Блог з Донецька: "не місто, а машина часу"

Донецьк Копирайт изображения AFP

"Святе місце порожнім не буває" - є таке відоме прислів'я, значення якого є наочним у нинішньому Донецьку. Незважаючи на економічну блокаду і поступове зникнення українських товарів з прилавків магазинів, загнати місто в товарну залежність (від України. - Ред.) не виходить, тому що підприємці стали налагоджувати торговельні відносини з російськими постачальниками.

Прилавки великих супермаркетів, таких як "Караван", "Брусничка", "Обжора" зарясніли продуктами з позначкою "Зроблено в Росії". Оскільки якісні і дорогі товари з Росії сюди завозити недоцільно (у місцевого населення на них просто не вистачить грошей) - сюди везуть те, що подешевше.

Пройшли перші виплати пенсій у рублях. За заявами очевидців, черги на отримання шикувались кілометрові. У касах супермаркетів вже оголошують "На касі номер три ви можете розрахуватись рублями". Курс гривні до рубля - як і раніше 1:2.

Стали бурхливо процвітати вуличні ринки. У порівнянні з магазинами, їхній асортимент дуже широкий. На місто досить приємно дивитися напередодні свят - виникає ілюзія того, що все знову стало нормально: люди бігають по магазинах, несуть квіти, одягають "все краще одразу"...

Пасха, до речі, ознаменувалася немалими боями, наступний після Великодня день - теж. Місто знову гуло від вибухів. У день свята у дворах, прилеглих до основних соборів, були розставлені автоматники. Взагалі, всі якось боязко почали ставитися до місць великого скупчення людей - бояться провокацій чи терактів.

Image caption У Донецьку вже давно ходять російські рублі

Міліції немає, тому тепер цю роль виконують незрозумілі люди в камуфляжі з абсолютно небаченими раніше шевронами. Однак це не заважає так званим "захисникам" кататися по місту на "віджатих" машинах зі швидкістю сто з чимось кілометрів на годину і входити у повороти на двох колесах. Попередньо вони, щоправда, вмикають аварійку.

Мій знайомий не встиг перелаштуватись в інший ряд, тому він спочатку слухав відчайдушні гудки клаксона, а потім, коли ті, що обганяли, з ним порівнялися - вислухав триповерховий мат з погрозами і тикання автоматом з відкритого вікна.

На Великдень в центральному парку була роздача якоїсь сирної паски - привіт від ростовчан. Слава богу, роздавали не на лопаті.

У місті серед так званого "ополчення" оголошена повна бойова готовність. І взагалі, жителі чекають якихось жахливих боїв 16 квітня. Звідки ці чутки - невідомо, але ходять вони вперто.

У членів так званого "ополчення" і зовсім невеликого відсотка цивільного населення проявляється любов до радянських символів. Є у нас машини з номерами "СРСР", радянськими прапорами, наклейками на склі, деякі особистості носять радянські шеврони...

І взагалі, є абсолютно унікальні екземпляри, які "залипли" у радянській епосі часів ВВВ, немов мухи в смолі. Наприклад, вони називають українські війська "німцями", носять на камуфляжі радянську військову символіку.

Image caption Асортимент на ринках у Донецьку ширший, аніж у магазинах

Це не місто, а машина часу. Але якимось дивом у нас досі абсолютно неушкодженими стоять пам'ятники Шевченку та Хмельницькому.

До речі, щодо машин. Їздити в місті на авто тепер - не просто дороге задоволення, а ще й особливий привілей, тому що раз по раз в Донецьку зникає на день-другий бензин, газ, або солярка, і купити паливо в ці дні можна тільки за талонами. Немає талону - немає бензину. Ніде.

Домовитися з заправниками неможливо. Водії впадають у паніку. Коли бензин таки завозять, на заправках шикуються черги не гірше київських заторів.

Що ж стосується політичних настроїв - народ вкрай обережний у своїх висловлюваннях. Нещодавно зайшла розмова зі знайомими про те, хто кого підтримує зараз. Треба визнати, що запал охолов як в однієї сторони, так і в іншої.

Все частіше чую "Набридли всі!". На моє запитання "Так що ж вас не влаштовує в Україні?" мені відповіли: "Ми не проти України, ми проти чинної української влади"...

Нещодавні закони і рішення, ухвалені в Києві, дають додатковий ґрунт для подібних настроїв навіть у проукраїнського населення міста.

Ті, хто ходив на так званий референдум щодо незалежності Донбасу, зараз стверджують, що робили це на знак протесту проти політиків, які прийшли до влади.

І правду кажуть про те, що у людини коротка історична пам'ять. Але як би там не було, і колишні прихильники федералізації і ті "укропи", які залишилися тут, зараз знаходяться по один бік паркану і отримують однакові плоди своїх кардинально різних дій.

Новини на цю ж тему