Лесбійські фантазії Ольги Кобилянської

Копирайт изображения archives.gov.ua

Письменниця Ольга Кобилянська належить до покоління, яке вимагало нового місця для жінок, їхніх почуттів та фантазій, які досі вважалися забороненими і гріховними.

27 листопада минає 155 років з дня народження Ольги Кобилянської. Вона була культовою фігурою в українському модернізмі.

Якраз жінки з покоління Кобилянської стали вимагати більше, аніж досі їм належалося.

Вже не хотіли жертовно присвячувати життя лише родинним та хатнім клопотам, прагнули вийти в публічний простір. І безстрашно експериментували з моделями непатріархальної сім'ї, не боялися втілювати свої фантазії про кохання, яке вважалося тоді забороненим і гріховним.

Стосунки між жінками ставали складнішими й багатограннішими. І все це відбивалося у тогочасній літературі.

На рубежі століть світ, виглядало, захитався, вікторіанські цінності стрімко втрачали привабливість, патріархальна сім'я вже не видавалася одвічно незмінною. І вся ця сексуальна анархія враз змінила культурні пріоритети, вплинула на літературу та мистецтво.

Жінки тепер хотіли самі розповідати й писати про себе. Зокрема й про своє тіло, і про стосунки з чоловіками. Вони часто скандалізували публіку небезпечною й неймовірною, як здавалося, одвертістю. Українська патріархальна культура ці модерні тенденції послідовно відторгувала.

Бунтарка

Ольга Кобилянська починала писати німецькою. Адже на Буковині це часто була мова і спілкування, і освіти. Щоправда з освітою складалося погано.

Її братів батьки вважали за потрібне вчити в університетах. А доньці знання ніби й зайві для щастя, тож вчилася уривками і завжди нарікала на цю нерівність.

Юна Кобилянська навіть спробувала скористатися екстраваґантним шансом.

Від брата-студента дізналася про дивакуватого професора-філолога Вробля, старого парубка, котрий хотів одружитися з невибагливою панною, яка б не надто заважала його вченим заняттям.

Дівчина написала вченому листа з пропозицією стати йому бездоганною незрадливою дружиною за однієї умови: їй натомість буде дозволено без обмежень користуватися бібліотекою, читати й писати.

Листа вона зрештою відіслати побоялася. Але цей епізод ввела в одну зі своїх повістей.

Українську ідентичність вона обирає свідомо, самохіть. Але у творчості зостається послідовною європеїсткою, взірців шукає таки частіше у Берліні й Відні.

Копирайт изображения UKRINFORM

Навіть і чимало творів публікувала спершу німецькою у закордонних виданнях. Бо для патріотичної вітчизняної публіки її сюжети про стосунки інтелігентних жінок, а тим більш про жіночу сексуальність, видавалися чимось геть екзотичним та навіть небажаним і зайвим, як на народолюбну "селянську" літературу.

А ця авторка не боялася межової одвертості. Її героїні часто йдуть з незатишного рідного дому, аби стати "самим собі ціллю", здобути жадану незалежність.

Навіть у селянському світі Ольга Кобилянська знаходить жінок, здатних протистояти насильству, зокрема й сексуальному, і брати на себе відповідальність за власне життя.

"Некультурна" гуцулка Параска в однойменній новелі викликала захват насамперед у жінок-читачок. Героїня, котра здобула незалежність та повагу в патріархальному світі тому, що змогла вивищитися своєю фізичною силою і вмінням виконувати всі чоловічі роботи. Могла упокорити і норовливого коня, і нахабного залицяльника.

"Вишукана лесбійська фантазія"

Антології нашої прози ХХ століття охоче починають знаменитим у доробку Ольги Кобилянської "Меланхолійним вальсом". Вишукана лесбійська фантазія, історія про дівочу дружбу й ніжну приязнь, про те, що вони "залюблювалися" одна в одній, як у чоловіках.

За всім цим можна відреставрувати й автобіографічні контексти. Тим очевидніше, що Ольга Кобилянська була дуже одвертою у своїх щоденниках. А ще ж у дотелефонну еру люди писали безліч розлогих і детальних листів.

Про якісь особливі стосунки Ольги Кобилянської та Лесі Українки сьогодні знають навіть ті, хто й тексти їхні хіба в школі колись читав. Юрій Андрухович у знаменитому вірші про класиків як "паскудне товариство" припечатав "Леська і Олька лесбіянки", спародіювавши стиль не так літературознавчих, як газетних статей.

Ця історія дружби двох видатних сучасниць дуже цікава ще й для розуміння ширших культурних горизонтів епохи.

Якраз при початку ХХ століття заговорили про те, що в літературі, створеній переважно чоловіками, жіночий досвід відбитий доривчасто, однобічно й поверхово, що стосунки між жінками назагал зображені у романах, особливо вікторіанських, надто простолінійно й одноманітно.

Нюансування моделей жіночої дружби - важливий сюжет у прозі ХХ століття. І в реальному житті шукали моделей нової сім'ї, нових форм взаємин між статями, причому ці експерименти незрідка закінчувалися трагічно, бо якраз патріархальні уявлення про священність і незмінність шлюбу долалися, може, найтяжче.

Літературні сюжети намагалися втілити в реальному досвіді, а реальний досвід відбивався в письменстві.

Серед найбільш знаменитих лесбійських романів, що вплинули на появу мистецьких шедеврів, - стосунки двох англійських літераторок Вірджинії Вулф та Віти Секвіл-Вест. Якраз остання стала прототипом головної героїні/героя одного з кращих європейських модерністських романів "Орландо".

"Хтось біленький" і "хтось чорненький"

Копирайт изображения archives.gov.ua

Для рефлексій над цим досі мало завваженим літературою досвідом винаходили нову мову, нові способи й манери висловлювання.

Коли шукати тут українського контексту, то листування Лесі Українки та Ольги Кобилянської вражає, зокрема, і лінгвістичними експериментами.

Подруги виробили особливий стиль звертання в третій особі - "хтось біленький" і "хтось чорненький", "хтось" і "хтосічок".

У листах бачимо пов'язану, очевидно, з дуже сильним душевним зворушенням одвертість і розчуленість.

Завершальне "Хтось когось любить" знаходимо тут у різних варіаціях часто. Водночас подруги охоче обговорюють твори одна одної, підтримують у творчих кризах.

1901 року, по смерті нареченого Сергія Мержинського, Лариса Косач їде в гості саме до Ольги Кобилянської, аби знайти у неї розраду в момент страшної трагедії. Якраз у цей період листування стало особливо інтенсивним і одвертим.

Героїні Ольги Кобилянської здебільшого естетки, вони мріють про облаштування світу у згоді з власними уподобаннями. І принаймні почасти це покоління змогло втілити свої ідеали.

Роль патріархальної хранительки домашнього вогнища й ангела в домі відтоді таки стала архаїчною. А війна статей призвела до відрадних змін.

Стежте за нами в Telegram! Ми щодня надсилаємо добірку найкращих статей.

Також на цю тему

Новини на цю ж тему