Блог із Луганська: як прославляють себе "господарі" міста в камені та металі

Монумент сепаратистам Копирайт изображения Яна Вікторова
Image caption Представники "ЛНР" намагаються встановити якомога більше монументів самим собі

Кожна історична епоха залишає після себе не лише відомості про черговий історичний період, який минув, а й конкретні матеріальні надбання на зразок пам'ятників. Часи "республіки" - не виняток.

На згадку залишаться не лише зруйновані війною школи та будинки, а й цілком художні наслідки - пам'ятники цій війні, втілені у камені та металі.

Мандруючи вулицями "столиці ЛНР", ми не зможемо їх не помітити, адже за п'ять років війни ними прикрашено усі центральні вулиці міста.

Першим визначним у новій "ері" став пам'ятник навпроти приміщення "Міністерства державної безпеки" (колишня будівля СБУ) у самісінькому центрі міста.

Його відкрили 12 травня 2016 року. Людей зібрали на урочистий мітинг тисячі - це були представники бюджетної галузі: вчителі, медичні робітники, робітники закладів культури.

Перед урочистим відкриттям була інсталяція - артисти місцевих театрів виконали композицію в образах, втілених з каменя. Тобто чоловіки різного віку захистили молоду беззахисну жінку з немовлям на руках. І для цього пліч-о-пліч стали старі, молоді та професійні "захисники", взявши до рук зброю.

Копирайт изображения Яна Вікторова

Відкриття було настільки повномасштабним, що багато людей просто не побачили нічого через натовп. На святі було багато "військових", для яких це відкриття було дійсно святковим - їхні образи зібрали та втілили у камені.

День був холодним, але люди не поспішали розходитися - багато фотографувалися. Це була гарна нагода побачитися з друзями та провести час в ейфорії свята. Всім роздавати повітряні кульки від руху "Мир Луганщині", а бюджетники не приховували, що це - чергове свято, коли "ні в полі, ні дома", бо всіх примушували виходити на мітинги з 1 по 12 травня.

Цікавим було й те, що поруч із кам'яними фігурами розбили клумби та утворили фонтани, які більшу частину року не працюють. Їх вмикають показово перед якимись святами. Місце це не стало улюбленими ані для молодят, ані для відпочивальників, може, ще й тому, що ще 50 років тому тут був міський цвинтар, а ця частина міста ще не була центром.

Сам пам'ятник - символ мужності та героїзму "військових" підривали тричі. Попри те, що прямісінько навпроти цілодобово працює найсекретніший об'єкт "республіки", який знає про усіх все, збираючи відомості на кожного. І ніхто не побачив та почув нічого підозрілого, коли хтось тричі закладав вибухівку біля пам'ятника в центрі міста.

Жодного разу ніхто не постраждав, хоча поруч - великий дитячий майданчик. І сам пам'ятник було ушкоджено не дуже - це був скоріше виклик системі, аніж спроба зруйнувати кам'яну брилу. Всі три рази пам'ятник швидко відновлювали, а у новинах давали інформацію про українських диверсантів, на слід яких ніхто не може й досі вийти.

Копирайт изображения Яна Вікторова
Image caption Пам'ятник "російським добровольцям" був пошкоджений гучним вибухом

Решта пам'ятників - доволі схожі.

Це пам'ятник російським добровольцям, знову ж доволі символічно розташований поруч із дитячим майданчиком навпроти центрального офісу місцевої поліції у центрі міста, та пам'ятник десантникам поруч з українським театром на вулиці Оборонній. Цей пам'ятник був пошкоджений гучним вибухом і знову "терористів" не знайшли.

Новітня історія охопила усі центральні вулиці "столиці", і звідки б не рушила людина, вона побачить хоча б один пам'ятник за час своєї прогулянки містом.

Естакада як символ

Для мене чомусь вражаючою була гігантська червона зірка на естакаді, яку підсвічують уночі зсередини. Її встановила заборонена в Україні російська організація "Нічні вовки", адже саме це місце - своєрідний порт міста.

Будували естакаду наприкінці 90-х для розв'язки транспортного руху в напряму залізничного вокзалу. Тобто дістатися до вокзалу можна було різними шляхами, в тому числі по естакаді. На ній влаштовували гуляння, ярмарки, виставки квітів, навіть дискотеку - до того моменту, поки когось не розчавили у натовпі, бо сходи не були розраховані на таку кількість людей.

Копирайт изображения Яна Вікторова
Image caption Велика червона зірка - символ минулого та порожнечі

З вокзалу починається "республіка", а естакада - її найвища точка. Але через війну рух поїздів було припинено. Зараз ця частина міста - найспокійніша, бо там немає руху поїздів, машин та автобусів.

Лише кілька електричок у межах "республіки" на день, а вокзал тепер більше схожий на привид з минулого. Людей там не буває взагалі ніколи, бо офіси та заводи поруч не працюють, а житлових будинків біля вокзалу немає.

І ця велика червона зірка - символ минулого, символ порожнечі та символ "смаку" тих, хто її встановлював, адже відомо, що дії "Нічних вовків" мають підкреслено збільшений та гротескний характер. До речі, зірку вночі вже не запалюють - кажуть, немає для кого.

Копирайт изображения Яна Вікторова

Моя подруга луганчанка, яка мешкає тривалий час у Києві, саме спорудження цієї зірки назвала тією точкою неповернення, після якої вона вже ніколи не житиме в Луганську. А я, побачивши її вперше, просто злякалася, не сподіваючись побачити настільки великий об'єкт в тому місці.

Окрім таких визначних утворень, є безліч невеличких: пам'ятні знаки героїзму місцевого "казацтва" та загубленим душам вбитих війною дітей.

Частина нових пам'ятників жахає, інша частина викликає подив - що це? Хоча головна ідея зрозуміла - увіковічення пам'яті цій епосі, згадка про життя та смерть, про тих, хто живе та тих, хто міг жити.

Хочете отримувати найважливіші статті в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram!

Новини на цю ж тему