"Від відчаю до гніву. Що я побачила в Нових Санжарах"

Нові Санжари Копирайт изображения MAKSYM MYKHAILYK/Getty
Image caption Місцева мешканка розмовляє з поліцією під час протесту

Напередодні ми працювали у Нових Санжарах.

Впродовж останніх двох років мені як журналісту довелося об'їхати всю країну: від найбільш віддалених сіл Одещини, куди навіть дороги досі не провели, - до Ічні, що була у вогні від шалених вибухів військового складу.

Здавалося, що вже нічого в цій країні не може мене вразити, здивувати чи навіть шокувати.

Нові Санжари таки вразили й шокували. Їм це вдалося.

Копирайт изображения Reuters

Але насправді дикий протест цих людей - це спроба каналізувати, виплеснути назовні свій відчай та зневіру. Донести й привернути увагу до них, хоч і невміло.

Це такий собі коронавірусний "брекзит" по-санжарськи. Люди побачили потужну нагоду перетворити свій хронічний тихий відчай на дикий гнів і ненависть.

Ось фрагменти діалогів із виру новосанжарського бунту, які не мають шансів потрапити в короткі телесюжети про гнів, невігластво і ненависть у Нових Санжарах.

"Як викликати швидку - то не приїде, як викликати поліцейських - то просять 200 грн за виклик. А це, дивіться, скільки їх понаїхало одразу!"

"Це ж якщо захворію, то страшно з моєю пенсією!"

"Аваков пресконференції дає - хай вийде краще сюди до людей!"

Копирайт изображения Reuters
Image caption Прем'єр Гончарук, разом з міністрами Аваковим та Скалецькою вийшли на брифінг, коли ситуація з протестами загострилася

"Знайомі живуть поруч із санаторієм, то взяли своє дитя й поїхали геть".

"Вони (влада. - Ред.) кажуть, що сток каналізації із санаторію буде окремий. Та ми знаємо, куди воно все потече, можемо показати".

"Тепер у цей санаторій ніхто не поїде. Кришка йому".

Про що це все? Люди звикли виживати й нікому не довіряти.

Image caption Жанна Безп'ятчук висвітлювала для ВВС події в Нових Санжарах

Вони розуміють, що ані міністри Аваков та Скалецька, ані президент Зеленський, так само як і жоден обласний начальник, не знають кожен вхід і вихід з місцевого санаторію, яке там скло у вікнах і яка відстань між спальним корпусом та їдальнею.

А місцеві все знають: хто, де, як, що саме крав, працюючи в тому санаторії. І на чому там зекономили за чужий рахунок. І з якого боку там паркану немає.

І це знання для них - переконливіше й надійніше за всі брифінги всіх міністрів разом узяті, за всі пояснення журналістів про коронавірус.

Там, де немає довіри, панують страх і паніка. Сила соціального страху й паніки в тому, що вони дуже швидко підсилюються й наростають, коли накладаються один на одного сотні персональних страхів.

Це все, справді, видавалося бездонним розчаруванням, ганьбою без кінця та краю.

Копирайт изображения Reuters

У цій історії на передовій знову опинився голова МВС Аваков: ішлося по санаторій саме його відомства.

Його нацгвардійці ювелірно й легко відтіснили кілька сотень місцевих жінок, які здебільшого казали, що бояться за дітей, та чоловіків, які часто-густо були на добрячому підпитку.

Можливо, в МВС не знайшлося підходящого санаторію далеко за межами населеного пункту. Але, можливо, помилкою було привезти евакуйованих людей у заклад, розташований у межах міста?

Судячи з того, як пан міністр назвав місцевих протестувальників "скотом", помилок визнавати ніхто не збирається. До певної міри, ця ганьба стала наслідком невміння прорахувати наслідки й нерозуміння психології власного народу владою.

У Володимира Зеленського була унікальна нагода подивитися в очі представникам вагомої частини своїх виборців.

Тут на виборах його підтримали 85% людей. Довіру цих людей він втратив моментально.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Новини на цю ж тему