"Додому в Імперію!" Як нацисти вивезли десятки тисяч німців з України

Волинські німці з Волині їдуть возами до Німеччни. Фото. Лютий 1940 року Копирайт изображения www.onb.ac.at/Австрійська національна бібліотека.
Image caption Волинські німці з Волині їдуть возами до Німеччни. Лютий 1940 року

80 років тому - взимку 1940 року - уряд Німеччини переселив німецьких колоністів із Волині, Галичини та району річки Нарва на захід Польщі. В обмін на обжиті власні господарства їм пообіцяли помешкання польських селян.

Це було найчисельніше переселення фольксдойче до початку радянсько-німецької війни.

Тієї сніжної зими, коли температура подекуди сягала 40 градусів морозу, волинські та галицькі німці залишили власне майно, по два дні проводили у холодних потягах, ночували на возах просто неба, тижнями тиснулися у карантинних таборах.

Вони повірили нацистам, що закликали їх повернутися на батьківщину.

Волинські німці перетворювали болота на родючі землі

Німецькі аграрії, що страждали від перенаселення на батьківщині, масово мігрували до Російської імперії ще у XVIII-XIX століттях. Царський уряд тимчасово надавав їм землю у безкоштовне користування, звільняв від податків.

Колоністи, що мандрували на південний схід України, лишилися на Волині.

"Чим далі ми їхали, тим привабливішими ставали краєвиди, які нагадували нам північну Німеччину", - ділився спогадами Ернест Анрдт.

Німці оселялися на болотистих землях Полісся з порубами, чагарниками. Фермери копали рівчаки, меліоративні канали і через три-чотири роки перетворювали ліси та болота на родючі землі.

"Внаслідок кропіткої праці німецьких колоністів 800 тис. десятин (874 тисяч гектарів. - Ред.) землі були переведені з категорії безперспективних у категорію високоефективних земельних ресурсів", - підрахував провідник дворянства на Волині Сергій Уваров.

На той час за розмірами сплати податків губернія посіла одне з перших місць в імперії.

Волинські німці також успішно займалися тваринництвом - наприкінці XIX століття край лідирував у Росії за кількістю великої рогатої худоби на сто сільських жителів, ба більше - у міжнародному масштабі поступався лише Данії та США.

"Heim ins Reich!" - "Додому в Імперію!"

Через кілька днів після окупації вермахтом Польщі Гітлер виступив з промовою у Рейхстагу: між європейськими народами мають бути точні та чіткі кордони, заради чого Німеччині потрібно переселити на нові місця сотні тисяч "фольксдойче" - так називали людей, які не були громадянами Рейху, але німцями за походженням.

Копирайт изображения З книги Ніколауса Арндта - "Німці на Волині"
Image caption Маршрути переселень, січень 1940 року

Вже наступного дня нацисти створили Рейхскомісаріат з питань укріплення німецької народності, який очолив Генріх Гіммлер.

Його завданням було якнайшвидше організувати масові репатріації - повернення додому всіх етнічних німців, що проживали за кордоном Рейху. Почалася компанія під гаслом "Heim ins Reich!" - "Додому в Імперію!".

Подалі від СРСР: жінки лишали чоловіків

Перш за все, нацистів цікавили німці, що проживали у радянській зоні впливу, визначеної пактом Молотова-Ріббентропа.

У жовтні 1939 року почала працювати змішана німецько-радянська комісія з питань евакуації, а 16 листопада країни підписали міжурядовий договір про переселення німців з території, що "відійшла у зону державних інтересів СРСР" і навпаки - українців та білорусів з "колишньої Польщі".

Документ визначав умови репатріації. Зокрема, його третя стаття забороняла главі сім'ї, що їхала потягом, брати з собою багаж вагою понад 50 кг, а тим, хто переїжджав гужовим транспортом - більше майна, що поміщалося на один віз.

Заборонялося брати цінності із золота, срібла, платини вагою понад 500 грамів на одну особу, друковані видання та фото (за виключенням особистих), - передає зміст документу дослідник Михайло Костюк.

Нацисти особливо не агітували - німецькі селяни знали про репресії радянської влади, тому охоче зголошувалися на переїзд. Багато жінок залишали чоловіків-поляків та їхали наодинці.

"Пішли так, наче у кіно"

Заяви з документами, що підтверджували національність, німці подавали на розгляд комісій службовців із Рейху. Долю переселенців вирішували євангельські пастори, зокрема, вони видавали свідоцтва про шлюб або про народження.

Пастор із тодішнього містечка Тучин (нині село Гощанського району Рівненської області) склав близько восьми тисяч таких документів. Інколи для підтвердження національності було достатньо німецького імені.

Копирайт изображения Олексій Бухало
Image caption Надія Косміаді разом із сім'єю виїхала із Рівного у 1940 році

Списки кандидатів на переселення завіряв представник радянської влади.

Комісії також визначали якість доріг, складали графіки переїзду, спільно із радянськими уповноваженими оцінювали залишене майно, щоб потім провести глобальний взаємозалік між країнами.

"Вони записали все - від рюмки до рушника, - пригадує рівнянка Надія Косміаді. - З речей ми взяли на один раз одягнутися, обручку, закрили будинок на ключ і пішли так, наче у кіно".

Мандри, що стали сюжетом нацистського бестселера

Потягами перевозили літніх, хворих, жінок, дітей та містян. Німці по кілька годин чекали на морозі, їхали у холодних вагонах. Тому серед дітей траплялися смертельні випадки. У потязі Надії Косміаді померло семеро немовлят.

Чоловіки разом з пожитками їхали возами. Їхні обози розтягувалися на десять і більше кілометрів. Підводи грузли у снігу, ламалися, візничі ночували просто неба. Ці переїзди подекуди тривали дев'ять днів.

На прохання Генріха Гіммлера одну з таких колон супроводжував художник Отто Енгельгард-Кифхойзер. Член Націонал-соціалістичної робітничої партії зробив чисельні ескізи та малюнки, які того ж року опублікував в ілюстрованій "Книзі Великого шляху".

Видання досягнуло накладу у 45 тисяч екземплярів і стало бестселером протягом одного року.

Як розважалися "культурно відсталі співвітчизники"

Польське місто Лодзь було головним приймальним пунктом. Сюди кілька разів приїжджав Генріх Гіммлер і особисто спостерігав за розвантаженням потягів та вітав прибулих.

Спочатку переселенці проживали у тимчасових, так званих "карантинних" таборах.

Над їхнім входом висіли банери з надписами "Вітання з великої Німеччини!".

"Ми проживали на закритій території колишньої гімназії. На другому поверсі будівлі мешкали чоловіки, на третьому - жінки з дітьми, а також хворі. Харчувалися окремо в приміщенні спортзалу. По вечорах там проводили "співанки". Ми чекали, чекали, чекали…", - пригадує Надія Косміаді.

Щоб переселенці не нудилися, працювали бібліотеки, молитовні кімнати, школи. У таборах представниці жіночих нацистських організацій читали лекції, контролювали життя приїжджих німців у таборах, а пізніше - у громадах. Нацисток налаштували поблажливо ставитися до "культурно відсталих співвітчизників".

Як відбувалося поселення?

Після карантину справи переселенців розглядали комісії замасковані під центри здоров'я. Вони оцінювали генетичну та расову "чистоту" і розподіляли їх на чотири категорії.

Фольксдойче першої, другої і третьої категорій відправляли у новостворені гау (округи) Ватерланд, Данциг - Західна Прусія та Східна Прусія. Їх утворили на території анексованої Польщі.

Інших - "расово не дуже хороших, але ефективних та працьовитих фермерів" - відправляли до Рейху без перспективи отримати власне господарство.

Копирайт изображения З книги Ніколауса Арндта - "Німці на Волині"
Image caption Поселенці у "Ватергау", 1940 рік

Місцева поліція отримувала наказ про виселення поляків за 48 годин до прибуття німецьких переселенців. Нацисти прагнули, щоб сільські роботи не зупинялися - птиця та худоба не голодувала.

Аби не травмувати нових господарів, суворо заборонялося, щоб переселенці стали свідками примусових виселень або контактували з поляками.

Будинки нашвидкуруч прибирали, вилучали релігійні предмети та при можливості прикрашали кімнати. Для фольксдойче в урочистій формі представляли двір, конюшню, інвентар, ділянку поля і переконували - поляки добровільно залишили свої господарства та переїхали в інше місце.

Однак багато деталей свідчили про насильницьку евакуацію. Німецькі фермери часто ставали жертвами нападів польських партизанів, тому поверталися до таборів, звідки їх відправляли на нові локації.

І все ж улітку 1940 року більшість фермерів розселили, у координаційних центрах лишалися ремісники, торговці, люди з робітничими професіями.

Німецькі селяни, що колись успішно обживалися на волинських болотах, почували дискомфорт, розпоряджаючися чужим майном. Вони залишили рідний дім, але навряд чи потрапили до батьківщини, яку колись залишили їхні предки.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Також на цю тему

Новини на цю ж тему