Блог психолога: як не впасти в депресію після відпустки

Копирайт изображения Getty

Чому так буває: щойно закінчилася відпустка, з якої належало би вийти повними наснаги, а натомість все і всі дратують, таке відчуття, щo на тебе навалилася купа справ, з якої ти не в змозі виборсатися?

А проблеми, котрі, як здавалося перед відпочинком, самі владнаються, даються взнаки ще з більшою силою? І у свідомості знову зринає загрозливе слово "депресія".

Що робити, якщо бігти до лікаря немає ані грошей, ані натхнення, та й чи потрібно?

Відпочити від відпочинку

Те, що ви все ж встали з ліжка і встигли, хоч і без задоволення, переробити купу справ, саме собою свідчить, що класичної депресії у вас немає. Отже, якогось спеціального лікування, на щастя, ви не потребуєте.

Тож спробую дати кілька порад, як вийти з пригніченого стану, коли здається, що все - погано і весь світ - проти тебе.

Головне, як не парадоксально це звучить, дати собі відпочити після відпочинку.

Не намагайтеся одразу поринути у вир щоденних справ, зустрічей, не підганяйте себе. Попереду ще багато часу.

Можливо, вам треба добре виспатися і побути на самоті, адже під час відпустки ви, швидше за все, втомилися від нових, нехай і приємних вражень.

Як часто буває, ви перебували у ситуації постійної "включеності" у певне, часто нове коло спілкування. І замість того, щоб розслабитися, вам треба було посміхатися, підтримувати розмову, справляти враження чемної і милої людини.

І хоча все було начебто чудово, все ж залишилося відчуття спустошеності і того, що відпочити, як слід, не вдалося. Чи означає це, що відпустка минула марно?

Копирайт изображения Getty
Image caption Після відпочинку теж інколи треба відпочивати

Це помилкове враження, такий собі постподієвий синдром, що сприймається ледве не як депресія.

Тимчасова емоційна і фізична втома за короткий час мине. А ось яскраві враження, свіжий погляд на власне життя-буття з "прекрасної далі" ще довго заряджатимуть бадьорістю.

Це зрозуміло, скажете ви, - потрібен період адаптації і таке інше. Та що ж робити, коли вже й відпочили з дороги, і час, відведений на рефлексію, збіг, а ти і далі почуваєшся безсилим і байдужим до всього?

Ба, навіть такі крамольні думки, як те, що ми живемо, щоб працювати, а не навпаки, лізуть у голову. А чи не покинути все - і податися в дауншифтери?

Від себе не втечеш?

Що ж, це також вихід. Тільки не треба зопалу кидатися писати заяву про звільнення, тим більше, коли робота й заробіток цілком влаштовують.

А от вириватися з рутини - дуже корисно. Тобто коли вам вчергове не захочеться вилізати з ліжка, бо ви наперед знаєте, що відбудеться далі, а це вам набридло до виття - оте прибирання, похід на базар, прасування - спробуйте зробити щось зовсім, на перший погляд, нелогічне.

Встаньте якомога раніше, обов'язково прийміть душ - щоб в прямому і метафізичному сенсі освіжитися, змити залишки усього депресивного, і їдьте кудись, як то кажуть, світ за очі. Куди саме - краще вирішити в останній момент.

Можете взяти з собою дітей, друзів. Ось вам, наприклад, лише на букву "К" - Канів, Корсунь, Кагарлик. Це перше, що спало на думку, а ще - з власного досвіду. Це й недалеко від Києва - власним авто потребує небагато пального. Якщо ж маршруткою - можна встигнути помилуватися гарними краєвидами і ввечері - додому.

Копирайт изображения Getty

Дорогою треба намагатися жити в режимі "тут і тепер" - помічати поля соняхів, ошатні заквітчані хатки, уявляти, як там чи там живуть люди - що їдять на сніданок, як виглядає їхнє помешкання.

Наприклад, чи висять там по стінах портрети родичів - прикрашені вишитими рушниками, чорно-білі із сепією? Чи все ще лежать складені одна на одну за розміром сім подушок на ліжку, як це було у хаті вашого діда з бабою? Іншими словами, треба робити все, щоб зістрибнути з власного "колеса сансари".

Якщо ж думки все ж потягнуть назад, повірте, ніде так добре не думається і не приходять такі правильні рішення, як у дорозі. Поза контекстом дивишся на свій власний, як казав Сковорода, "світок" під іншим кутом.

Під час такого нетривалого ескапізму в психіці немовби вмикається режим узагальнення: припиняють дратувати дрібниці, наболіла проблема перетворюється на звичайну життєву ситуацію, слова обурення, які зривалися були з язика на адресу партнера, втрачають актуальність.

Бо, виявляється, ми лише переносили на близьку, також зовсім не ідеальну людину, наше незадоволення самими собою. За час дороги встигаємо трохи скучити за домівкою і повертаємося з відчуттям наповненості прожитого дня.

Арт-терапія до "нобелівки" доведе

Копирайт изображения Getty

До речі, не обов'язково їхати за враженнями кудись далеко. "Подорожувати" можна у міський парк, музей, на околицю міста. І не стільки за новою інформацією, скільки за новими відчуттями.

Не обов'язково одразу міняти професію, роботу. Для початку достатньо уявити себе письменником чи художником. Тільки не кажіть, що ви не вмієте чи що вже запізно. Тих, хто вміє, - багато, і те, як дехто професійно складає слова в речення, буває нудним і нецікавим.

Так, справді, написано вже майже про все, але цікавим є саме ваше світовідчуття і світобачення.

Звичка бути власним літописцем принесе у ваше життя новий сенс і можливість подивитися на нього іншими очима. Не кажучи вже про задоволення неофіта купувати фарби, новенькі різнокольорові олівці, цупкий папір. Чи про таку ж графоманську радість вибирати собі гарний блокнот і ручку, щоби потім написати щось особливе! А чому ні? Варгас Льоса, до прикладу, почав писати романи після сорока - і став нобелівським лауреатом.

Подорожуючи цього літа Карпатами, я вкотре побувала у гражді-музеї дивовижної жінки Параски Плитки-Горицвіт у Криворівні.

Ще зовсім юною, переживши десятирічне заслання у сталінських таборах за надуманим звинуваченням і повернувшись додому, пані Параска, звичайна гуцульська жінка, стала справжньою легендою навіть далеко за межами України. Вона складала вірші, пісні, оповідання, записувала їх на звичайних аркушах із учнівського зошита й ілюструвала, як уміла, кольоровими олівцями чи аквареллю.

Я би порівняла її із Катериною Білокур за прагненням піднятися над буденним, побутовим, важким і несправедливим, що є у світі, і намаганням, попри все, знайти своє покликання, залишити свій світлий слід на землі.

Мене, наприклад, її майже дитячі малюнки із синіми горами і зеленими деревами, де кожен листочок намальований окремо, вражають більше, ніж якийсь контемпорері арт (сучасне мистецтво. - Ред.). Щоб зрозуміти який, треба ще прослухати кількагодинну лекцію.

У хвилини своїх невдач я згадую про цих жінок: адже їм було значно важче, але вони не дозволили обставинам прихилити їх до землі. Можливо, зараз би це назвали модним словом арт-терапія. Отже, вони за своїм ставленням до життя є для мене та й, гадаю, для багатьох інших найкращими лікарями.

А пригадуєте, в чому знайшов сенс життя герой роману Сартра - ну, той, що не відчував ніяких емоцій, окрім нудоти від життя? Почув знайому мелодію - і зрозумів, що всі ми підемо, як і автор тієї пісні, залишиться тільки творчість.

Тож не піддавайтеся сезонній хандрі, подивіться на навколишнє буйноцвіття, змініть звичний ритм життя. І пам'ятайте, що найцікавіше в цьому світі - ви самі і ваше його відчуття.

Новини на цю ж тему