Блог кореспондента BBC: як під час Майдану монастир став лікарнею

ВВС Україна публікує матеріали про те, як розгорталися "Євромайдани" у різних містах України. Спогадами про події, які сталися ввечері 18 лютого у Києві, ділиться кореспондент ВВС Україна Роман Лебедь:

Image caption Михайлівський Золотоверхий собор став останнім прихистком для багатьох учасників протистояння

"Там у нього ззаду треба зашити..." - кажуть лікарям люди, які щойно привели під руки чоловіка середнього віку.

"Ззаду" у нього справді щось не гаразд - криваві сліди тягнуться вздовж усього подвір'я Михайлівського собору, який вночі проти 19 лютого перетворилася на польовий госпіталь.

Бійня в урядовому кварталі, клуби чорного диму на Майдані, пожежа у Будинку профспілок і, врешті, операційні кімнати під дахом монастиря - надто багато подій, аби ту довгу добу можна було забути.

Пожежа

Того дня пішов спостерігати за тим, як розгортаються події на Майдані. На пагорбах над Майданом збиралося дедалі більше силовиків зі щитами. У повітрі клубочився чорний дим. Пахло недобрим.

Надворі стемніло, і стіна полум'я розділяла сторони протистояння прямо по Хрещатику.

Image caption Пожежа на Майдані назрівала ще засвітла

Згодом протестувальників відтісняли все далі, і палати почав Будинок профспілок, де доти, зокрема, надавали допомогу пораненим.

На момент, коли пожежу на останніх поверхах було вже неможливо не помітити, під будівлею було не менш гаряче - волонтери і медики виводили надвір постраждалих і виносили ящики з медикаментами.

Ваш пристрій не підтримує відтворення мультимедійних файлів

Один із найсильніших спогадів про той вечір - чоловік, якому зашивали ногу прямо на білих мішках посеред дороги. Він сидів і голосною сміявся. Напевно, від шоку.

Полум'я охоплювало дедалі більше поверхів. Там залишалися люди. Приїхали пожежники, які одразу кинулися знімати тих, хто був біля вікон. Дехто зістрибував сам. Після кожного врятованого життя лунали гучні оплески. Пожежники, які працюють на службі у держави, стали того вечора героями.

"Це бойові, ховайтеся!"

Люди внизу швидко зорганізувалися і почали переносити ліки та поранених до Михайлівського собору, який стояв на пагорбі приблизно за півкілометра від Майдану.

На Михайлівській площі було неспокійно - кілька десятків людей стояли вздовж дороги і вглядалися у далечінь. Придивившись, я побачив групу незрозумілих молодиків під стінами управління міліції на вулиці Велика Житомирська.

"То тітушки, - сказав юнак поруч мене. - Їм видали зброю".

Наче на підтвердження цих слів невдовзі щось почало свистіти і рикошетити від бруківки на церковній площі.

Image caption Багато поранених на Майдані зустрічалися ще вдень - наслідки бійні в урядовому кварталі

"Це бойові, ховайтеся!", - вигукнув чоловік у камуфляжній формі.

На зігнених колінах ми швидко кинулися до пам'ятника на площі. Я притулився до постаменту, на якому стояла кам'яна фігура княгині Ольги. Побувши там кілька хвилин, почав обережно задкувати до брами монастиря.

Приблизно у той час, або трохи згодом, на Великій Житомирській вбили мого колегу - кореспондента газети "Вести" В'ячеслава Веремія. Але про це я взнав вже потім.

Хірургія і терапія

На подвір'ї Михайлівського стало дуже людно. Складалося враження, що у Києві з'являється нова "лікарня".

За лічені години - без узгоджень та бюджетних планів.

На ходу з'явилися два "корпуси" і "кілька відділень". Приміром, у лівому крилі собору - "відділення терапії", у центральній частині - "первинний огляд хворих", вглиб - до вівтаря - імпровізовані "палати".

Усім тим процесом керували лікарі, чимало з яких після чергувань на роботі приходили до місця протестів.

Найбільше метушні було біля Трапезної церкви Івана Богослова, де облаштували "хірургію". Із їдальні, що поруч, принесли столи - вони стали операційними.

Працювали п'ять хірургічних бригад. Дещо складніше було з травматологами. Тих, хто не мав вищої медичної освіти, попросили знайти собі інше заняття.

"Хто вміє ставити крапельницю? О, спирт, нам дуже потрібен", - жінка у медичному халаті допомагала волонтерам правильно розставити принесені ліки.

"У вас тільки голова, чи ще щось?", - медики приймали нових і нових поранених.

На площі перед монастирем - криваві сліди. Під стінами - закривавлені ноші. Під храмом - черга охочих забрати пацієнтів до себе додому, когось кудись завезти, щось принести.

"Я можу сам собі крапельницю потримати, краще ноги мені накрийте", - казав юнак, якому вже знайшли місце у лікарні.

Image caption Спершу поранених клали де доведеться, а потім лікарі організували у монастирі щось на зразок "справжньої лікарні"

Хтось телефоном домовлявся із офтальмологією - аби прийняли хворого з пораненим оком. Один з лікарів обіцяв священику, що померлих забиратиме швидка.

Перший не забарився - до "хірургії" принесли чоловіка із закритим обличчям. Він був ще живим, коли попросили скласти руки, щоб пронести його крізь двері.

Чоловік слухняно відреагував. Можливо, то були останні його рухи - за мить руки вже непритомно звисали.

Одна з медиків почала плакати. Недовго - вже принесли нового пораненого.

Ні він, ні медики, ні волонтери, ні я ще не знали, що найгірше доведеться пережити всього за день.

Новини на цю ж тему