Блог про життя у Донецьку: "гірше, ніж в 90-ті"

Вивіска в Донецьку
Image caption Такі вивіски можна побачити на деяких кафе Донецька

Донецьк переходить у фазу "стало ще гірше, ніж в 90-ті". І зв'язок з цими часами спостерігається очевидний.

Наприклад, деякі ресторани перетворилися на справжні "малини": біля входу постійно стирчать люди в камуфляжі і зі зброєю.

Камуфляж - це окрема тема. Тепер це - новий тренд, "фешн по-донецьки", так би мовити. Мало того, що більшість чоловіків у місті, які так чи інакше пов'язані з "ДНР", одягають його із приводу і без. Вони можуть з'явитися у цьому "вбранні" де завгодно: в театрі, кінотеатрі, на прогулянці із песиком, можуть сходити у кіоск по цигарки або з дружиною на базар ... Але ще з'явилися окремі жертви моди, котрі використовують елементи уніформи, щоб домогтися бажаного ефекту або стилю а-ля "Лара Крофт" або "Солдат Джейн".

З'явилися комісійні магазини, в які дуже зручно здавати крадену техніку або речі, наприклад. Про мародерство і крадіжки, думаю, писати не варто.

Крім того, з'явилися спеціальні приватні магазини, в яких можна розплатитися пластиковою картою, але для цього потрібно взяти товарів на певну суму і пройти до спеціальної кімнатки, де знаходиться здоровань з автоматом і пані з комп'ютером - вона люб'язно здійснить переказ грошей з вашої картки на рахунок оплати товару. Щоправда, в цьому випадку вона отримає всі карткові реквізити, і однієї чудової миті ви можете не знайти грошей на своєму рахунку. І претензії висувати буде нікому, тому що головним аргументом наразі є "дах".

"Дах", до речі, теж не завжди рятує. Знайомий розповів, що його фірма закривається, по-перше, тому що фінансово "не тягне" сплачувати податки як у місцеву скарбницю, так і в скарбницю України. А по-друге, тому що починається елементарний тиск - потрібно "домовлятися з хлопцями".

При цьому, навіть якщо є певні домовленості, не виключено, що не прийдуть інші, що, своєю чергою, не відкидає приходу третіх "зацікавлених у бізнесі осіб". І так до нескінченності. А все тому, що ніхто нікому не підпорядкований: у всіх є якась зброя і всі роблять, що хочуть. Отже, бізнес або остаточно вимре, або трансформується у щось надживуче і підпільне.

А якщо бізнесмен все ж вирішив плюнути на все й перевезти бізнес в міста України чи Росії, на нього чекає сюрприз - вивезти він може лише себе, але ніяк не обладнання та техніку. Вони стають надбанням "молодої республіки". І це стосується навіть офісної оргтехніки.

Цього тижня я стала свідком героїчного вчинку. Йдучи центром міста, побачила, як "захисники" намагаються витягти з припаркованого авто якусь людину, штрикаючи в нього автоматами. Як виявилося, людина - інвалід, а на його машині, на жаль, була маленька наліпочка із тризубом. "Ревнителі руських цінностей" цю наліпку розгледіли, почали обзивати водія "укропським фашистом" і викрикувати різні образи. Поки один намагався змусити вийти інваліда з машини, інший ножем зіскрібав наліпку.

Я не знаю, чим би все це скінчилося, але втрутився перехожий хлопець - захистив водія. На що "оборонці" заявили: "Ми тут тебе приїхали захищати від фашистів, а ти ..."і далі нецензурна лексика. І тут хлопець видає: "А я вас сюди запрошував? Вас сюди взагалі ніхто не кликав!" Усі завмерли ... Якимось дивом ніхто нікого не побив і не пристрелив. Всі обмежилися вербальними погрозами і взаємними образами. Можна сказати, happy end.