Блог психолога: синдром Євдокії Петрівни

Копирайт изображения iStock

Ви добре знаєте цю жінку, хоча зрідка нею може бути й чоловік. Вона, напевне, є вашою сусідкою - тією, яка єдина з усіх підмітає східці, коли усі інші тільки смітять. Вона може бути вчителькою ваших дітей, бухгалтеркою у ЖЕКу, родичкою. Нею також можете бути ви самі, або, принаймні, час від часу вона стає вами.

Євдокія Петрівна - дуже хороша, бо вона завжди краще за інших знає, що і як робити, першою поспішає на допомогу, вигукує вам услід корисні поради, коли ви намагаєтеся непомітно прослизнути повз неї.

Та доля несправедлива до неї: на ній тримається дім, з роботи вона йде, несучи дві торби з харчами, в хаті у неї, хоча й ідеальна чистота, але стиль - "чесна бідність", чоловік - або давно пішов, або - тихий п'яниця, а діти - неслухняні, відбилися від рук і зв'язалися з поганою компанією.

Вам шкода Євдокії Петрівни? Можете не відповідати, і без того зрозуміло, що більшість з нас - невдячні й не цінують таких от "берегинь" людського роду.

Цукерка від рятувальника

Чому ж люди, які сенс свого життя ототожнили зі списком добрих справ, викликають таке активне несприйняття, щоб не сказати - відразу? Скільки саркастичних висловів на цю тему, мовляв, добро - карається; шлях, де дороговказом є добрі наміри, приведе до пекла.

На відміну від Гетевого Мефістофеля, який, бажаючи зла, творив добро, наші Євдокії Петрівни з найліпших міркувань відіграють у долях тих, з ким їх звело життя, радше деструктивну роль.

Бо виконуючи за когось їхню роботу, саджаючи собі на шию нероб, захищаючи ображених, вони (часом несвідомо) переслідують єдину мету - бути зверху, стояти "над" тими, кого "рятують". А значить - контролювати, керувати, відчувати свою значущість, бути господарями становища, позбавляючи водночас цього відчуття своїх врятованих. При цьому рятувальники, егоїстично використовуючи чиюсь безпомічність, щиро вірять, що живуть для інших, що вони - альтруїсти.

Контролюючи кожен крок близьких, але маскуючи це під опіку, доброчинець почувається спокійніше і впевненіше від того, що так вони нікуди не подінуться. Адже для рятувальника довго перебувати на самоті, а тим більше - жити самому, дорівнює смерті. От він і наповнює свої думки, почуття, життя "живою матерією" інших.

Нездатні пережити самотність, такі люди під час вибору партнера зазвичай хапаються за першого, хто потрапляє під руку, щоб знову турбуватися про когось, а отже і владарювати над ним.

На роль підлеглого зазвичай погоджуються ті, хто готовий радо перекласти відповідальність за своє життя на чиїсь плечі. Тому й не випадково, що поруч з Євдокіями Петрівнами опиняються непутящі чоловіки і неслухняні, невдячні діти.

Коли раб стає господарем

Копирайт изображения Getty

Вдаючи безкорисливість, рятувальник насправді, як повітря, потребує похвали й визнання - це його спосіб підтримувати почуття самоповаги. Адже в глибині душі він не вірить, що його є за що любити і майже впевнений, що люди, висловлюючи вдячність, нещирі і роблять це, аби і надалі використовувати його, бідолаху. А оскільки він дійсно звалив на себе купу обов'язків, втомлений і роздратований, час від часу зривається і вихлюпує свою образу на тих, кого "приручив".

Прихована образа - базова емоція людини, яка тримає близьких на гачку провини за їхню невдячність. Адже апріорі ніхто й ніколи не зможе віддати моральний борг псевдо-доброчинцеві. Бо саме на цьому й тримається уся його життєва філософія - "добрими справами" тримати у залежності усіх, хто має з ним справу.

Рівноправні ж стосунки будувати він не вміє - для цього йому бракує самовпевненості і довіри до інших.

Коли ж праведний гнів Євдокії Петрівни виходить з берегів, вона перетворюється на справжнього агресора. Але, випустивши пару, все ж не зважується на серйозні кроки - як то покинути чоловіка-неробу чи відпустити "на власні хліби" дорослих дітей. Бо, ставши самостійними, вони не потребуватимуть вже її турботи і опіки, а їй ніким буде жити.

Тож після бурхливих обурень рятувальника, як правило, "накриває" почуття провини (зворотна сторона образи), і він із потрійною силою знов береться захищати і служити, поки образа за несправедливість життя знов не візьме гору.

Як виграти у чужій грі

Якщо ви опинилися поруч із Євдокією Петрівною, але від неї не залежите, не сперечайтеся з нею і не кажіть чогось на зразок "вас ніхто не просив". Бо так ви потрапите у пастку її самопрогнозованих пророцтв і спровокуєте довгу розмову на тему "Я так і знала, що всі навкруги невдячні свині".

Можна ігнорувати її - це утримає вас обох на позиціях озброєного нейтралітету. По-справжньому ж нейтралізує таку добродійку - протидія за допомогою її ж тактики - поспівчувайте, запропонуйте допомогти. Така неочікувана реакція на якийсь час введе її у заціпеніння і, ймовірно, надалі вона вас не чіпатиме, занісши у список "особливо резистентних".

Коли доля розпорядилася так, що Євдокія Петрівна - ваша близька людина, й вона вже обплутала вас своєю невсипущою турботою, єдиний шлях - поступово, але неухильно навчитися задовольняти власні потреби самостійно. Навіть якщо те, що хтось виконує вашу роботу, зручно й комфортно.

Для цього не потрібно ображати Євдокію Петрівну, бо вона й без того страждає через брак любові і впевненості у собі, що змушує її так тяжко надолужувати це. Дійте спокійно і тактовно, якщо ж реакція буде бурхливою, а так часто діють маніпулятори, - станьте на позицію стороннього споглядача і залиште їй самій вирішувати її проблеми.

Якщо ж у Євдокії Петрівні ви впізнали самих себе, станьте егоїстами. Уявіть, що світ тисячоліттями існував до вас і існуватиме після, позбавлений вашої турботи. Коли вам здається, що хтось потребує допомоги, не відчувайте за це своєї провини, а отже й відповідальності. Бо таким чином ви, скоріше за все, переживаєте не власні емоції, а, можливо, ті, які заохочує суспільство, яке намагається використати вашу емпатію задля чиїхось корисливих цілей.

Можливо, через свою надмірну чутливість ви занадто серйозно усвідомили нав'язану нам ще в дитинстві "чесноту": буцімто, спочатку годиться дбати про когось, а вже потім - про себе.

Дайте можливість іншим людям допомагати, піклуватися, доводити свою значущість. Самі ж не переробляйте, а просто сприймайте все, що вас оточує, з цікавістю і вдячністю. Так, з тією самою вдячністю, якої багато років вимагали від інших.

Новини на цю ж тему