За що більшовики розстрілювали митців після захоплення України

Ленін Копирайт изображения Print Collector / Getty
Image caption Картина: Ленін виступає у Смольному в жовтні 1917 року. За кілька місяців більшовики вперше візьмуть Київ

14 червня 1919 року неподалік свого будинку на затишній і зеленій вулиці Багговутівській загинув художник Олександр Мурашко.

Його вбивство було ще одним епізодом у масштабній більшовицькій терористичній акції проти українських державних і культурних діячів. Своїх ідеологічних опонентів переможці безжально й цілеспрямовано знищували.

Війна, розруха, руйнування, голод, епідемії спричинили на зламі десятих - двадцятих років минулого століття величезні втрати. Але не все можна пояснити цими трагічними обставинами: вочевидь було зорганізовано планомірне полювання на видатних особистостей, так чи так пов'язаних з розбудовою Української Народної Республіки.

Іноді безпосередні виконавці смертних вироків і не приховували своєї причетності до "чрезвичайки", а багато чого відкрилося із розсекреченням архівів та публікацією проскрибованих спогадів очевидців.

Зв'язки з УНР

Публікуючи в журналі "Книгар" усе нові й нові некрологи, Микола Зеров писав, що внаслідок нечуваних погромів кров сторінками заливає Україну.

Історик Сергій Білокінь оприлюднив цілий список імен письменників, малярів, композиторів, убитих впродовж 1918 - 1922 років. 30 липня 1918 в Полтаві загинув Іван Стешенко - літератор з кола київської Плеяди, близький приятель Лесі Українки, генеральний секретар освіти в уряді УНР.

Копирайт изображения Wikipedia
Image caption Олександр Мурашко

Він устиг втекти з Києва, де хвиля потужного червоного терору накрила найперш свідому національну інтелігенцію.

Нічний напад у Полтаві виглядав як кримінальний розбій. Однак коли 1941 арештували дружину Стешенка, Оксану Старицьку, слідчі зазначили у справі, що її чоловіка, ворога радянської влади, убито 1918 року таки "червоними військами".

8 липня 1919 чекісти розстріляли Володимира Науменка, одного з найчільніших діячів Старої Громади, видавця журналу "Киевская старина". Він до приїзду Михайла Грушевського кілька тижнів очолював Центральну Раду. За Науменка клопоталися найповажніші в місті люди, керівництво академії наук. Але радянська влада на їхні голоси уже не зважала.

Знищення митців

23 січня 1921 був убитий у батьківській хаті композитор Микола Леонтович, автор всесвітньовідомого "Щедрика". Подорожній, що напросився тоді переночувати, після розправи не приховував своєї причетності до червоних спецслужб.

22 березня 1922 загинув у власній квартирі талановитий художник, ілюстратор перших збірок Павла Тичини Лесь Лозовський.

Копирайт изображения УІНП
Image caption Військовий парад на Софійській площі в Києві з нагоди вступу Директорії. 19 грудня 1918 р.

Про розправу з Олександром Мурашком залишила свідчення його дружина. Цей художник вирізнявся навіть у яскравому сузір'ї модерністського, авангардного Києва початку ХХ століття.

1917-го разом із Георгієм Нарбутом, Федором Кричевським, Михайлом Бойчуком, Абрамом Маневичем, іншими видатними малярами він стає одним із фундаторів Української академії образотворчих мистецтв. Урочисте відкриття інституції святкувалося в приміщенні Центральної Ради.

Натоді Мурашко вже мав незаперечні професійні здобутки. Починав він в іконописній майстерні в Чернігові, наприкінці вісімдесятих працював над розписами Володимирського собору в Києві, спостерігаючи за роботою таких видатних майстрів, як Михайло Врубель та Віктор Васнецов.

Вчився в Петербурзі у майстерні Іллі Рєпіна, віддавши данину козацькій тематиці. Звання художника він і отримав за картину "Похорон кошового". Виборовши стипендію для стажування за кордоном, у Парижі захопився імпресіоністами. Паризький цикл "У кав'ярні" засвідчив зміну художньої манери, увагу до гри світла, до фіксації безпосередніх вражень.

Копирайт изображения Getty Images
Image caption Демонстрація на розі вулиці Хрещатик і Бібіковського бульвару в Києві. Березень 1917 р.

Його виставки привертали незмінну увагу, зажив слави неперевершеного портретиста. Картина "Карусель" 1909 року була нагороджена золотою медаллю на виставці в Мюнхені - так приходило і міжнародне визнання. Наступного року його персональні імпрези пройшли у Берліні та ще кількох німецьких містах.

1913-го Мурашко відкриває власну студію на 12 поверсі знаменитого "хмарочосу Гінзбурга" на Інститутській. Тоді це була найвища будівля в місті. До Мурашка навіть втікали з художнього училища. Дехто, як-от Анатоль Петрицький, вчилися паралельно в обох закладах.

Копирайт изображения NBU.GOV.UA

Петрицький, попри свої відмінні від Мурашкових авангардистські орієнтації й уподобання, з вдячністю згадував студію на Інститутській. Там, окрім фахових дисциплін, читалися й лекції з історії, філософії.

У революційні роки Олександра Мурашка, як і ціле його покоління, наснажує енергія культуротворення. Все починалося заново, все здавалося досяжним.

Попри бої, руїни, нестерпно тяжкий побут, поставали українські інституції, з'являлися численні творчі угруповання, спілки, публікувалися радикальні маніфести й відозви, кипіли запеклі суперечки й дискусії про шляхи розвитку революційного мистецтва.

Розстріл Мурашка

Мурашко дуже багато працює як педагог і організатор мистецького процесу, хоча й сподівається, як тільки дозволять обставини, повернутися до творчої роботи. Цим мріям не судилося збутися.

Чекісти прийшли до Мурашка додому якраз на Трійцю, гарного літнього ранку. Такі ефекти вони любили: незрідка забирали в свята чи дні народження.

Так досягався додатковий психологічний тиск, та, очевидно, й задоволення від приниження жертви переживалося катами сильніше. Художникові інкримінували невнесення контрибуції.

Дружина кинулася добувати свідоцтво "з місця служби", інакше-бо популярний більшовицький лозунг "хто не працює, той не їсть" санкціонував смертний вирок.

Документ виписали швидко, жінка ще встигла на вокзалі передати його Олександру Олександровичу. В'язнів повезли в Дарницю на примусові роботи. Додому господар повернувся, але над ним уже тяжів неухильний присуд.

Копирайт изображения UNIAN
Image caption Через 100 років після загибелі Олександра Мурашка активісти використовують його образ, щоб врятувати будинок, де жив художник

У ніч на 14 червня подружжя Мурашків перестріли невідомі неподалік будинку. Зрозумівши, що його ведуть на розстріл, Олександр Олександрович кинувся бігти в пошуках якогось укриття, але куля наздогнала втікача.

Маргарита Мурашко написала спогади про чоловіка, присвятивши їх своїй доньці. Авторка загубилася у трагічних перипетіях розстрільних тридцятих років.

Проте її рукопис дивом зберігся у всіх тарапатах ХХ століття в родині знаних київських меценатів Прахових (Микола Прахов до того ж був одружений з рідною сестрою Маргарити Августівни.) Написане все ж лишається для нащадків. Але здебільш тільки тоді, коли є люди, що хочуть зберегти дорогу пам'ять.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Новини на цю ж тему