Блог психолога: з'ясування стосунків - корисно чи ні?

суперечки

Не любите сперечатися? Ви просто не вмієте цього правильно робити!

Типовою є ситуація: люди живуть тихо-мирно, не сваряться. Аж раптом через розбиту чашку чи нерозважливо кинуте глузливе слово хтось з партнерів збирає речі і грюкає дверима. Іншого ж залишає шокованим: невже та чашка була такою важливою чи він (вона) просто шукали привід.

Від розбитої чашки - до "розбитого корита"

Побутує хибна думка: якщо між людьми починаються суперечки, то це свідчить про погіршення стосунків і початок кінця кохання.

Насправді ж, уникаючи конфлікту, ми так психологічно захищаємося, уникаємо відвертого спілкування одне з одним.

Надаючи перевагу недомовкам і замкненості, підсвідомо намагаємося не допустити нікого у свій внутрішній "кокон".

Це дозволяє, з одного боку, зберегти незмінними власні уявлення про світ і себе в ньому. З іншого ж, потішити дитяче бажання бути хорошими, тобто відповідати очікуванням інших, а свої бажання, а головне - небажання і невдоволення - приховувати як "погані" емоції. Бо раптом виявиться, що нам, а не партнерові, потрібно міняти погляди на життя. А це - процедура болісна, бо вимагає виходу із зони комфорту.

Все влаштовувати, звісно ж, не може. Тож пригнічене через невисловлений негатив роздратування накопичується, допоки не стається грандіозний вибух, спричинений, начебто, якоюсь "дрібницею".

Щоб цього не сталося, сперечатися навіть потрібно, як не дивно, для психогігієни стосунків. Треба тільки дотримуватися певних правил.

Перше й головне вже з'ясовано - не тамувати незадоволення, а "переробляти" його на позитив у спільній розмові по мірі виникнення конфліктної ситуації. Бо якщо один конфлікт не завершений, він буде переноситися на інші ситуації.

Говорити потрібно у режимі "тут" і "тепер", оперуючи конкретними фактами, і уникаючи формулювань на зразок "Ти завжди так робиш" або "Ти ніколи мене не ...". Бо це залишатиме партнера у безвиході провини.

Відмовтеся від оцінок і порівнянь, бо вони зачіпають гідність партнера, на користь власних відчуттів і переживань. Тобто, замість "Ти - черствий бовдур" кажіть "Мені було неприємно чути від тебе...", "Я відчула біль, коли ти..." і таке інше.

Об'єктивна і суб'єктивна логіка

Згадайте, більшість конфліктів і підозр будуються не на реальних фактах, а на наших інтерпретаціях якихось цілком безневинних слів чи подій.

Наприклад, проста "єсемеска" у вихідний на екрані телефона дружини з текстом: "Привіт, як справи?" спричиняє найчорніші підозри у подружній зраді.

А з самого лише факту, що чоловік ввечері прийшов додому пізно, дружина робить низку висновків: "Ти був не сам!", "Я тобі нецікава" і звичайно ж - традиційний - "Ти мене не любиш".

Отже, керуючись об'єктивною логікою, ми вибудовуємо факти у певній послідовності, в результаті чого стає очевидною сама подія і її причини. Але це трапляється радше у протоколах слідчого.

У людських стосунках переважає, на жаль, такий вид логіки, коли події, які навряд чи відбулися, будуються у віртуальному просторі розбурханої емоціями уяви. І відтворюють вони не реальність, а радше невротичні стани і комплекси людини, у чиїй голові все це відбувається. Вада суб'єктивної логіки в тому, що нейтральним фактам приписуються певні сенси - залежно від незадоволених потреб і бажань того, хто це робить.

Наприклад, чоловік, якому через власні особистісні проблеми почало здаватися, що дружина до нього охолола, мовчки збирав "докази" її неуважності й байдужості. Жінка помітила відчуженість партнера, однак вирішила і собі нічого не запитувати, думаючи, що він або втомився, або "в нього хтось є".

Тож, повідомлення від колеги, який просто хотів помінятися змінами, лягло на підготовлений ґрунт і стало в уяві чоловіка матеріальним "підтвердженням" його надуманої підозри щодо невірності дружини. Вона ж, у свою чергу, вирішила, коли коханий через нейтральне SMS-повідомлення зчинив бучу, значить зраджує сам і лише шукав привід "перевести стрілки".

Ні те, ні інше не було правдою, але під час сварки, коли свідомість затьмарюється і емоції зашкалюють, це мало кого обходить. Люди обмінюються не логічними доводами, а готовими викривленими інтерпретаціями на кшталт "ти мене не любиш" або "ти зіпсував мені життя" - у випадку заниженої самооцінки.

Страх бути покинутим перетворюється на ревнощі, пригнічена агресивність проявляється в обвинуваченнях у жорстокості і байдужості. Годі й казати, що про жодне конструктивне вирішення конфліктної ситуації за таких умов вже не йдеться.

Тож, не треба мовчки терпіти й страждати начебто для того, щоб зберегти ілюзію злагоди. Якби наші герої вчасно спокійно поговорили одне з одним про свої сумніви та побоювання, це дозволило б їм уникнути руйнівного скандалу і безпідставних взаємних образ.

Навіщо сперечатися з минулим

Але чому дорослі й успішні в соціальному житті люди не здатні так само ефективно вирішувати конфліктні ситуації зі своїми близькими?

Причина в тому, що на роботі наші ролі і психологічні позиції є тотожними: дорослі спілкуються з дорослими. У подружніх стосунках ми часто переходимо на дитячо-батьківські позиції.

Психологи вважають, що таким чином ми намагаємося у стосунках з партнером "виправити" ті вади, які заважали нам нормально спілкуватися з батьками. Якщо там в нас залишилися конфлікти, ми підсвідомо "відпрацьовуємо" їх вже у власній родині.

Спілкуючись з чоловіком чи дружиною, ми ніби все ще продовжуємо щось доводити батькові або матері. Отже, непомітно для себе переходимо з соціального, дорослого рівня на дитячий, емоційний. Саме це й заважає сперечатися по-дорослому, без істерик і образ.

В чому різниця? Для дитини любов - понад усе, тому часто люди в дорослому житті уникають суперечок, побоюючись покарання позбавленням любові. Дорослі орієнтується на розуміння, тож зазвичай дають собі раду з коливаннями інтенсивності кохання.

Дитина реагує на жести, тембр голосу, дорослому важливий сенс розмови. Під час виховання часто застосовуються емоційні санкції: образа, агресія, холодність. У подружньому житті ми маємо справу зі сформованою особистістю, тому таке "виховання" недоречне.

Сперечаючись, діти ультимативно й жорстко обстоюють свою точку зору (все або нічого), вони не рахуються з бажаннями інших. Дорослі ж займають більш гнучку позицію, схильні поступатися, йти на компроміс.

Отже, можете самі простежити, яка лінія поведінки властива вам, коли ви з'ясовуєте стосунки. І якщо в ній переважає дитяче, стихійно-інфантильне, то чи не стоїть воно на заваді пошуку спільної мови, чи не варто нарешті подорослішати?

В будь-якому випадку, поважайте партнера. Адже предмет суперечки швидко випарується зі свідомості, натомість образливі слова запам'ятаються на довгі роки.

Новини на цю ж тему