Отто Премінгер: голлівудський провокатор з Буковини

Отто Премінгер Копирайт изображения Getty
Image caption Отто Премінгер не отримав жодного Оскара, але прославився в Голлівуді своїми фільмами

У біографічному фільмі "Трамбо", який вийшов на екрани в 2015 році, є епізод, коли до головного героя-сценариста приходить статний лисий чоловік і з характерною вимовою каже: "Я Отто Премінгер, режисер". Так ніби хтось у Голлівуді міг не знати, хто такий Отто Премінгер.

Він замовляє Далтону Трамбо сценарій для свого нового фільму "Вихід". Чим, за твердженням істориків кіно, поклав кінець епосі "чорних списків" і знову відкрив можливість працювати в кіно багатьом талановитим людям.

У 1930-50-х роках в американському кінематографі було не лише заборонено показувати низку тем: наркоманію, сексуальні "відхилення", насильство (так ніби не допускаючи їх на екран, сподівалися викорінити їх з життя), а й працювати з тими, кого запідозрили у симпатіях до комуністичної ідеології. Серед них був і Далтон Трамбо, який був змушений писати під псевдонімом. Два Оскари за найкращі сценарії - за чудову комедію "Римські канікули" і соціальну драму "Хоробрий", замість нього тоді отримали інші люди.

Розправа з "чорними списками" – останній серйозний удар брудному політиканству в Голлівуді від Отто Премінгера. Своїми попередніми фільмами він вже кілька разів відправив цензуру в нокаут - чим відкрив шлях на екрани ряду "заборонених тем", що дозволило з'явитися великій кількості як чудових і важливих фільмів, так і відверто жалюгідних і експлуатаційних.

1905: Вижниця, Чернівецька область

Премінгеру в його боротьбі вельми корисною стала юридична освіта, яку він отримав, йдучи батьківськими слідами. Його батько - Маркус Премінгер, мав юридичну практику у Чернівцях, у тодішній Австро-Угорській імперії, а згодом обіймав вагому державну посаду у Відні.

Його перший син, майбутній режисер, за документами народився 1905 року у Вижниці - невеликому містечку в Чернівецькій області. Проте Отто віддавав перевагу стверджувати, що народився у Відні.

Версію народження у Вижниці підтримує і молодший брат Отто – Інго Премінгер, який теж став кіноробом в Америці і спродюсував один з найголовніших фільмів чорного гумору "Військово-польовий шпиталь" (MASH), що отримав гран-прі Каннського кінофестивалю 1970 року.

Image caption Отто Премінгер виїхав з Австрії до США в 1935 році, коли йому було 30 років.

У Відні Отто, завдяки своїй цілеспрямованості, отримує роботу у видатного театрального режисера Макса Рейнгардта. Грає в театрі, але все більше його цікавить режисура. Він ставить кілька провокативних вистав, працює у кількох театрах, та дебютує з фільмом "Велика любов". А невдовзі, передбачаючи загрозу від набираючої сили партії націонал-соціалістів, іммігрує у США у віці 30 років.

Згодом, вже в Америці, під час Другої світової війни та після неї, Отто зрідка відволікатиметься від режисерської діяльності на користь акторства, часто для того, аби зіграти нацистських військових. Не лише через свою зовнішність та акцент, а й, певно, відчуваючи якусь насмішку в тому, що він, єврей, грає нациста.

Отто перевозить всю свою родину в Америку, хоча батько і впирається до останнього. Підтримує грошима своїх минулих театральних колег та, за можливості, допомагає з переїздом у США.

1944: Голлівуд і класика нуару

В Америці Отто ставить кілька вистав та знімає кілька прохідних мелодраматичних фільмів, якими переконує студійне керівництво у своїй професійних придатності. Хоча його непоступливість і ускладнює спілкування з продюсерами.

Перший справжній успіх приходить до Премінгера зі стрічкою "Лора", знятою у 1944 році. Над проектом почав працювати інший режисер - Рубен Мамулян, але через конфлікт з продюсерами, фільм повернувся до Премінгера, який був ініціатором екранізації.

"Лора" стала класикою нуару, одного з найстильніших жанрів американського кіно, особливо популярного в 1940-х роках. Традиції цього жанру продовжуються в таких сучасних фільмах, як "Малголанд Драйв" Девіда Лінча, "Місто гріхів" Роберта Родрігеса, "Драйв" Ніколаса Віндінґа Рефна та інших.

Жанр нуару став відображенням песимістичних настроїв, які панували у світі, і чимало найкращих його зразків зняли саме емігранти з Європи, відчуваючи особливих біль, спостерігаючи за подіями Другої світової війни.

Чоловічі персонажі стали брутальними, а жінки – підступними, сформувався персонаж femme fatale, який і дотепер не полишає екранів кінотеатрів. Премінгер, хоча ще ніби було зарано для цього, береться переосмислювати жанрові канони, і "фатальну жінку" перетворює практично на "жінку з-поза смерті".

"Лора" починається з розслідування вбивства молодої дизайнерки, яку зіграла секс-символ свого часу, прекрасна Джин Тірні. Жива героїня з'являється в кадрі лише після першої половини стрічки. Сюжет побудований так, що детективна лінія не залишає байдужим, навіть якщо дивишся фільм не вперше і знаєш ім'я убивці. А гра акторів, чудова режисура та ретельно підібрана музика, яка згодом стала класикою джазу, зробили картину "золотою класикою Голлівуду".

Копирайт изображения AFP
Image caption Після успіху "Лори" Отто Премінгер продовжив знімати. На фото він ліворуч - під час роботи над стрічкою "Порада і згода"

"Лору" регулярно називають в рейтингах найкращих фільмів, а Американський кіноінститут поставив стрічку четвертою серед десяти найкращих детективів. Цікаво, що перше місце у перелікові має "Запаморочення" Альфреда Гічкока, а п'яте – "Третій чоловік" Керола Ріда, при тому, що обидва фільми запозичили ряд ідей з "Лори" Премінгера.

Після успіху "Лори", Отто фільмує ще кілька чудових, хоча і не таких революційних і успішних, нуарів, які стали класикою жанру та американського кіно.

1953: секс, наркотики, цензура

Отто і раніше потрапляв у поле зору клерикально налаштованих установ, але в 1953 році розгорнулася справжня баталія між Премінгром та численними цензурними комітетами. Його нова картина "Блакитний Місяць" не отримала необхідного для прокату "схвалення" від Адміністрації контролю за дотриманням правил кіновиробництва (Production Code Administration або PCA), але фільм потрапив у кінотеатри без нього.

Організація "Католицький легіон добропристойності" присвоїв стрічці статус "C" (заборонено), проте це не завадило людям одразу після недільної служби йти в кінотеатри. Фільм забороняли в одному штаті – глядачі відправлялися в сусідній, де заборона ще не діяла.

"Тема сексу проходить крізь увесь фільм, занадто відвертий діалог: занадто багато слів сексуального характеру, тема і діалогу, і дії – секс" – важко вигадати кращу рекламу, ніж таке формулювання відмови у видачі прокатного посвідчення. За сучасними мірками, зрозуміло, "Блакитний Місяць" – досить сором'язлива романтична комедія.

У фільмові уперше в американській студійній продукції звучать такі слова як "цнотлива", "вагітна", "спокушати", що, на думку "добропристойних католиків", одним своїм звучанням підривало мораль і "підштовхувало до злочину".

При бюджеті близько 400 тисяч доларів, численним заборонам та оголошеним бойкотам, "Блакитний Місяць" приніс продюсерам понад 3,5 мільйонів доларів. Такий успіх підштовхнув студії до сміливіших проектів і сильно послабив позиції цензурних комітетів.

Копирайт изображения Getty
Image caption Головну роль у "Кармен Джонс" зіграла чорношкіра акторка Дороті Дендрідж

У 1954 році на екрани виходить мюзикл "Кармен Джонс" з повністю чорношкірими акторами. Фільм не лише має попит у глядачів (касові збори вдесятеро перевершують бюджет), а й отримує нагороди на престижних кінофестивалях, а акторка Дороті Дендрідж стає першою афро-американкою, яка номінувалася на Оскар за головну роль.

Проте протести проти "аморальності" стрічки лунають досить мляво, справжня ж буря підіймається з фільмом "Чоловік з золотою рукою" (1955), де Френк Сінатра грає азартного гравця з наркотичною залежністю. Оскільки будь-яке зображення наркозалежності – було під суворою забороною, фільм автоматично не отримує "схвалення" від PCA, але попри це знову потрапляє на екрани.

Окремі кінотеатри та студії на чолі з Премінгером, починають боротьбу проти табуювання теми наркотиків у кіно. Стрічка отримує хороші відгуки від критиків, Френка Сінатру висувають за роль наркомана на Оскар та Бафту. Експерти з охорони здоров'я стверджують, що фільм не лише викриває важливу соціальну проблему, а й є хорошим засобом відвернення молоді від наркотиків.

Копирайт изображения Getty
Image caption Співак Френк Сінатра зіграв в фільмі Премінгера чоловіка з наркотичною залежністю

У 1956 PCA пом'якшує свою позицію щодо зображення теми наркотиків, але "Чоловік з золотою рукою" отримує "схвалення", яке дозволяє демонструвати фільм у всіх кінотеатрах та на телебачення, лише у 1961 році. До цього часу Премінгер встигає ще раз спровокувати скандал картиною "Анатомія вбивства", яка вийшла в 1959 році.

Не більше і не менше, у сцені судового допиту звучать слова "зґвалтування", "сперма", "трусики", "контрацепція" – достатній привід для заборони. Проте Премінгер вкотре виграв суд проти цензури, з формулюванням: використання медичних термінів виправдане темою і викликає скоріше співчуття до жертви, ніж бажання і брудні помисли.

Премінгер продовжує обирати для своїх фільмів неоднозначні та сміливі теми. Антисемітизм і єврейський націоналізм у "Виході", гомосексуалізм і політику в "Пораді і згоді", інститут релігії в "Кардиналі", одиноке материнство та інцест в "Зникненні Банні Лейк". Проте цензурні інститути ослабли і тим менше хочуть зв'язуватися з новими стрічками Отто Премінгера.

1960: жінки та досконалість режисури

"Я знаю жінок, я знаю як запалити їх, як знімати, як створити їх на екрані" – каже персонаж Отто Премінгера у біографічному фільмові "Представляю Дороті Дендрідж", де роль чорношкірої акторки та коханки Премінгера виконала Голлі Беррі.

Копирайт изображения Getty
Image caption Джин Сіберг, що зіграла в фільмі Премінгера Жанну д'Арк, також стала зіркою фільму Годара "На останньому диханні"

Він справді знав. У його фільмах, окрім Дороті Дендрідж, зіграли секс-символи свого часу та, окремі з них, чудові актриси – Мерилін Монро, Джин Тірні, Лі Ремік, Кім Новак, Джоан Кроуфорд, Джин Сіберг, Дебора Керр, Джейн Фонда, Лайза Міннеллі, Лінда Дарнелл, Ромі Шнайдер.

Та попри сексуальні відвертості, які Отто допускає з Мерилін Монро у "Річці, з якої немає повернення", спаленню на вогні тендітної Джин Сібер у ролі Жанни д'Арк, чи дволикості окремих з його персонажок, жінки у фільмах Премінгера – завжди викликають до себе більше цікавості та поваги, ніж у більшості голлівудської продукції свого часу.

Власне, не лише жінок, а всіх персонажів, кожен інтер'єр – Премінгер ретельно продумує і насичує значенням. За це він увійшов в історію кіно, як "досконалий режисер" та знайшов особливий відгук у французьких авторів "нової хвилі", на яких сильно вплинув. Зокрема, Жан-Люк Годар неодноразово зізнавався у любові до робіт Премінгера.

Копирайт изображения Getty
Image caption Отто Премінгре вмів бути не серйозним

Та попри всю свою серйозність, Отто дозволяв собі зіграти синього чоловічка - містера Фріза, у серіалі "Бетмен" у 1966 році, а через два роки він випускає на екрани божевільну стрічку "Змивайся". Фільм зібрав грандіозний акторський склад і став грандіозним провалом. Але провалом настільки божевільним, що стрічка стала культовою.

Гангстерська структура на чолі з Богом, хіпі, ЛСД, танцюючі сміттєві баки, люди-шурупи і титри, в яких проспівують імена акторів та технічного персоналу! Після цього Премінгер зафільмував ще чотири серйозніші фільми, але лише ті, хто почув пісеньку "Skidoo" – зрозуміють, що він мав на увазі кажучи: "Мої фільми змінять все".

Новини на цю ж тему