Блог про поїздку Донецьк-Київ: моя нова корисна навичка

Блокпост ДНР Копирайт изображения AFP
Image caption По дорозі з Донецька до Києва потрібно проїхати не менше шести блокпостів

Цей блог пишу з автобуса Донецьк-Київ. Так вже сталося, що потрібно їхати в столицю у термінових справах.

Скажу відразу - подорожі в інші міста України з окупованих територій і раніше були справою досить неприємною і небезпечною. Як правило, при виїзді з міста потрібно проїхати близько трьох блокпостів сепаратистів і приблизно три-чотири українських. При цьому на певному проміжку дороги - це близько години їзди - є реальний ризик опинитися під обстрілом. Однак тепер, завдяки введенню абсолютно непродуманої і відверто марної системи перепусток, виїзд з окупованих міст перетворюється на справжнє пекло. І навіть за наявності перепустки ймовірність того, що ви поїдете за межі "мордора", не гарантується.

Раніше я згадувала про процедуру отримання перепусток. А тепер буду наводити приклади. Мої знайомі для отримання перепустки вирушили на своєму авто до потрібного блокпоста, і після приїзду виявилося, що там вже зібралася величезна черга подібних охочих, і їхній номер в цій черзі триста-якийсь... І все б нічого, але тільки натовп цивільних під блокпостом не в'яжеться у мене з безпекою і мінімізацією ризиків.

Далі, постоявши годинку (а годинка в очікуванні приземлення чергового снаряда тягнеться ну дуже довго) вони вирушили в горезвісну Великоновоселівку, де їхнім номером у черзі став чотириста-якийсь. Факт подачі документів дивом стався ще через кілька годин, і був озвучений наступний час обробки запиту - від 10 до 15 днів. Але що таке 15 днів в умовах нескінченності! Абсолютні дрібниці. Особливо, якщо потрібно виїхати терміново.

Якщо хтось перебуває в ілюзії, що пункт прийому документів на блокпості являє собою хоч якийсь обладнаний простір, поспішаю вас розчарувати. Це - шматок голої траси між двома полями, з яких стирчать зігнуті в баранячий ріг опори ЛЕП, біля яких лежать дроти. В результаті численних влучень ці величезні металеві конструкції своїм виглядом нагадують варені макаронини, що валяються там і тут на відстані кількох кілометрів. У разі потрапляння снаряду в чергу охочих покинути Донецьк ми автоматично отримуємо сто-двісті поранених і вбитих та черговий день жалоби і скорботи в Україні.

Але як це завжди буває - попит породжує пропозицію, і ось на автостанції вже чергують певні товариші, які за винагороду відвезуть ваші документи в пункт прийому. Адже ані для кого не секрет, що пенсіонерів колективно возять у "пенсійні тури" за певний відсоток від їхньої пенсії. Таким чином, в Донецьку утворився цілий ряд нових професій.

Пишу я з автобуса, який мав прибути до Києва чотири години тому, але... бадьоро виїхавши з Донецька учора ввечері і доїхавши до останнього блокпоста ДНР, наш автобус так само бадьоро повернувся назад. Просто під час огляду навколо раптом стали рватися снаряди. При цьому я виявила у себе нещодавно здобуту навичку (втім, як і решта пасажирів) - висовуватися в прохід салону і пригинатися нижче рівня скла. Навичка дуже корисна на тлі останніх подій у Волновасі та Донецьку. А головне - з'являється стрімко.

Виїзд довелося відкласти до наступного ранку через настання сутінків. Чесно кажучи, стояти в автобусі на блокпості, що обстрілюється, нереально страшно. Просто дуже страшно.

У мене перепустки немає. Не стала оформляти через підвищений ризик. Замість цього пропоную тому, хто цю систему придумав, випробувати її на собі. Половина пасажирів в автобусі теж їде без перепусток. На українському блокпості нам сказали, що повернутися в Донецьк ми без них вже не зможемо. На питання "А що робити?" нам була дана відповідь "Приїжджайте на найближчий до Донецька блокпост або в Великоновоселівку, здавайте свої документи, повертайтеся назад і через десять днів можете забирати свою перепустку" ("назад" - це Київ, що розташований в 11 годинах їзди).

Але я не звинувачую українських військових - у них наказ. Зате тепер кожного разу, коли наші дорогі міністри, політики і президент вимовляють з телевізора "Це все - громадяни України", мої очі зволожуються сльозами розчулення. Це все дуже зворушливо...

Новини на цю ж тему