністерство внутрішніх справ УНР запропонувало такий список щойно у 1917 році.

Знищити мали, наприклад, пам'ятники Миколі І та Олександрові ІІ, а метал використати для виготовлення гармат та грошей. На пам'ятникові Хмельницькому мали тільки змінити написи.

Через швидку і кількаразову зміну політичної влади це так і не встигли зробити, аж поки у травні 1919 року написи не збили за наказом більшовицького режиму.

У 1930-х пам'ятник планували перемістити ближче до Софійського собору, а то і зовсім знищити, адже він заважав перебудові верхнього міста за сталінським проектом.

На місці Михайлівського монастиря мали бути зведені дві значні адміністративні будівлі, а між ними встановлений 100-метровий пам'ятник Леніну.

Війна завадила повній реалізації цього проекту, і в спадок столиця дістала тільки один такий будинок у стилі сталінського ампіру, в ньому зараз розміщується Міністерство зовнішніх справ.

А пам'ятник Хмельницьому зберігся на своєму початковому місці і став одним із найвідоміших символів Києва.

Стежте за нами в Telegram. Ми надсилаємо туди головні новини і добірку найкращих статей.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему