Блог Світлани Пиркало: українські вундеркінди в Королівській опері

Копирайт изображения Royal Opera. Catherine Ashmore
Image caption Українець Дмитро Попов останні десять років співає на Заході

Два українці боролися нещодавно за кохання латвійки у найпрестижнішій оперній постановці Британії.

На сцені Королівської опери знову пройшла класична постановка "Травіати" Верді, і в цьому сезоні головну роль Альфредо співав уже відомий Дмитро Попов, а роль його суперника барона – нова зірка Юрій Юрчук.

Перед виставою я познайомилася з обома українськими вундеркіндами (обом трохи за 30, співати головні ролі в Ковент-Гардені в такому віці – неймовірний успіх). Обидва мають біографії, за якими вже можна знімати кіно.

Юрій Юрчук усього три роки тому подивився свою першу оперу на лептопі - і покинув корпоративну кар’єру в одній із найбільших транснаціональних корпорацій заради сцени, а Дмитро Попов, уникнувши навчання в хімічному інституті в рідному Рубіжному, в 16 років поїхав з дому вчитися музики, і тепер - соліст найбільших оперних будинків.

Почну з Юрія, як найновішої зірки сцени. Ось його неймовірна історія.

"Покинув корпорацію заради співу"

"Підлітком я пішов у вечірню музичну школу, але вчителька сказала: співати не будеш, голос жахливий. Пізніше, студентом, хотів організувати рок-гурт із товаришем з інституту народного господарства, але теж не вийшло. На цьому мої музичні амбіції припинилися.

Працювати я пішов в аудиторську компанію PricewaterhouseCoopers, де успішно просувався по роботі, і зрештою переїхав працювати на компанію в Чикаго.

Там я вирішив навчитися співати сам по собі – просто попсу. Але через тиждень заболіло горло, і я знайшов педагога. Ним виявився Марк Ембрі, бас-баритон із Нью-Йорк Сіті Опера. Та він сказав, що попсу не викладає, лише серйозний вокал. Оскільки більше за мене ніхто не брався, ми почали займатися.

Потім місцевий університет зробив для мене спеціальну програму з нуля – навчали нотній грамоті, грі на фортепіано. І вже звідти мене взяли сюди, в Королівську оперу, в програму молодих артистів. Я на це й не сподівався, прослухався просто так, для практики, але мені випав шанс, який не можна було упускати. Тепер мені 31 рік, за плечима корпоративна кар’єра, і сьогодні я - барон у "Травіаті".

Копирайт изображения Royal Opera. Catherine Ashmore
Image caption Юрій Юрчук залишив корпоративний світ заради опери

У цю історію мені не віриться самому. Першу свою оперу у я подивився на комп’ютері всього три роки тому, це була "Богема" Пуччіні. Потім подивився одразу "Казки Гофмана", а вже через півтора року співав їх на оперній сцені.

Чи страшно було кидати корпоративну роботу заради сцени? Звичайно! Співакам набагато менше платять. Я вдячний дружині Інні – вона творча людина, фотограф, - за неймовірну підтримку.

Із задоволенням співпрацював би з оперними театрами в Україні, але мене там ніхто не знає, і я нікого не знаю. Але якби була можливість - із задоволенням! Хотілося б заспівати роль Онєгіна – думаю, міг би з цим справитися. І тореадора в "Кармен".

"Мене брали в хімічний інститут"

Дмитро Попов – оперний співак із набагато більшим стажем і репертуаром. Я раніше бачила його в 2011 році в ролі Ликова в "Царській нареченій" у тій-таки Королівській опері. Він також твердить, що на сцену потрапив мало не випадково, хоча, слухаючи про титанічні зусилля, яких він доклав до своєї професії, в це не дуже віриться.

"Я народився в родині хіміків на Луганщині, планував вступати в хіміко-технологічний інститут. Обоє моїх батьків закінчили музичну школу, я також закінчив семирічну музичну школу. Коли закінчив середню школу, мені ще не було 17 років.

Мене брали в хімічний інститут, але мама знайшла в Харкові Інститут мистецтв, і ми вирішили спробувати. Знайшли якусь збірку Шаляпіна, розучили "А на тому боці, там живе Марічка", і я поїхав, не знаючи навіть, який у мене голос.

Думав, мабуть, баритон, а може, бас. Я був настільки ще малий і так погано підготовлений до цього конкретного інституту, що завкафедрою в мене кілька разів відмовлялися брати документи. Зрештою прийняли і з часом визначили, що я тенор.

З церковного хору – в оперу по секрету

Але в ті часи доводилося підробляти, і я підробляв в оперному театрі і двох церковних хорах баритоном, що доводилося приховувати від викладачів: працювати нам було не можна, щоб не виробити неправильних звичок. Тому я на 6 ранку їздив за місто на церковну службу, потім на 11 на заняття: викладачі дивувалися, як я добре розспівався!

Копирайт изображения Royal Opera. Catherine Ashmore
Image caption Українці інтуїтивно відчувають, як співати складну західну музику, вважає Дмитро Попов

У ті роки в мене рот не закривався по 12 годин на день. Жив, як виходило, зі своєю картоплею, своїми консервами, влітку працював на дачі. Але дороги назад уже не було.

Ще студентом переїхав у Київ працювати в київській опері. У Харкові мене на той момент вважали не зовсім довченим, деякі успіхи доводилося приховувати. У Києві мені знову пощастило: мені знову ніхто не сказав, що це неможливо, я не мав страху, і мене взяли стажером в оперний театр.

Уже через два роки я мав такий складний репертуар, який я на Заході ще досі не маю нагоди заспівати, а отримаю цю нагоду років через п'ять. Став наймолодшим заслуженим артистом України – тоді була мода на тріо тенорів. За Кучми мистецтву непогано жилося!

Десять останніх років я працюю на Заході. Зараз живу у Франкфурті. Все сталося через агента, про якого я почув через друзів. Я записав плівку, віддав, ні на що не сподіваючись, так усе і сталося.

Зараз у того самого агента, до речі, - українське сопрано Людмила Монастирська, якій влаштовують овації провідні сцени світу.

Земля, багата тембрально

Наші люди інтуїтивно відчувають, як співати складну західну музику. Наша земля багата не просто талановитими людьми, а голосовими матеріалами, які дуже багаті тембрально, чого бракує на Заході.

Нам багато що пробачають за красу тембру і потужність голосу, впевненість. Навіть якщо чогось бракує, правильний кастинг-директор знає, що людині треба дати час позайматися, і вона вирішить проблеми з вимовою, музичною стилістикою та іншим, чого можна навчитися.

А тембру, сили голосу та душевної стилістики навчитися неможливо. Слов'яни відчувають музику душею. Можливо, тільки італійці так можуть, але вони не можуть навчитися співати українську чи німецьку оперу. Якби зараз зробили безвізовий режим, то не було би інших співаків, бо конкурувати з нашими голосами європейці не можуть! І музичні педагоги у нас кращі".

Новини на цю ж тему